Історія справи

Постанова КАС ВП від 26.12.2025 року у справі №640/27574/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2025 року

м. Київ

справа № 640/27574/21

адміністративне провадження № К/990/1169/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Єресько Л. О., Жука А. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - Зудінова Олега Олексійовича на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.08.2022 (суддя - Вовк П. В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2022 (колегія суддів у складі: Парінова А. Б., Беспалова О. О., Грибан І. О.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У вересні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач, ДФС України), у якому просила: визнати протиправним та скасувати наказ ДФС України від 01.09.2021 № 1256-о «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити ОСОБА_1 на попередній роботі; стягнути з ДФС України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.09.2021 по день винесення судом рішення про поновлення на роботі включно.

На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає про порушення порядку її звільнення та відсутності юридичних підстав для такого.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 з 09.07.2014 працювала у ДФС України, у тому числі, з 26.11.2018 на посаді головного державного інспектора відділу прогнозування та аналітичного забезпечення управління розвитку інфраструктури Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури ДФС України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» (далі - Постанова № 1200) утворено Державну податкову службу України (далі - ДПС) та Державну митну службу України (далі - Держмитслужба), реорганізувавши ДФС України шляхом поділу.

Абзацом 4 пункту 2 Постанови № 1200 встановлено, що ДПС та Дежмитслужба є правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої ДФС України у відповідних сферах діяльності.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.09.2019 № 846 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» (далі - Постанова № 846) розділено сервісну та правоохоронну функції.

Згідно із розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 682-р «Питання Державної податкової служби», ДПС розпочала виконання функцій і повноважень ДФС з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок).

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» встановлено, що територіальні органи ДФС України реорганізовані шляхом їх приєднання до територіальних органів ДПС у відповідних сферах.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» встановлено, що територіальні органи ДФС України реорганізовані шляхом їх приєднання до територіальних органів Держмитслужби.

Отже, реорганізація ДФС України відбулася у 2019 році шляхом поділу на два нових органи - ДПС та Держмитслужбу, а територіальні органи ДФС України приєднались у відповідних сферах діяльності до територіальних органів ДПС та Держмитслужби.

Згідно з абзацом 6 пункту 2 Постанови № 1200, ДФС України продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення Державної податкової служби України, Державної митної служби України та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.

Отже, за ДФС України залишились функції по боротьбі з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, здійснюючи оперативно-розшукову, кримінальну процесуальну та охоронну функції до моменту утворення органу на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави.

25.03.2021 набрав чинності Закон України від 28.01.2021 № 1150-IX «Про Бюро економічної безпеки України» (далі - Закон № 1150-IX), яким на Бюро економічної безпеки України покладено обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави.

Відповідно до підпункту 2 пункту 10 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1150-IX установлено обов`язок Кабінету Міністрів України у строк не пізніше шести місяців з дня набрання чинності цим Законом забезпечити ліквідацію ДФС України.

Отже, з моменту набрання чинності Закону № 1150-IX змінилася форма припинення ДФС України з реорганізації на ліквідацію.

Таким чином, ураховуючи положення Закону № 1150-IX, ДФС України повинна була припинитися шляхом її ліквідації не пізніше 25.09.2021.

При цьому граничну чисельність працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади визначено постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 № 85 «Про Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів» (далі - Постанова № 85).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2021 № 761 «Про внесення зміни в додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2014 № 85» (далі - Постанова № 761) внесено зміни в додаток 1 до Постанови № 85, виключивши позицію «ДФС 370 370 4604 4604».

Крім того, судами попередніх інстанцій установлено, що позивачкою не заперечується, що головою комісії з реорганізації ДФС України їй було направлено листом від 27.07.2021 № 1092/Д/99-99-08-01-14 попередження про наступне вивільнення із займаної посади по закінченню 30 календарних днів у зв`язку із ліквідацією органів ДФС України.

27.08.2021 позивачкою на ім`я голови комісії з реорганізації Державної фіскальної служби України було складено заяву, в якій вона просила звільнити її із займаної посади з 01.09.2021 у зв`язку із скороченням чисельності та штату посад державної служби. Відповідно, на підставі заяви позивачки, Державною фіскальною службою України прийнято наказ від 01.09.2021 № 1256-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.08.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2022, у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що для здійснення переведення повинна бути не лише згода державного службовця, а й згода суб`єкта призначення або керівника державної служби до якого переводиться службовець. Разом з тим, суд зазначив, що стаття 41 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) не має зобов`язального характеру, тобто дана норма не зобов`язує суб`єкта призначення або керівника державної служби переводити державного службовця, а лише визначає, що державний службовець може бути переведений. При цьому суд установив, що позивачка не вчиняла жодних дій стосовно намагання перевестись до територіальних органів Держмитслужби.

Крім того, суд зазначив, що оскільки Держмитслужба не належить до структурних підрозділів та не підпорядковується Державній фіскальній службі України, згоди Держмитслужби на переведення позивачки не було, відповідач не міг запропонувати та самостійно перевести позивача на рівнозначну посаду до органів Держмитслужби, як про це зазначає позивачка у позовній заяві.

Щодо посилання позивачки на приписи частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у контексті статусу позивачки як одинокої матері, суди попередніх інстанцій звернули увагу на те, що 27.08.2021 позивач самостійно написала заяву, якою просила її звільнити 01.09.2021 із займаної посади у зв`язку з скороченням чисельності та штату посад державної служби. При цьому, будь-яких відомостей, що позивачка ставила перед відповідачем питання свого подальшого працевлаштування, так як і доказів повідомлення нею відповідача про наявний у неї статус одинокої матері, матеріали справи не містять.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій позивачка через свого представника звернулась до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

На обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України позивачка зазначає, що у цій справі судами попередніх інстанцій було застосовано пункт 1-1 частини першої, частину третю статті 87 Закону № 889-VIII у редакції Закону України від 23.02.2021 № 1285-IX без урахування висновку щодо застосування цих норм, викладеного у постановах Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 640/15797/21, від 22.12.2022 у справі № 640/17678/21.

Крім того, наголошує на тому, що з дня попередження про звільнення по день видання наказу про звільнення позивачці не пропонувалися посади державної служби.

Зазначає, що як на підставу позову вона посилалася на протиправне ототожнення відповідачем понять «ліквідація державного органу» і «реорганізація державного органу» у значенні частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, і як наслідок - неправильне визначення підстав звільнення, що у свою чергу, на її думку, потягнуло незастосування судами попередніх інстанцій абзацу другого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII щодо обов`язкової пропозиції іншої роботи як передумови припинення державної служби з указаних підстав. Проте суди попередніх інстанцій вважали, що в спірних правовідносинах відбулася саме ліквідація ДФС України, у зв`язку з чим для звільнення позивачки достатньо було виконати вимоги абзацу першого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII - попередити позивачку про звільнення не пізніше ніж за 30 днів. Водночас абзац другий частини третьої цієї ж статті застосовувати не потрібно, оскільки передбачена ним вимога запропонувати іншу роботу стосується випадків звільнення, передбачених пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII - у зв`язку із скороченням посади, чисельності, штату або у випадку реорганізації державного органу.

Також зазначає, що висновок судів попередніх інстанцій про ліквідацію ДФС України суди попередніх інстанцій зробили спираючись на буквальний зміст підпункту 2 пункту 10 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1150-IX, яким Кабінет Міністрів України зобов`язано «забезпечити ліквідацію Державної фіскальної служби України». Водночас, на її думку, використаний судами попередніх інстанцій підхід для визначення форми припинення органу державної влади не відповідає сталій практиці Верховного Суду, відповідно до якої ліквідація державного органу має місце тоді, коли поряд з фактичним припиненням органу як юридичної особи держава також відмовилася від тих завдань і функцій, які були покладені на такий орган. Наголошує, що держава не відмовилася від жодної функції, виконання якої раніше забезпечувала ДФС України. Зазначенні функції у спірних правовідносинах були розподілені між ДПС, ДМС, Бюро економічної безпеки України.

Окрім цього, зазначає, що висновки щодо того, що в спірних правовідносинах мала місце саме реорганізація ДФС України викладені також у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 640/17678/21.

Отже, позивачка уважає, що ураховуючи реальну форму припинення ДФС України, яка передбачала саме реорганізацію, їй в силу імперативних вимог абзацу другого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII мала бути запропонована рівнозначна посада. При цьому її заява про згоду на звільнення у зв`язку з ліквідацією, на яку посилалися суди попередніх інстанцій, імперативного обов`язку відповідача запропонувати іншу роботу не спростовує.

Також зазначає, що вона є одинокою матір`ю, а відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. При цьому абзацом другим частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII визначено, що під час пропозиції іншої роботи як передумови звільнення враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Позиція інших учасників справи

Відповідно до частини 4 статті 328 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

Рух касаційної скарги

09.01.2023 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - Зудінова О. О. на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.08.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2022.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2023 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) ОСОБА_2, суддів Шевцову Н. В., Мацедонську В. Е. для розгляду судової справи № 640/27574/21.

Ухвалою Верховного Суду від 24.01.2023 відкрито касаційне провадження за скаргою представника ОСОБА_1 - Зудінова О. О. на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.08.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2022.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 14.08.2023 № 1347/0/78-22 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 640/27574/21 у зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 10.08.2023 № 815/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку», згідно з наказом Голови Верховного Суду від 10.08.2023 № 2512-К «Про відрахування судді ОСОБА_2 зі штату Верховного Суду».

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2023 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Білак М. В., Єресько Л. О. для розгляду судової справи № 640/27574/21.

Ухвалою Верховного Суду від 25.12.2025 справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 25.12.2025 № 1625/0/78-25 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 640/27574/21 у зв`язку з відпусткою судді Білак М. В., яка входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.12.2025 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючу суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Єресько Л. О., Жука А. В. для розгляду судової справи № 640/27574/21.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 5 Закону № 889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з частиною п`ятою статті 22 Закону № 889-VIII у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Частиною першою статті 41 Закону № 889-VIII передбачено, що державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу: 1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення; 2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.

Згідно з частиною другою статті 41 Закону № 889-VIII переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.

Відповідно до частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі виходу державного службовця на пенсію або досягнення ним 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади»; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).

Згідно з частиною першою статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Відповідно до частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частиною першою статті 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи; митні органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань митної справи та оподаткування митом, акцизним податком, податком на додану вартість, іншими податками та зборами, які відповідно до податкового, митного та іншого законодавства справляються у зв`язку із ввезенням (пересиланням) товарів на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенням (пересиланням) товарів з митної території України або території вільної митної зони.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

За правилами частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Предметом спору у цій справі є питання правомірності наказу ДФС України від 01.09.2021 № 1256-о «Про звільнення ОСОБА_1 », яким припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади головного державного інспектора відділу прогнозування та аналітичного забезпечення управління розвитку інфраструктури Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури ДФС України у зв`язку з припиненням ДФС України з повним скороченням посад та чисельності, пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України, пункт 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII. Підставою для винесення спірного наказу, зокрема, зазначено: заява ОСОБА_1 , лист ДФС від 27.07.2021 № 1092/Д/99-99-08-01-14.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, виходить із такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом ДФС України від 01.09.2021 № 1256-о ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв`язку із її заявою та скороченням чисельності штату та ліквідацією державного органу.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що реорганізація ДФС України відбулась в 2019 році шляхом поділу на два нових органи - ДПС та Держмитслужбу, а територіальні органи ДФС України приєднались у відповідних сферах діяльності до територіальних органів ДПС та Держмитслужби. Отже, суди встановили, що за ДФС України залишились функції по боротьбі з правопорушеннями під час застосування податкового законодавства, здійснюючи оперативно-розшукову, кримінальну процесуальну та охоронну функції до моменту утворення органу на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави. Разом з тим, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що ДФС України повинна була припинитись шляхом її ліквідації не пізніше 25.09.2021, посилаючись на підпункт 2 пункту 10 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1150-IX, відповідно до якого Кабінет Міністрів України зобов`язано не пізніше шести місяців з дня набрання чинності цим Законом забезпечити ліквідацію Державної фіскальної служби України.

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що стаття 41 Закону № 889-VIII не має зобов`язального характеру, тобто дана норма не зобов`язує суб`єкта призначення або керівника державної служби переводити державного службовця, а лише визначає, що державний службовець може бути переведений. Також суди зазначили, що оскільки Держмитслужба не належить до структурних підрозділів та не підпорядковується ДФС України, згоди Держмитслужби на переведення позивача не було, відповідач не міг запропонувати та самостійно перевести позивача на рівнозначну посаду до органів Держмитслужби, як про це зазначає позивач у позовній заяві.

При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на час звільнення позивачки редакція Закону № 889-VIII не передбачала обов`язку роботодавця пропонувати працівнику можливість переведення на іншу посаду відповідно до його кваліфікації перед звільненням.

Водночас Верховний Суд вважає передчасними такі висновки судів попередніх інстанцій, виходячи з такого.

Відповідно до матеріалів справи, позивачку звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII.

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з пунктом 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є ліквідація державного органу.

Разом з тим, відповідно до матеріалів справи, позивачка на ім`я голови комісії саме з реорганізації ДФС України подала заяву, в якій просила звільнити її із займаної посади у зв`язку із скороченням чисельності та штату посад державної служби, а не у зв`язку із ліквідацією державного органу.

Судами попередніх інстанцій установлено, що позивачкою не заперечується, що головою комісії з реорганізації ДФС України їй було направлено листом від 27.07.2021 № 1092/Д/99-99-08-01-14 попередження про наступне вивільнення із займаної посади по закінченню 30 календарних днів у зв`язку із ліквідацією органів ДФС України.

Цей лист також зазначений в спірному наказі як підстава його видання.

Проте в матеріалах справи відсутнє указане попередження, з якого можна б було встановити дійсні підстави про наступне вивільнення із займаної посади.

Оскаржуваний наказ підписано Головою Комісії з реорганізації ДФС України.

При цьому таке формулювання підстав звільнення позивачки у наказі як «у зв`язку з припиненням ДФС України з повним скороченням посад та чисельності» у статті 40 КЗпП України та статті 87 Закону № 889-VIII відсутнє.

Крім того, скаржниця у касаційній скарзі наголошує на тому, що як на підставу позову вона посилалася на протиправне ототожнення відповідачем понять «ліквідація державного органу» і «реорганізація державного органу» у значенні частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, і як наслідок - неправильне визначення підстав звільнення, що у свою чергу, на її думку, потягнуло незастосування судами попередніх інстанцій абзацу другого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII щодо обов`язкової пропозиції іншої роботи як передумови припинення державної служби з указаних підстав.

Переконує, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, позаяк не урахували, що в спірних правовідносинах мала місце саме реорганізація ДФС України, а не ліквідація.

Так, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, дійшли висновку, що з моменту набрання чинності Закону № 1150-IX змінилася форма припинення ДФС України з реорганізації на ліквідацію. Суди звернули увагу на те, що вказаний припис Закону № 1150-IX є спеціальним щодо відповідних норм Закону № 889-VIII та КЗпП України, неконституційним, станом на час розгляду цієї справи, не визнавався, а тому саме його положення підлягають застосуванню при вирішенні питання форми припинення ДФС України як юридичної особи.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на постанову від 22.12.2022 у справі № 640/17678/21, у якій Верховний Суд дійшов таких висновків: регулювання процесу реорганізації ДФС України було суперечливим і непослідовним; на дату набрання чинності Законом № 1285-ІХ процес реорганізації ДФС України ще тривав й остаточного рішення щодо подальшого проходження позивачем публічної служби в митних органах не було; Закон № 1285-ІХ прийнятий пізніше Закону № 440-ІХ і не містить приписів, які б наділяли цей Закон зворотною дією/силою, як і не містить приписів щодо застосування статті 87, надто її частини третьої, у редакції, викладеній згідно із Законом № 440-ІХ (прийнятий 14.01.2020), до правовідносин, які виникли чи існували до прийняття та/чи набрання чинності Законом № 1285-ІХ (тобто приписів, які б наділяли Закон № 440-ІХ ультраактивною дією); пам`ятаючи у цьому зв`язку презумпцію про пряму дію закону в часі, на думку Верховного Суду, за описаної ситуації необхідно застосовувати статтю 87 Закону № 889-VIII у редакції того закону, який у часі прийнятий пізніше і, відповідно, регулював правовідносини, з яких виник спір.

Повертаючись до суті спору, то обсягу з`ясованих у цій справі обставин справи дозволяє колегії суддів дійти висновку, що невизначеність, в якій опинилася ОСОБА_1 , спричинена непрогнозованою поведінкою відповідача за мінливого нормативного регулювання спірних відносин (адже Закон № 440-ІХ почав діяти з 13.02.2020, після початку реорганізації ДФС України, і діяв до 06.03.2021, приблизно один рік, до набрання чинності Законом № 1285-ІХ) не поєднується з принципом верховенства права, проявом чи характеристикою якого, відповідно до правозастосовної практики Європейського суду з прав людини, є, зокрема, чіткість, передбачуваність, розумність, справедливість.

На думку колегії суддів, суди попередніх інстанцій в цій справі не надали цьому аспекту спору належної уваги так само як і не встановили чи було внесено до єдиного державного реєстру записи про припинення ДФС України, оскільки ураховуючи реальну форму припинення ДФС України, яка передбачала саме реорганізацію, позивачці у силу імперативних вимог абзацу другого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII мала бути запропонована рівнозначна посада.

При цьому заява позивачки про згоду на звільнення у зв`язку із скороченням чисельності та штату посад державної служби, на яку послалися суди попередніх інстанцій, у разі встановлення факту реорганізації ДФС України, а не ліквідації, імперативного обов`язку відповідача запропонувати іншу роботу не спростовує.

Без з`ясування й перевірки вказаних обставин і доводів не можливо підтвердити чи спростувати факт виконання відповідачем вимог обов`язку, передбаченого частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII щодо пропонування працівнику іншої рівнозначної посади державної служби, неможливо установити законність та дотримання відповідачем процедури звільнення ОСОБА_1 .

Отже, суди попередніх інстанцій не встановили усіх фактичних обставин справи та не дослідили відповідні докази, які мають значення для правильного вирішення спору, що є порушенням статей 9 242 308 КАС України.

Своєю чергою, суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві додаткової перевірки зібраних у справі доказів та не може встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені в оскаржуваних судових рішеннях. Тож Суд дійшов висновку про наявність підстав для нового розгляду цієї справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Зважаючи на викладене, касаційну скаргу належить задовольнити частково, а рішення суду судів попередніх інстанцій скасувати із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків, надати оцінку вказаним обставинам й аргументам сторін та, у залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

При цьому Суд зауважує, що відповідно до статей 1, 2 Закону України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-IX) ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва та утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Згідно з абзацом третім пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825-IX до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Враховуючи приписи Закону № 2825-IX, розглядувана справа підлягає направленню на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Зудінова Олега Олексійовича задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.08.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2022 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Київського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЖ.М. Мельник-Томенко Л.О. Єресько А.В. Жук