Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.10.2019 року у справі №826/8643/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 жовтня 2019 року

Київ

справа №826/8643/15

адміністративне провадження №К/9901/35297/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Желєзного І. В. та судді Коваленко Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "АКТАБАНК" Приходько Юлії Вікторівни, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у Публічному акціонерному товаристві "АКТАБАНК" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Данилишина В. М. від 16 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Чаку Є. В., Безименної Н. В. та Бєлової Л. В. від 19 квітня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "АКТАБАНК" Приходько Юлії Вікторівни (далі - Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "АКТАБАНК", відповідач - 1), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, відповідач - 2), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ "АКТАБАНК", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ "АКТАБАНК", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до Загального реєстру вкладників ПАТ "АКТАБАНК", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що всупереч вимогам Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" його не включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки відсутні визначені Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" підстави для блокування рахунку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року адміністративний позов задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ "АКТАБАНК", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "АКТАБАНК" подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за договором банківського вкладу від 07 серпня 2014 року № В10-207404/Т/631206.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що Уповноваженою особою Фонду не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували недобросовісність позивача або його обізнаність щодо можливих неправомірних дій третіх осіб, на яких вказує уповноважена особа Фонду. Крім того, при вирішенні питання про ймовірну нікчемність договору судами не встановлено, а відповідачами не доведено, що договір має ознаки нікчемного правочину, передбачені частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2015 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "АКТАБАНК" Приходько Ю. В. звернулася з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 11 травня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2017 року відкрито касаційне провадження в адміністративній справі № 826/8643/15, витребувано матеріали адміністративної справи та встановлено строк для подання сторонами заперечення на касаційну скаргу, однак, розгляд справи цим судом не було закінчено.

Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у Публічному акціонерному товаристві "АКТАБАНК" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року в адміністративній справі № 826/8643/15 суддею-доповідачем Берназюком Я. О.

Учасники справи письмових клопотань не заявляли.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 07 серпня 2014 року між позивачем та ПАТ "АКТАБАНК" укладено договір № В10-207404/Т/631206 банківського вкладу (депозиту) "Банківська класика" у гривнях.

За умовами вказаного договору сума вкладу складає ~money0~ 00 копійок.

07 серпня 2014 року на зазначений особовий рахунок були зараховані кошти у сумі ~money1~ 50 копійок, що підтверджується меморіальним ордером № 203934.

Відповідно до постанови правління Національного банку України від 16 вересня 2014 року № 576 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "АКТАБАНК" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 16 вересня 2014 року № 90 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "АКТАБАНК", згідно з яким з 17 вересня 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "АКТАБАНК".

Постановою правління Національного банку України від 15 січня 2015 року № 19 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства "АКТАБАНК" відкликано банківську ліцензію ПАТ "АКТАБАНК".

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 16 січня 2015 року № 6 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "АКТАБАНК" та призначення Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку" розпочато процедуру ліквідації ПАТ "АКТАБАНК" з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб відповідно до плану врегулювання з 16 січня 2015 року. Призначено Уповноважену особу Фонду строком на один рік із 16 січня 2015 року по 15 січня 2016 року включно.

На офіційному сайті Фонду опубліковано оголошення про те, що Фонд із 23 січня 2015 року розпочинає виплати коштів вкладникам ПАТ "АКТАБАНК". Для отримання коштів вкладники ПАТ "АКТАБАНК" із 23 січня по 04 березня 2015 року включно можуть звертатись до установ банку-агента Фонду - ПАТ "Фідобанк". Виплати гарантованої суми відшкодування здійснюватимуться відповідно до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Відшкодування вкладникам ПАТ "АКТАБАНК", які з будь-яких причин не звернуться до банку-агента Фонду у період із 23 січня по 04 березня 2015 року, здійснюватимуться за результатами розгляду їх індивідуальних письмових звернень, направлених на адресу Фонду до дня внесення запису про ліквідацію банку як юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

16 лютого 2015 року позивач звернувся до Фонду та ПАТ "Фідобанк" із заявою про повернення коштів у розмірі ~money2~ 50 копійок, внесених згідно меморіального ордеру від 07 серпня 2014 року № 203934, у відповідь на яку ПАТ "Фідобанк" листом № 22-5-1/699 від 23 лютого 2015 року повідомило про відсутність позивача у реєстрах, наданих ПАТ "АКТАБАНК" на виплату, а тому пропонувало звернутись за додатковими роз'ясненнями до ПАТ "АКТАБАНК" та/або Фонду.

У березні 2015 року позивач звертався до відповідача-1 та відповідача-2 із відповідними заявами, в яких просив надати пояснення про причини невнесення його до відповідних реєстрів, які надають змогу отримати кошти вкладника, проте станом на час звернення до суду з даним позовом відповіді на вказані заяви позивач не отримав.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі Уповноважена особа Фонду вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що позивач не надав жодного документу, що підтверджує внесення ним через касу банку кошти на свій депозитний рахунок, відтак, оскільки вклад зроблено у період дії постанови Правління Національного банку України від 07 серпня 2014 року № 468/БТ "Про віднесення ПАТ "АКТАБАНК" до категорії проблемних", то інший спосіб зарахування коштів на депозит не допускається.

Від позивача надійшло заперечення на касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "АКТАБАНК", в якому просить: відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 3 статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частини 4 статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 159 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) та частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2015 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятними з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; ~law31~).

Відповідно до ~law32~ Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою ~money3~ Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше ~money4~ за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника.

Згідно з положеннями ~law33~ уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог ~law34~ та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр ", "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до ~law35~.

Гарантії Фонду є формою участі держави у системі гарантування вкладів фізичних осіб, передбаченої ~law36~; для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2,25).

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до ~law37~ системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, мала у такому банку вклад (від ~money5~), відшкодування суми коштів, зокрема, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою ~money6~

Отже, ~law38~ пов'язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше ~money7~; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням НБУ постанови від 15 вересня 2014 року № 576 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "АКТАБАНК" до категорії неплатоспроможних" на депозитному рахунку позивача, відкритому відповідно до договору банківського вкладу № В10-207404/Т/631206 від 07 серпня 2014 року, знаходилась сума ~money8~ 50 копійок. 07 серпня 2014 року на зазначений особовий рахунок були зараховані кошти шляхом перерахування у безготівковому порядку з рахунку іншої особи.

Разом з тим, Уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.

Відповідно до ~law39~ Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому ~law40~, відповідно до ~law41~, називається тимчасовою адміністрацією.

Відповідно до ~law42~ не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України".

Частинами третьою, п'ятою цієї статті також передбачено, що виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.

Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до ~law43~, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до ~law44~ з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту).

Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

За частиною третьою цієї ж статті правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними.

~law45~ визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.

Так, згідно з положеннями ~law46~ Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ~law47~.

Як встановлено судами попередніх інстанцій позивача не було включено до списку вкладників, які отримують кошти у межах гарантованої суми за рахунок Фонду у зв'язку з тим, що договір банківського вкладу, укладений між позивачем та ПАТ "АКТАБАНК" підлягав перевірці на предмет виявлення ознак нікчемності, зокрема, з підстав, визначених ~law48~. Разом з тим, жодних висновків про наявність таких ознак, повідомлення про нікчемність правочину позивачу не надсилалось.

Стосовно припущення Уповноваженої особи Фонду про наявність підстав вважати договір банківського вкладу № В10-207404/Т/631206 від 07 серпня 2014 року нікчемним з підстав, визначених ~law49~ колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ~law50~. відповідно до якого правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Зі змісту даної норми вбачається, що ~law51~ не може бути застосованим до договору, укладеного між позивачем та ПАТ "АКТАБАНК", оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов'язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу.

Відтак, метою ~law52~ є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування ~law53~, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі № 910/23036/16, від 23 жовтня 2018 року у справі № 804/6992/15.

Суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип "для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом", який закріплений в частині 1 статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Тоді, як застосовуючи ~law54~, Фонд або його уповноважена особа зобов'язані дотримуватися положень частини 2 статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Забезпечуючи виконання статті 38 Закону 4452-VI відповідач, фактично, позбавлений дискреційних повноважень, під якими слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційним є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Крім того, колегія суддів враховує, що відповідач не довів належними та допустимими доказами того, що у момент укладення договору банківського вкладу та здійснення транзакції ПАТ "АКТАБАНК" щодо зарахування суми коштів на депозитний рахунок, позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому така перевага полягала.

Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб'єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов'язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Поширення на грошові кошти, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.

Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина 1 статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.

Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у рішенні в від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.

Стосовно доводів скаржника про те, що кошти надійшли з рахунку іншої фізичної особи у період дії постанови НБУ від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії проблемних", якою встановлено обмеження на такі операції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ~law56~ вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.

Частиною 1 статті 1058 ЦК України передбачено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з положеннями частини 1 статті 1062 ЦК України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, зарахування коштів з рахунку однієї особи на банківський рахунок іншої не суперечить законодавству України, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу.

Відповідно до статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, договір банківського вкладу № В10-207404/Т/631206 від 07 серпня 2014 року, у цей же день здійснена транзакція щодо зарахування коштів на відкритий відповідно до цього договору рахунок позивача. Рішення Правління Національного банку України № 576 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "АКТАБАНК" до категорії неплатоспроможних" прийнято 15 вересня 2014 року.

Відтак, на дату укладення договору банківського вкладу, позивач не міг знати про те, що у ПАТ "АКТАБАНК" запроваджено обмеження щодо окремих операцій, а рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних прийнято не було.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не доведено наявності правових підстав вважати договір банківського вкладу (депозиту) № В10-207404/Т/631206 від 07 серпня 2014 року нікчемним та, відповідно, застосовувати наслідки нікчемності до даного договору, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених ~law58~, для не включення ОСОБА_1 до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, тобто Уповноважена особа Фонду, як суб'єкт владних повноважень та сторона у справі, всупереч вимогам частини 2 статті 77 КАС України не довела правомірності своїх дій (рішень) у спірних правовідносинах з позивачем.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм матеріального права при вирішенні адміністративного спору про застосування наслідків нікчемності договорів банківського вкладу, укладених з ПАТ "Актабанк", викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 травня 2019 року у справі №№804/9733/15, від 29 травня 2019 року у справі № 820/3198/18.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі "Золотас проти Греції" стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Капітал Банк АД проти Болгарії" (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).

У справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 3,341,345,349,350,354,355,356,359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "АКТАБАНК" Приходько Юлії Вікторівни залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 жовтня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: І. В. Желєзний

Н. В. Коваленко