Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.11.2018 року у справі №813/1319/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 листопада 2018 року

Київ

справа №813/1319/17

адміністративне провадження №К/9901/3451/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - ДФС) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.07.2017 (головуючий суддя - Гавдик З.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017 (головуючий суддя - Богаченко С.І., судді - Рибачук А.І., Старунський Д.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Львівський домобудівний комбінат» (далі - Товариство) до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року Товариство звернулось до суду із позовом до ДФС, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 24.03.2017 №0001281303.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Підприємство посилалось на те, що податок з доходів фізичних осіб був перерахований в день виплати заробітної плати, а тому має місце лише несвоєчасне перерахування сум податку, відповідальність за яке передбачена статтею 126 Податкового кодексу України, санкція ж, встановлена статтею 127 Податкового кодексу України, застосовується за ненарахування, неутримання та/або несплату податків платником, у тому числі податковим агентом, проте позивачем таких порушень допущено не було.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10.07.2017, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017, адміністративний позов задоволено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані безпідставністю застосування до позивача штрафних санкцій відповідно до статті 127 Податкового кодексу України, якою передбачено накладення штрафу за ненарахування, неутримання та несплату (неперерахування) податків, оскільки такий обов'язок Товариством було виконано в повному обсязі під час виплати заробітної плати.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.07.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі ДФС наводить норми матеріального права, вказує на їх неправильне застосування судом та зазначає, що податковий агент (позивач) має нести відповідальність на підставі статтею 127 Податкового кодексу України, якщо виплата доходу передувала сплаті (перерахуванню) податку до бюджету.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, за змістом якого просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін, наполягаючи на правильному застосуванні судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин норм матеріального права.

Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 №2 «Про визначення дня початку роботи Верховного Суду» днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.12.2017 у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Хохуляк В.В. (суддя-доповідач), Бившева Л.І., Шипуліна Т.М.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 28.12.2017 прийняв касаційну скаргу ДФС до провадження, ухвалою від 22.11.2018 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи та призначив попередній розгляд справи на 27.11.2018.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди встановили, що Головним управління ДФС у Львівській області була проведена планова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Львівський домобудівний комбінат» з питань дотримання законодавства щодо укладення трудових договорів, оформлення трудових відносин з працівниками, своєчасності та достовірності, повноти нарахування, сплати податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, збору за першу реєстрацію транспортного засобу, встановленого законодавством, за період з 01.01.2011 по 31.12.2016, за наслідками якої складено акт від 13.03.2017 №246/13-01/13-04/328001440.

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпунктів 168.1.1, 168.1.2, пункту 168.1, пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, у результаті чого донараховано податок на доходи фізичних осіб у сумі 190090,05 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем 24.03.2017 прийнято податкове повідомлення-рішення №0001281303, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 335258,57 грн., з яких 190090,05 грн. - основний платіж та 145168,52 грн. - штрафні (фінансові) санкції, розраховані відповідно до ст. 127 Податкового кодексу України.

При цьому, судами попередніх інстанцій було встановлено, що сплата Товариством податку з доходів фізичних осіб підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями від 15.02.2017 №16 на суму 50000,00 грн., від 16.02.2017 №25 на суму 50000,00 грн., від 16.02.2017 №27 на суму 50000,00 грн., від 17.02.2017 №29 на суму 80000,00 грн.

Спір у даній справі виник з приводу того, за якою статтею Податкового кодексу України - 126 чи 127 - слід кваліфікувати порушення строків перерахування податку з доходів фізичних осіб.

Пунктом 127.1 статті 127 Податкового кодексу України (з відповідними змінами та доповненнями, надалі - Кодекс) передбачено, що ненарахування і неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягне за собою накладення штрафу у розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Вказаною нормою встановлено міру відповідальності, яка покладається на платника податків, у тому числі і на податкового агента, саме за ненарахування, неутримання та/або несплату (неперерахування) податків, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, при цьому розмір штрафних санкцій за вчинення такого порушення визначається (обчислюється) залежно від кількості допущених порушень протягом певного періоду часу. Тобто склад порушення передбачає, що нарахування, утримання чи сплата податку не відбулися до чи на момент виплати доходу.

Натомість, коли мають місце нарахування, однак несвоєчасність сплати платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання допущена протягом строків, передбачених Податковим кодексом України, такий платник податків притягується до відповідальності відповідно до статті 126 вказаного Кодексу. При цьому, розмір такої санкції прямо залежить від часу затримки такої сплати, а не від кількості допущених порушень протягом певного періоду часу.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 10.11.2015 у справі №21-2919а15 та від 22.03.2016 у справі №21-3694а15.

Таким чином, враховуючи зазначене, а також встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи, зокрема, що податок з доходів фізичних осіб Товариством було утримано та перераховано до бюджету в повному обсязі у день виплати заробітної плати, суд приходить до висновку про безпідставність застосування до позивача за несвоєчасну сплату податку на доходи фізичних штрафних санкцій, передбачених статтею 127 Податкового кодексу України.

Доводи ДФС, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому у задоволенні її касаційної скарги слід відмовити.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга ДФС підлягає залишенню без задоволення, а постанова Львівського окружного адміністративного суду від 10.07.2017 та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017 - без змін.

Керуючись статтями 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.07.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду