Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.02.2019 року у справі №242/1871/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 лютого 2019 року

Київ

справа №242/1871/17

адміністративне провадження №К/9901/45543/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління пенсійного фонду України в м. Авдіївці Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Управління пенсійного фонду України в м. Авдіївці Донецької області на постанову Селидівського міського суду Донецької області у складі судді Капітонова В.І. від 07 червня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Гайдара А.В., Василенко Л.А., Ханової Р.Ф. від 25 липня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління пенсійного фонду України в м. Авдіївці Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Управління пенсійного фонду України в м. Авдіївці Донецької області від 16 лютого 2017 року № 2 про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах;

- зобов'язати Управління пенсійного фонду України в м. Авдіївці Донецької області зарахувати до трудового стажу, який надає право на призначення пенсії на пільгових умовах згідно Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, період роботи з 01 лютого 1995 року по 12 травня 2010 року в Донецькому будівельно-монтажному експлуатаційному управління Державного підприємства «Донецька залізниця»;

- зобов'язати Управління пенсійного фонду України в м. Авдіївці Донецької області призначити пенсію на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення - 03 січня 2017 року.

Позов обґрунтовано тим, що оскільки згідно записів в трудовій книжці ОСОБА_2, починаючи з 01 лютого 1995 року по 15 травня 2010 року працював на роботах, зайнятість в яких дає право виходу на пенсію за віком на пільгових умовах на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, тому відмова в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах є протиправною.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Селидівського міського суду Донецької області від 07 червня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2017 року, позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Авдіївка Донецької області від 16 лютого 2017 року № 2 про відмову ОСОБА_2 у призначенні пенсії відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Авдіївка Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 03 січня 2017 року № 23 про призначення пенсії відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зобов'язано Управління Пенсійного фонду в м. Авдіївка при повторному розгляді заяви ОСОБА_2 від 03 січня 2017 року № 23 зарахувати до його пільгового стажу період його роботи з 01 лютого 1995 року по 15 травня 2010 року в Донецькому будівельно-монтажному експлуатаційному управлінні ДП «Донецька залізниця».

Задовольняючи частково позовні вимоги суди попередніх інстанції виходили з того, що стаж роботи позивача на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці підтверджується матеріалами справи та записами в трудовій книжці, вказана посада відноситься до Списку № 2, який дає право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

При цьому суди вказали на те, що позивач не може бути позбавлений свого права на призначення пенсії, у зв'язку з неможливістю пенсійного органу виконати свої дискреційні повноваження щодо проведення перевірки товариства, на якому працював позивач.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Селидівського міського суду Донецької області від 07 червня 2017 року та ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Управління пенсійного фонду України в м. Авдіївці Донецької області звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 19 серпня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 242/1871/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема КАС України від 22 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Берназюка Я.О.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.О. від 22 лютого 2019 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу Управління пенсійного фонду України в м. Авдіївці Донецької області на постанову Селидівського міського суду Донецької області від 07 червня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2017 року у справі № 242/1871/17.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до копії трудової книжки від 23 липня 1979 року позивач працював з 01 лютого 1995 року по 12 травня 2000 року на посаді муляра (каменщика) в Донецькому будівельно-монтажному експлуатаційному управлінні ДП « Донецька залізниця».

03 січня 2016 року позивач звернувся до Управління пенсійного фонду України в м. Авдіївці Донецької області із заявою про призначення пенсії відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

До заяви, на підтвердження свого трудового стажу позивач надав до Управління пенсійного фонду України в м. Авдіївці Донецької області трудову книжку, що підтверджує стаж роботи та довідку видану ДП «Донецька залізниця» від 08 серпня 2016 року № 478, яка уточнює особливий характер роботи та умови праці.

Відповідно до рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Авдіївка від 16 лютого 2017 року № 2 до пільгового стажу позивача не зарахований період його роботи з 01 лютого 1995 року по 12 травня 2010 року на посаді муляра (каменщика) в Донецькому будівельно-монтажному експлуатаційному управлінні ДП «Донецька залізниця». Відтак, в призначенні пенсії на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» позивачу відмовлено.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі відповідач зазначає, що підтвердження права на пільгове пенсійне забезпечення відбувається відповідно до списків на підставі записів у трудових книжках працівників та уточнюючих довідок, виданих підприємствами на підставі первинних документів про характер виконуваної роботи та умови праці, а також про безпосередню зайнятість упродовж повного робочого дня на роботах, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення. Натомість, в Управління Пенсійного України фонду в м. Авдіївка відсутні підстави для врахування довідок, що уточнюють характер роботи, виданих довідку видану ДП «Донецька залізниця» для призначення позивачу пенсії відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки ДП «Донецька залізниця» зареєстроване на території, яка непідконтрольна українській владі.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу Управління Пенсійного України фонду в м. Авдіївка не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституцій України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Відповідно до пункту 2 Розділу ХV Прикінцевих положень Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовам праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Пунктом 16 Розділу ХV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Згідно зі статтею 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення» особам, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством, пенсії за віком призначаються на таких умовах: а) особам, які мають на день введення в дію цього Закону повний стаж на зазначених роботах, що давав право на пенсію на пільгових умовах, пенсії в розмірах, передбачених цим Законом, призначаються відповідно до вимог за віком і стажем, встановлених раніше діючим законодавством; б) особам, які не мають повного стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, вік, необхідний для призначення пенсії відповідно до статті 12, знижується пропорційно наявному стажу в порядку, передбаченому статтями 13-14 цього Закону, виходячи з вимог цього стажу, встановлених раніше діючим законодавством.

Пунктом 3 наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 «Про затвердження Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах», зазначено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.

У спірний період роботи позивача з 15 липня по 06 жовтня 1981 року та з 25 липня 1983 року по 02 листопада 1985 року на посаді муляра були чинні Списки виробництв, цехів, професій та посад, робота в яких дає право на пенсію на пільгових умовах, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України № 36.

Розділом 27А списку № 1, затвердженого Постановою № 36 передбачено, що правом на пільгову пенсію користуються, зокрема, муляри.

Отже, посада, на якій працював позивач у періоди, щодо яких виник спір, віднесена до вказаного списку № 1, що дає право на отримання пенсії на пільгових умовах відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом трудової книжки або відповідних записів у ній у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Пунктом 20 Порядку № 637 визначено, що у разі коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу необхідно надавати уточнюючі довідки.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що посилання відповідача на неможливість включення до пільгового стажу спірного періоду праці позивача в зв'язку з невідповідністю уточнюючої довідки є безпідставними, оскільки наявний трудовий стаж позивача, на посаді, яка відносяться до Списку № 1 - підтверджено записами в трудовій книжці, яка є основним документом.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 квітня 2018 року у справі № 164/1993/14-а, від 19 червня 2018 року у справі № 592/5846/17, від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17.

Відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на не підконтрольній українській владі території не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у нього права на пенсійне забезпечення.

Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Тобто в розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28 серпня 2018 року у справі № 175/4336/16-а, від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17.

Враховуючи, що записами у трудовій книжці позивача, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи та зібраними по справі доказами, підтверджено, що позивач з в період з 01 лютого 1995 року по 12 травня 2010 року працював на посаді муляра, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку визнавши право ОСОБА_2 на зарахування до його пільгового стажу період його роботи з 01 лютого 1995 року по 15 травня 2010 року в Донецькому будівельно-монтажному експлуатаційному управлінні ДП «Донецька залізниця».

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням вищезазначеного колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди попередніх інстанцій прийняли рішення при дотриманні норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цього не спростовують, тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління пенсійного фонду України в м. Авдіївці Донецької області залишити без задоволення.

Постанову Селидівського міського суду Донецької області від 07 червня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко