Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 березня 2018 року

Київ

справа №817/1200/17

адміністративне провадження №К/9901/40996/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 11.08.2017 (суддя - Жуковська Л.А.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2017 (головуючий суддя - Кузьменко Л.В., судді - Іваненко Т.В., Франовська К.С.) у справі № 817/1200/17 за поданням Головного управління ДФС у Рівненській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків, -

встановив:

Головне управління ДФС у Рівненській області (далі - ГУ ДФС у Рівненській області) звернулось до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2.) про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків на підставі статті 94 Податкового кодексу України у зв'язку з відмовою в допуску до проведення документальної планової виїзної перевірки.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 11.08.2017, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2017, відмовлено у прийнятті подання ГУ ДФС у Рівненській області.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ГУ ДФС у Рівненській області оскаржило їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 11.08.2017, ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2017 та прийняти нове рішення, яким задовольнити подання повністю.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення документальної планової виїзної перевірки за наявності законних підстав для її проведення в силу приписів статті 94 Податкового кодексу України є підставою для застосування адміністративного арешту майна платника податків, у зв'язку з чим подання підлягає задоволенню.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відмова платника податків від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу є підставою для арешту майна платника.

Згідно з пунктом 94.10 статті 94 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) арешт на майно може бути накладено рішенням керівника контролюючого органу (його заступника), обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

За змістом пункту 2 частини першої статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків здійснюється на підставі подання органів доходів і зборів.

Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суд ухвалою відмовляє у прийнятті подання у разі, якщо з поданих до суду матеріалів вбачається спір про право.

Спір про право в контексті розглядуваної норми має місце в разі, якщо предметом спору є правовідносини, існування яких є передумовою виникнення підстав для застосування спеціальних заходів, перелічених у статті 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, спір про право наявний у разі, коли платник податків висловлює незгоду з рішенням контролюючого органу, що було підставою для виникнення обставин для внесення відповідного подання.

При цьому Кодекс адміністративного судочинства України не містить переліку будь-яких критеріїв такої незгоди як підстави для висновку про існування спору про право. Отже, у кожному конкретному випадку в залежності від змісту правовідносин суд повинен оцінити форму вираження відповідної незгоди учасника провадження на предмет існування спору. Така незгода має втілюватись у вчиненні учасником процесу об'єктивно необхідних дій для відновлення порушеного права.

Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 11.08.2017 року відкрито провадження у справі №817/1179/17 за адміністративним позовом ФОП ОСОБА_2 до ГУ ДФС у Рівненській області про визнання противоправним та скасування наказу від 24.07.2017 року №928 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_2.».

Наведене підтверджує існування спору про право в цих правовідносинах з огляду на заперечення платником законності проведення контрольного заходу, недопуск до якого й зумовив звернення ГУ ДФС у Рівненській області до суду з розглядуваним поданням.

За наведених обставин, суд касаційної інстанції вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам законодавства, підтверджуються встановленими у справі обставинами та не спростовуються доводами касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області залишити без задоволення.

Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 11.08.2017 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.В. Хохуляк

Судді Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна