Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2023 року

м. Київ

справа № 280/12557/21

адміністративне провадження № К/990/12927/23,К/990/14690/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуюча суддя - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги Приватного сільськогосподарського підприємства «ЛЕНДФОРТ АЗОВ» та Головного управління ДПС у Запорізькій області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, на додаткове рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року (головуючий суддя Сацький Р.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2023 року (головуюча суддя - Малиш Н.І., судді - Щербак А.А., Баранник Н.П.) у справі за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «ЛЕНДФОРТ АЗОВ» до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

установив:

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2022 року задоволено позовні вимоги Приватного сільськогосподарського підприємства «ЛЕНДФОРД АЗОВ» (далі за текстом - ПСП «ЛЕНДФОРД АЗОВ») до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі за текстом - ГУ ДПС у Запорізькій області), визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення від 20 вересня 2021 року №№ 00135190719, 00134990719, 00135110719, 00135130719, 00135040719, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Запорізькій області на користь ПСП «ЛЕНДФОРД АЗОВ» судовий збір у розмірі 16256,34 грн.

Представником позивача подано до суду першої інстанції заяву про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 23625,00 грн.

Додатковим рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року, прийнятим з урахуванням поданих ГУ ДПС у Запорізькій області заперечень на заяву представника ПСП «ЛЕНДФОРД АЗОВ» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, таку заяву задоволено частково, стягнуто на користь ПСП «ЛЕНДФОРД АЗОВ» витрати на правничу допомогу в сумі 4000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Запорізькій області.

Вказане додаткове рішення залишене без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2023 року.

Не погоджуючись із додатковим рішенням суду першої інстанції та прийнятою за наслідками його перегляду постановою апеляційного суду, ПСП «ЛЕНДФОРД АЗОВ» звернулось із касаційною скаргою, в якій просить вказані рішення скасувати й ухвалити нове, яким заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу задовольнити у повному обсязі. На обґрунтування доводів касаційної скарги позивач зазначає, що подані ним до апеляційного суду докази понесених витрат на правничу допомогу повною мірою підтверджували здійснення таких витрат, їх необхідність була очевидною, а розмір ставки за надання правової допомоги був цілком прийнятним. Відтак, на думку позивача, він мав законне право на компенсацію понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката у заявленому розмірі, втім, суди попередніх інстанцій необґрунтовано стягнули такі витрати у значно меншому розмірі, аніж було заявлено.

Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України).

Зокрема, як вказує позивач, судами попередніх інстанцій застосовано положення частин шостої та сьомої статті 134 КАС України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20), від 24 червня 2021 року (справа №520/12026/19), від 03 грудня 2021 року (справа №817/861/18, від 03 серпня 2022 року (справа №280/4264/21), а також у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 19 липня 2021 року (справа №910/16803/19) та від 20 листопада 2020 року (справа №910/13071/19).

На думку позивача, невідповідність оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій переліченим вище рішенням Верховного Суду полягає у: 1) невизнанні правовою допомогою тих послуг, які є невід`ємною частиною (складовою) дій, які мають вчинятись адвокатом для забезпечення захисту прав свого клієнта (належне оформлення позовної заяви та її подання, направлення до суду пояснень); 2) у визнанні судами існування підстав для зменшення заявленої позивачем до стягнення суми витрат на правничу допомогу попри наявність доказів обґрунтованості їх понесення; 3) цілковиту відповідність заяви Підприємства вимогам частини п`ятої статті 134 КАС України; 4) відсутність обґрунтованих та переконливих доводів відповідача щодо безпідставності понесених витрат.

Підсумовуючи свої доводи позивач вказує, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу на можливість зменшення витрат на правничу допомогу у разі невідповідності вимогам процесуального законодавства заявлених до відшкодування витрат та наявності обґрунтованого клопотання сторони, яка заперечує проти стягнення таких витрат, а не лише самого собою факту формального заперечення проти задоволення такої заяви.

Окремо позивач звертає увагу на помилковість висновку судів попередніх інстанцій про надання адвокатом у цій справі послуг, які не відносяться до правничої допомоги. На переконання позивача, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формою, й усі надані адвокатом клієнту послуги мали безпосереднє відношення до ведення справи в суді першої інстанції.

ГУ ДПС у Запорізькій області у відзиві на касаційну скаргу Товариства просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення.

Також, до суду надійшла касаційна скарга ГУ ДПС у Запорізькій області на додаткове рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2023 року в частині стягнення на користь ПСП «ЛЕНДФОРД АЗОВ» витрат на правничу допомогу в сумі 4000,00 грн.

Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідач вважає, що суди застосували норми права без урахування висновку, викладеного Верховним судом у постанові від 16 грудня 2020 року у справі №824/647/19-а. Посилаючись на вказане рішення відповідач наполягає, що при визначенні суми відшкодування необхідно виходити з критерію реальності витрат на правничу допомогу адвоката (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності розміру таких витрат, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін у справі.

Відзиву на касаційну скаргу ГУ ДПС у Запорізькій області не надходило, що не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційних скарг, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційні скарги ГУ ДПС у Запорізькій області та ПСП «ЛЕНДФОРД АЗОВ» підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною першою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України обумовлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

У статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI наведено наступні визначення:

представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з частино першою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною другою статті 134 КАС України обумовлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС України).

Частиною четвертою статті 134 КАС України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).

Згідно з частиною сьомою статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, позивачем - ПСП «ЛЕНДФОРД АЗОВ», з метою отримання професійної правничої допомоги, було укладено з адвокатом Хомутовим Г.В. договір про надання правової допомоги від 13 вересня 2021 року №ЮО-25223209-У. За умовами договору розмір гонорару адвоката, а також умови і порядок сплати визначаються у додатках до цього договору. Відповідно до акта приймання-передачі послуг від 17 листопада 2022 року виконавцем (адвокатом), були надані наступні послуги: написання позовної заяви - витрачено адвокатом 15 год., вартість - 15000,00 грн; оформлення й подання до суду позовної заяви - витрачено 1,5 години, вартість 750,00 грн; представництво інтересів в суді - 2000,00 грн; ознайомлення з відзивом - 500,00 грн; написання відповіді на відзив - 3000,00 грн; оформлення та надсилання відповіді - 375,00 грн (усього 23625,00 грн).

Відповідачем подано заперечення на заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в якому зазначено, що сума коштів, яку представник позивача просить стягнути на свою користь, є неспівмірною (завищеною) з фактично виконаними послугами та роботами; в описі робіт не вказано, на підставі чого вираховується сума грошових коштів, яка заявлена до стягнення; з аналізу опису робіт деякі, що зазначені окремо, входять до надання послуг зі складання позову, тощо.

Перевіряючи обґрунтованість заявлених позивачем до відшкодування витрат у розрізі видів наданих адвокатом послуг, з урахуванням заперечень відповідача щодо їх співмірності, проаналізувавши надані позивачем документи, фактичний об`єм виконаної адвокатом роботи, суд першої інстанції (висновок якого погодив суд апеляційної інстанції) вважав розумно обґрунтованими витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок ГУ ДПС у Запорізькій області, в розмірі 4000,00 грн (із заявлених 23625,00 грн).

Роблячи такий висновок суд виходив з таких міркувань: позовна заява не є складною; така послуга, як оформлення позову, входить до написання позовної заяви; подання позовної заяви до суду не є професійними послугами з правничої допомоги; ознайомлення з відзивом є підготовкою до судового засідання; написання відповіді на відзив та додаткових пояснень не є обов`язковим процесуальним документом. Поряд з тим, суд вважав, що заявлена вартість наданих адвокатських послуг відповідає розмірам гонорарів за надання аналогічних послуг адвокатів, яка склалася в Україні, та які підтверджуються рекомендованими (мінімальними) ставками адвокатського гонорару, які були затверджені рішенням Ради адвокатів Чернігівської області №57 від 16 лютого 2018 року та рішенням Ради адвокатів Харківської області №17 від 21 березня 2018 року.

Аналізуючи зроблені судами висновки у взаємозв`язку із доводами касаційної скарги ПСП «ЛЕНДФОРД АЗОВ», колегія суддів КАС ВС виходить з того, що Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зауважував, що у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, ціни позову та (або) значенню справи для позивача.

Послідовно продовжує висловлюватись й наступна теза Верховного Суду: незважаючи на те, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Утім, надаючи оцінку наданим позивачем письмовим доказам суд першої інстанції не оцінив повною мірою наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, не дослідив обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, їх результат (задоволення позову в повному обсязі), складність та якість складених процесуальних документів, співмірність розміру витрат витраченому адвокатом часу, та, що важливо, ціну позову (1' 083' 755' 82 грн), як істотний критерій визначення важливості (значення) для позивача, конкретні обставини справи (яка не є справою незначної складності) та її багатоепізодність (адвокат доводив неправомірність здійснених контролюючим органом Товариству нарахувань грошових зобов`язань з орендної плати з юридичних осіб, податку на додану вартість, єдиного податку з сільськогосподарського товаровиробника, а також нарахування штрафних (фінансових) санкцій).

Так, відповідач надав заперечення щодо заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу до суду першої інстанції. Поряд із тим, Суд звертає увагу, що із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме, як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності відповідних доводів у клопотанні іншої сторони.

Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року (справа №815/1479/18), від 15 липня 2020 року (справа №640/10548/19), від 21 січня 2021 року (справа №280/2635/20), від 3 серпня 2022 року (справа №280/4264/21).

Суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином подане відповідачем клопотання щодо зменшення розміру судових витрат на предмет наявності у ньому обґрунтованих доводів щодо неспівмірності понесених витрат. Натомість, позивач у своїй касаційній скарзі акцентує на відсутності у клопотанні про зменшення витрат на правничу допомогу аргументованих доводів відповідача з посиланням на конкретні обставини щодо їх зменшення. При цьому позивач (заявник) навів детальне обґрунтування та подав належні докази на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених ним під час розгляду справи в суді першої інстанції, натомість доводи відповідача, викладені у запереченні на заяву про відшкодування таких витрат, здебільшого є формальними та не ґрунтуються на конкретних обставинах справи.

У світлі висновків судів попередніх інстанцій про те, що окремі з видів вказаних в акті приймання-передачі послуг виконаних робіт не пов`язані з правничою допомогою, слід зазначити, що Конституційний Суд України у рішенні від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, даючи офіційне тлумачення поняттю «правова допомога», роз`яснив, що такий вид допомоги є багатоаспектним, різним за змістом, обсягом і формами і може включати консультації, роз`яснення, складання позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Держава гарантує можливість вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі та формах, як вона того потребує. Це право, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежено.

Варто додати й те, що кожен учасник адміністративного процесу у доведенні того чи іншого питання як матеріального, так і процесуального характеру, вільний у наданні до суду доказів на підтвердження своїх доводів та аргументів, якщо, звісно, такі відповідають критеріям прийнятості.

Виключивши певні види послуг з наданого представником позивача переліку, суд першої інстанції, рішення кого залишене судом апеляційної інстанції без змін, не послався на джерело правової підстави таких своїх дій і належно не обґрунтував їх.

В контексті встановлених обставин та у взаємозв`язку із наведеними вище нормами права Верховний Суд вважає висновки суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні такими, що зроблені за формального підходу до вирішення питання обґрунтованості понесених позивачем витрат на правничу допомогу. Апеляційний суд, переглядаючи додаткове рішення суду першої інстанції за скаргою позивача, його доводам обґрунтованої оцінки не надав.

Доводи, викладені у касаційній скарзі ГУ ДПС у Запорізькій області, щодо порушення судам попередніх інстанцій норм процесуального права, не підтвердились у ході касаційного перегляду справи. Рішення Верховного Суду, яке, на думку відповідача, не було враховане судами попередніх інстанцій, стосується визначення складу та розміру судових витрат, пов`язаних із проведенням експертизи, відтак, є нерелевантним до спірних правовідносин.

З огляду на приписи статті 341 КАС України, якими окреслено межі касаційного перегляду, Верховний Суд вважає, що наявні передбачені пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів КАС ВС не може залишити оскаржувані судові рішення без змін, й приходить до висновку про необхідність їх скасування у повному обсязі. За наслідками нового розгляду заяви ПСП «ЛЕНДФОРТ АЗОВ» судам, з урахуванням висновків цієї постанови КАС ВС, необхідно заново вирішити питання про відшкодування позивачеві понесених витрат на правничу допомогу.

Керуючись статтями 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Касаційні скарги Приватного сільськогосподарського підприємства «ЛЕНДФОРТ АЗОВ» та Головного управління ДПС у Запорізькій області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, задовольнити частково.

Додаткове рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська