Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.08.2018 року у справі №810/1510/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 вересня 2018 року

Київ

справа №810/1510/17

касаційне провадження №К/9901/55145/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Гончарової І.А., Шипуліної Т.М.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області (далі - Управління) на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2018 (головуючий суддя - Кобаль М.І., судді - Губська Л.В., Епель О.В.) у справі за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2.) до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

Київський окружний адміністративний суд постановою від 22.06.2017, ухваленою в порядку письмового провадження, позов задовольнив.

Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0113326217289 вказана постанова була отримана Управлінням 07.08.2018.

Управління оскаржило це рішення до Київського апеляційного адміністративного суду, який ухвалою від 04.09.2017 залишив апеляційну скаргу без руху з підстав її невідповідності вимогам частини шостої статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на дату подання апеляційної скарги), а саме - відсутності документа про сплату судового збору та встановив скаржнику десятиденний строк для усунення недоліків апеляційної скарги з моменту отримання цієї ухвали.

Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0102920204144 ухвала про була отримана Управлінням 07.08.2018.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 02.10.2017 апеляційну скаргу Управління повернув, оскільки скаржник не виконав вимог ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху.

04.05.2018 Управління вдруге звернулось до Київського апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції. Також Управління подало клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтувало тим, що у період з жовтня по листопад 2017 року та у квітні 2018 року рахунки податкового органу були заблоковані у зв'язку з проведенням безспірного списання коштів по виконавчим листам, що підтверджується запитами ГУ ДКСУ у Київський області від 03.10.2017 № 07-04/738-5250, від 02.11.2017 № 07-04/822-5864 та від 10.04.2018 № 07-04/666-2044, а з 09.01.2018 провести оплату судового збору у період з січня по березень 2018 року не було можливості через відсутність затвердженого кошторису на 2018 рік, що підтверджується виписками по рахунках .

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 14.05.2018 залишив апеляційну скаргу без руху на підставі частини третьої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції від 15.12.2017) запропонував Управлінню подати заяви про поновлення строку на апеляційної оскарження із зазначенням інших підстав, оскільки наведені Управлінням підстави пропуску строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними, з огляду на те, що вони не є такими, що об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення особи, а також пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного виконання скаржником певних процесуальних дій. Також в ухвалі суд встановив Управлінню десятиденний строк для усунення недоліків апеляційної скарги з дня вручення копії цієї ухвали.

В межах встановленого судом строку Управління подало до суду апеляційної інстанції заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, у якій просила поновити пропущений з поважних причин строк на апеляційне оскарження, з огляду на те, що законодавством регламентовано процесуальні гарантії забезпечення доступу до правосуддя, а забезпечення практичної можливості їх реалізації покладено на суд.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 30.05.2018 відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Управління на постанову Київського окружного адміністративного суду від 22.06.2017, оскільки Управлінням не наведено інших підстав для поновлення процесуального строку та не надано будь-яких інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску строку, а лише зазначено, що Управління має право на апеляційне оскарження рішення суду.

Управління оскаржило ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2018 до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який ухвалою від 14.08.2018 відкрив касаційне провадження у даній справі та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи невідповідність ухваленого у справі судового рішення суду апеляційної інстанції нормам процесуального права, Управління посилається на те, що суд апеляційної не врахував фінансового становища податкового органу, наслідком чого стало повторне звернення до суду із апеляційною скаргою з порушенням строку. При цьому Управління зазначає, що діяло сумлінно, звернувшись до суду із апеляційною скаргою на постанову суду першої інстанції вперше у строк, встановлений законом, а відсутність фінансування на сплату судового збору не є його виною.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 31.08.2018 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження з 04.09.2018.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом частин другої, третьої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України вирішення питання про відкриття апеляційного провадження обумовлено, зокрема, відповідністю апеляційної скарги вимогам статті 296 цього Кодексу та строками її подання.

Відповідно до пункту 1 частини п'ятої статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.

Положеннями частини третьої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Частиною третьою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

За таких обставин та з огляду на завдання адміністративного судочинства Київський апеляційний адміністративний суд, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження (ухвала від 30.05.2018) діяв відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки Управлінням у заяві про усунення недоліків касаційної скарги не було зазначено будь-яких інших підстав для поновлення строку (окрім наявності у податкового органу права на апеляційне оскарження рішення суду), тоді як зазначені скаржником підстави для поновлення строку були визнані Київським апеляційним адміністративним судом неповажними згідно ухвали від 14.05.2018.

Також колегія суддів зазначає, що Управління є територіальним органом ДФС, тобто є державним органом, що здійснює адміністрування податків, зборів, платежів.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 «Інші поточні платежі», розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо не можуть бути підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень права на апеляційне/касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.

У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини «... підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси…».

Тобто, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і податкові органи зокрема, зобов'язати діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно (у даному випадку - за рахунок платника податку у зв'язку з порушенням принципу остаточності судового рішення, прийнятого на користь такого платника податку).

У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов'язано з тим, що держава має дотримуватись принципу «належного урядування» та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених нею ж.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене вище, касаційна скарга Управління підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2018 - без змін.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

І.А. Гончарова

Т.М. Шипуліна