ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.03.2018 Київ А/9901/2/18 800/230/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Смоковича М.І.,

суддів Білоуса О.В., Стрелець Т. Г.,

за участі

секретаря судового засідання Гулової О.І.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

представника третьої особи Шевченка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Президента України Порошенка П.О., треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комісія при Президентові України з питань громадянства, Державна міграційна служба України, про визнання незаконним та скасування рішення в частині,

у с т а н о в и в:

У червні 2017 року представник ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_1, звернулася до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Президента України Порошенка П.О., треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комісія при Президентові України з питань громадянства (далі - Комісія), Державна міграційна служба України (далі - ДМС), про визнання незаконним та скасування Указу Президента України №119/2017 від 29 квітня 2017 року в частині припинення його громадянства України (далі також - Указ).

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що спірний Указ відповідач прийняв за відсутності для цього законних підстав і всупереч положень статті 25 Конституції України, за якою громадянин України не може бути позбавлений громадянства. Представник позивача наголошує й на тому, що спірний Указ є суто політичним рішенням відповідача і результатом різкої публічної критики ОСОБА_4 дій Президента України щодо боротьби з корупцією, проведення реформ, а також щодо припинення бойових дій на території східних областей України. Таке рішення, на думку позивача і його представника, має ще й вибірковий характер, позаяк у владних структурах є чимало осіб з подвійним громадянством, але таких наслідків як для позивача це не потягло.

Вищий адміністративний суд України постановою від 31 жовтня 2017 року відмовив у задоволенні цього позову. При прийнятті рішення цей суд виходив з того, що передумовою для прийняття спірного Указу був встановлений Комісією факт невиконання позивачем взятого на себе зобов'язання щодо припинення іноземного громадянства (Федеративної Республіки Німеччина). Зокрема суд з'ясував, що ОСОБА_4 так і не подав до відповідного державного органу України документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від нього протягом встановленого строку. З огляду на це суд погодився з висновком Комісії та відповідача про те, що громадянство України ОСОБА_4 набув внаслідок обману і ці обставини є доведеними. Суд констатував, що приймаючи спірний Указ Президент України діяв в межах повноважень, визначених пунктом 26 частини першої статті 106 Конституції України, пунктом 1 частини першої статті 22 Закону України від 18 січня 2001 року №2235-ІІІ «Про громадянство України» (далі - Закон №2235-ІІІ) та з урахуванням подання та пропозицій відповідних компетентних органів.

У заяві про перегляд судового рішення з підстави, встановленої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), представник позивача ОСОБА_1 просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 31 жовтня 2017 року та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Свої вимоги мотивує тим, що оскаржений Указ є протиправним і очевидно політично вмотивованим. Законних підстав для примусового позбавлення ОСОБА_4 громадянства України немає і аргументи відповідача в цій частині є безпідставними. Вищий адміністративний суд України при прийнятті постанови, про перегляд якої подано цю заяву, не надав належної оцінки доводам позивача, відтак прийняте ним рішення ґрунтується на помилковому застосуванні норм Закону №2235-ІІІ.

Представник відповідача надіслав письмові заперечення з приводу заяви представника позивача, у яких зазначив про те, що спірний Указ Президент України видав на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зокрема наголосив на тому, що на час розгляду Комісією питання щодо позбавлення ОСОБА_4 громадянства України і прийняття відповідного Указу для цього були усі законні підстави.

ДМС надіслала відзив на заяву про перегляд судового рішення Вищого адміністративного суду України, у якому з тих же мотивів, що й відповідач, просила відмовити у задоволенні вимог представника позивача.

В судовому засіданні представник позивача підтримала свої вимови, навівши аргументи, аналогічні тим, які зазначені у заяві про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 31 жовтня 2010 року та додатково поданих поясненнях від 27 березня 2018 року.

Представники відповідача і третьої особи просили відмовити у задоволенні заяви про перегляд судового рішення Вищого адміністративного суду України від 31 жовтня 2017 року з підстав, викладених у поясненнях та відзиві відповідно.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду заслухала пояснення представників сторін, перевірила матеріали справи і дійшла висновку, що у задоволенні заяви про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 31 жовтня 2017 року слід відмовити з огляду на таке.

У справі встановлено, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Федеративної Республіки Німеччина (ФРН), що підтверджується паспортом, виданим 16 серпня 2012 року і дійсним до 15 серпня 2022 року, та довідкою про відсутність судимостей, виданою Федеральним міністерством юстиції, Бонн, 27 січня 2015 року.

30 січня 2015 року Міністр економічного розвитку та торгівлі України вніс подання Президентові України з проханням винести позитивне рішення за клопотанням про прийняття до громадянства України ОСОБА_4, громадянина ФРН.

4 березня 2015 року ОСОБА_4 подав Президентові України заяву про прийняття до громадянства України, яку склав власноручно та підписав. У цій заяві зазначено таке: «Мені повідомлено, що в разі подання завідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів я втрачу громадянство України на підставі пункту 2 частини першої статті 19 Закону України «Про громадянство України».

У заяві про прийняття до громадянства України від 4 березня 2015 року та в заяві-анкеті від 18 березня 2015 року, у якій позивач просив оформити йому тимчасове посвідчення громадянина України, він підтвердив перебування у громадянстві Німеччини, а також зазначив місце своєї реєстрації в Оболонському районі міста Києва.

Під час подання заяви та інших відповідних документів для прийняття до громадянства України року ОСОБА_4 також власноруч підписав зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство) ФРН протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України і подати до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства (підданства) ФРН, виданий уповноваженим на те органом цієї держави.

За Указом Президента України від 6 березня 2015 року №131/2015 ОСОБА_4 прийнято до громадянства України відповідно до статті 9 Закону №2235-ІІІ (як особу, прийняття якої до громадянства України становить державний інтерес для України).

18 березня 2015 року ОСОБА_4 особисто склав розписку про те, що він ознайомлений з пунктом 2 статті 19 Закону №2235-ІІІ, відповідно до якого іноземець, який набув громадянство України і не подав у порядку, передбаченому частиною 5 статті 10 цього Закону, документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього, втрачає громадянство України.

Утім, за довідкою Головного управління ДМС в місті Києві від 24 квітня 2017 року №1-16/140200 громадянин України ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець України, набув громадянство України на підставі статті 9 Закону №2235-ІІІ унаслідок свідомого подання неправдивих відомостей, а саме: не виконав поданого відповідно до абзацу першого пункту 2 частини другої статті 9 Закону №2235-ІІІ зобов'язання припинити іноземне громадянство протягом двох років з моменту набуття громадянства України, а незалежних від особи причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства немає.

У зв'язку з тим, що протягом визначеного законодавством дворічного терміну ОСОБА_4 не виконав взятого зобов'язання припинити іноземне громадянство, 15 березня 2017 року територіальний підрозділ Головного управління ДМС в місті Києві - Оболонський районний відділ, підготував подання про втрату ним громадянства України, яке 24 квітня 2017 року підтримали та погодили відповідно начальник відділу з питань громадянства Головного управління ДМС в місті Києві, заступник начальника Головного управління ДМС в місті Києві та заступник голови ДМС.

За наслідками розгляду подання та матеріалів органів ДМС щодо втрати позивачем громадянства України Комісія 25 квітня 2017 року прийняла рішення, у якому констатувала, що оформлення поданих позивачем документів відповідає вимогам законодавства України, а наявність підстав для втрати ним громадянства України підтверджено документально. За цим же рішенням Комісія вирішила внести на розгляд Президента України пропозицію - задовольнити відповідне подання про припинення громадянства України та вважати таким, що втратив громадянство України ОСОБА_4.

При прийнятті рішення Комісія виходила з того, що позивач не виконав взятого зобов'язання щодо припинення іноземного громадянства, тобто громадянство України він набув внаслідок обману.

29 квітня 2017 року, за результатами розгляду подання та вказаної вище пропозиції Комісії, Президент України видав спірний Указ, з приводу якого й виник спір у цій справі.

За статтею 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Відповідно до пункту 26 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 22 Закону №2235-ІІІ Президент України приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції України і цього Закону про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону №2235-ІІІ (редакції, чинній на дату прийняття Указу Президента України про прийняття позивача до громадянства України) до громадянства України може бути прийнята особа (іноземець або особа без громадянства), яка має визначні заслуги перед Україною, або прийняття якої до громадянства України становить державний інтерес для України.

Пункти 1, 2 частини другої статті 9 цього Закону передбачають, що умовами прийняття до громадянства України є: 1) визнання і дотримання Конституції України та законів України; 2) подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов'язання припинити іноземне громадянство (для іноземців).

Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України (абзац п'ятий пункту 2 частини другої статті 9 Закону №2235-ІІІ).

За приписами статті 17 Закону № 2235-ІІІ громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 Закону № 2235-ІІІ підставою для втрати громадянства України є набуття особою громадянства України на підставі статті 9 цього Закону внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів.

Пунктом 3 частини першої статті 24 Закону № 2235-ІІІ встановлено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, віднесено підготовку подань про втрату особами громадянства України і разом із необхідними документами надсилання їх на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства.

Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів (пункт 1 Положення про ДМС, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 360).

У пункті 87 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215, встановлено, що для припинення громадянства України внаслідок його втрати органи міграційної служби, дипломатичні представництва чи консульські установи України готують та подають: а) подання про втрату громадянства України; б) документ, що підтверджує перебування особи у громадянстві України; в) один із таких документів, зокрема: - документ, який підтверджує, що особа набула громадянство України на підставі статті 9 Закону внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів (довідка органу міграційної служби, дипломатичного представництва чи консульської установи про те, що іноземець, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство відповідно до абзацу першого пункту 2 частини другої статті 9 Закону, не подав документ про припинення цього громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття його до громадянства України, а незалежні від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства не існують).

У абзацах четвертому-шостому пункту 104 зазначеного Порядку передбачено, що у разі підтвердження наявності підстави для втрати громадянства України головне управління (управління) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі готує подання про втрату особою громадянства України та надсилає його разом із документами, передбаченими підпунктами «б» і «в» пункту 87 цього Порядку, до Державної міграційної служби України; Державна міграційна служба України розглядає подання про втрату громадянства України та подані разом із ним документи; у разі підтвердження наявності підстави для втрати громадянства України Державна міграційна служба України затверджує подання про втрату громадянства України та надсилає його разом із поданими документами до Комісії при Президентові України з питань громадянства.

Як встановлено у справі, ОСОБА_4 прийняли до громадянства України з умовою, що він протягом двох років припинить громадянство ФРН і таке зобов'язання він власноруч підписав 4 березня 2015 року. Громадянство України позивач набув відповідно до Указу Президента України від 6 березня 2015 року № 131/2015.

Про взяті зобов'язання щодо припинення громадянства ФРН, як і про наслідки їх невиконання ОСОБА_4 було достеменно відомо при оформленні документів для набуття громадянства України, що підтверджується дослідженими в цій справі доказами, про які зазначено вище, і з цього приводу спору між сторонами не виникало.

Приводом для внесення Комісією пропозиції Президенту України щодо припинення громадянства України ОСОБА_4 слугували отримані від територіального органу ДМС відомості про те, що позивач у встановлений йому строк не виконав свого зобов'язання щодо припинення громадянства ФРН.

Так, суд в цій справі встановив, що ОСОБА_4 протягом двох років з дати набуття громадянства України так і не подав відповідному державному органу України документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від нього відповідно до свого зобов'язання.

Зазначеної вище обставини позивач та його представник, судячи зі змісту як позовної заяви, так і заяви про перегляд судового рішення в цій справі, не заперечують, але й аргументованих пояснень стосовно причин невиконання зобов'язання щодо припинення громадянства іноземної держави теж не навели.

Відтак та обставина, що при прийнятті громадянства України ОСОБА_4 зобов'язався припинити громадянство ФРН, до якого він належав на дату звернення про прийняття до громадянства України, але свідомо не виконав цього обов'язку протягом встановленого йому дворічного строку, за відсутності об'єктивних причин його невиконання, на думку колегії суддів, дає переконливі підстави погодитися з висновком Комісії та відповідача про те, що громадянство України позивач здобув шляхом обману, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 17 та пункту 2 частини першої статті 19 Закону № 2235-ІІІ, є підставою для припинення громадянства України ОСОБА_4 внаслідок його втрати.

Стосовно мотивів, якими позивач і його представник аргументують протиправність Указу, то тут колегія суддів теж погоджується з висновком Вищого адміністративного суду України про те, що такі не спростовують фактичних обставин, які слугували підставою для його видання й не впливають на правомірність рішення відповідача щодо припинення громадянства України ОСОБА_4.

Тому за встановлених в цій справі обставин Вищий адміністративний суд України дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Міркування позивача і його представника не спростовують правильності висновків оскарженої постанови, тому заява про її скасування не підлягає задоволенню.

З огляду на викладене, керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, викладеній згідно із Законом України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII, частиною шостою статті 1711, статтями 241-244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду,

п о с т а н о в и л а:

у задоволенні заяви представника ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_1, про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 31 жовтня 2017 року відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Смокович

Судді: О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець