Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2025 року

м. Київ

справа №240/30982/22

адміністративне провадження № К/990/26229/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді - доповідача Гриціва М. І.,

суддів: Стеценка С. Г., Тацій Л. В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року (суддя Горовенко А.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2025 року (судді: Ватаманюк Р. В. (головуючий), Капустинський М. М., Сапальова Т. В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії, і

ВСТАНОВИВ:

1. ОСОБА_1 свого часу звернулася до суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправною викладену у листі №1334-02 від 28 жовтня 2022 року відмову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області призначити та виплатити ОСОБА_1 страхові виплати, як матері померлого медичного працівника, смерть якого настала внаслідок інфікування гострою респіраторною хворобою СОVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2 під час виконання професійних обов`язків в умовах підвищеного ризику зараження; передбаченої статтею 39 Закону України від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон №1645-ІІІ) ;

- зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області ухвалити рішення про призначення і виплату ОСОБА_1 страхової виплати, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 39 Закону № 1645-ІІІ у розмірі 750-кратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня 2021 року, згідно з механізмом, передбаченим Порядком здійснення страхових виплат у разі захворювання або смерті медичних працівників у зв`язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та визначення їх розмірів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року № 498 (далі - Порядок № 498), як матері померлого медичного працівника, смерть якого настала внаслідок інфікування гострою респіраторною хворобою СОVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2 під час виконання професійних обов`язків в умовах підвищеного ризику зараження.

Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 22 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2023 року, позовні вимоги задовольнив.

Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 06 грудня 2023 року замінив відповідача у справі - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України (далі ? ГУ ПФУ) в Житомирській області.

На виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року, що набрало законної сили 06 грудня 2023 року, цей самий суд 21 березня 2024 року видав два виконавчі листи.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачка ОСОБА_1 померла, смерть якої підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 28 листопада 2023 року.

12 серпня 2024 року на адресу Житомирського окружного адміністративного суду надійшла заява від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про заміну стягувача у виконавчому провадженні з виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року у цій справі (№ 240/30982/22) за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Житомирській області про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії.

Заявники своє прохання мотивували тим, що є спадкоємцями за заповітом на все належне майно позивачки після її смерті. Оскільки позивачка ОСОБА_1 померла, після настання цієї події вони набули право вимагати від ГУ ПФУ виплати тієї суми власності (майнових прав), які за життя належали спадкодавиці ОСОБА_1 , й у зв`язку з цим для реалізації й завершення виплати присудженої суми коштів просили замінити стягувача - з ОСОБА_1 на них: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як спадкоємців за заповітом.

Житомирський окружний адміністративний суд ухвалою від 11 жовтня 2024 року, залишеною без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2025 року, заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (спадкоємців позивачки) про заміну сторони виконавчого провадження у адміністративній справі № 240/30982/22 задовольнив. Замінив сторону у виконавчому провадженні під час виконання виконавчих листів у цій справі, виданих Житомирським окружним адміністративним судом 21 березня 2024 року, з ОСОБА_1 на її правонаступників - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про заміну сторони у виконавчому провадженні, виходив з того, що на момент ухвалення сутнісного судового рішення з результатами розв`язання спору, заявленого ОСОБА_1 , у неї вже було право на страхові виплати, і коли настала подія смерті позивачки (стягувача), були і підстави для заміни стягувача в порядку правонаступництва. Зокрема, суд встановив, що рішення про зобов`язання відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 страхову виплату було ухвалене до смерті позивачки (22 травня 2023 року), цим рішенням суд визнав протиправною відмову відповідача призначити та виплатити позивачці страхову виплату, як матері померлого медичного працівника, смерть якого настала внаслідок інфікування гострою респіраторною хворобою СОVID-19, і встановив право на призначення та виплату позивачці страхової виплати, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 39 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року №1645-ІІІ у розмірі 750-кратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня 2021 року.

Відтак, суд виснував, що право на призначення і виплату [присудженої] страхової виплати ОСОБА_1 набула за життя, тобто ще за життя позивачки / спадкодавця було встановлене право на отримання коштів страхової виплати у визначеному законом розмірі. За такої правничої ситуації спадкоємці не позбавляються можливості спадкувати право на отримання страхових виплат, належних спадкодавцю, не дивлячись на те, що рішення про призначення і виплату таких коштів відповідач як суб`єкт призначення такої допомоги не ухвалив.

Суд першої інстанції послався також і на те, що право на таку виплату у спадкодавця зберігається і в розумінні приписів статті 1227 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), оскільки ці виплати вважаються такими, що належали їй і до реальної [фактичної] виплати. А це, своєю чергою, дозволяє визнати вимоги заявників про заміну стягувача (позивачки у справі за її позовом) на них, як правонаступників (спадкоємців) позивачки, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Сьомий апеляційний адміністративний суд погодився з висновками Житомирського окружного адміністративного суду, викладеними в ухвалі суду першої інстанції від 11 жовтня 2024 року, і постановою від 19 травня 2025 року апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Житомирській області залишив без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року - без змін.

ГУ ПФУ в Житомирській області не погодилося з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій про заміну сторони виконавчого провадження і через підсистему «Електронний суд» подало касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення.

У касаційній скарзі скаржник описує фактичні передумови звернення до касаційного суду, зазначає нормативно-правове регулювання спірних правовідносин та визначає підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктом 1 частини четвертої та підпунктом «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а також наголошує на тому, що у ГУ ПФУ в Житомирській області існує право на касаційне оскарження судових рішень попередніх інстанцій відповідно до частини другої статті 328 КАС України, оскільки оскаржує постанову апеляційного суду, що винесена за результатами перегляду ухвали про заміну сторони у справі.

Скаржник також зазначає, що натепер бракує єдиної правозастосовної практики у правовідносинах щодо заміни померлого стягувача його правонаступником, якої б притримувалися суди першої та апеляційної інстанцій, зокрема, у спорах, які виникають із правовідносин, що регулюють правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних захворювань людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій; встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб та визначаються Законом України від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Виняткове значення для скаржника та фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики скаржник, серед іншого, обґрунтовує тим, що вирішення окреслених у скарзі питань в судовому порядку сприятиме формуванню сталої правозастосовної практики в правовідносинах щодо права спадкування страхових виплат, на які отримав право спадкодавець на виконання приписів Порядку здійснення страхових виплат у разі захворювання або смерті медичних працівників у зв`язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та визначення їх розмірів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року № 498, та судовим рішенням, що не набрало законної сили на момент смерті спадкодавця.

ГУ ПФУ в Житомирській області визначає також підставу касаційного оскарження, що передбачена пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України (неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку), оскільки апеляційний суд в оскаржуваній постанові застосував норми права без врахування висновків Верховного Суду, що викладені у постановах від 14 травня 2021 року у справі № 1.380.2019.002606 та від 05 липня 2021 року у справі № 340/5543/20, відповідно до якого предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв`язку з його смертю, а оскільки така виплата пов`язана із певною особою (позивачкою) і її статусом, то відповідно подібні правовідносини не допускають правонаступництва.

На переконання скаржника, аналіз правових норм, передбачених статтями 25 52 1216 1218 1219 1227 ЦК України, дозволяє йому зробити висновок, що предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв`язку з його смертю. Натомість у цій справі є не конкретна сума виплати, а право позивача на виплату у разі смерті медичного працівника, яка на час смерті медичного працівника позивачці не призначалась і не виплачувалась, що й стало підставою для звернення до суду позивачки з відповідним позовом.

Ще одним окремим доводом касаційної скарги скаржник використовує той факт, що позивачка померла до набрання чинності судовим рішенням у справі за наслідками його перегляду в апеляційному порядку, а тому, на думку скаржника, «на момент смерті позивачки відсутні нараховані (присуджені) та не виплачені страхові суми, на які можуть претендувати члени сім`ї померлого»

До того ж, ГУ ПФУ в Житомирській області зазначає, що позаяк такі виплати в розумінні Порядку № 498 пов`язані із конкретною особою (позивачем) і її статусом, тому такі подібні правовідносини не допускають правонаступництва, а звідси - не можуть бути підстави для заміни стягувача на підставі правонаступництва.

У зв`язку з цим ГУ ПФУ в Житомирській області вважає висновки суду першої та апеляційної інстанцій такими, що не відповідають вимогам законності та обґрунтованості; просить Верховний Суд рішення (ухвалу) Житомирського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2025 року скасувати та прийняти (ухвалити) нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

18 червня 2025 року в автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зареєстровано касаційну скаргу ГУ ПФУ в Житомирській області.

Верховний Суд ухвалою від 09 липня 2025 року касаційну скаргу ГУ ПФУ в Житомирській області залишив без руху та надав скаржнику десятиденний строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою від 30 липня 2025 року Верховний Суд продовжив строк залишення без руху касаційної скарги, встановлений ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2025 року, та надав додатковий строк на усунення недоліків касаційної скарги.

04 серпня 2025 року ГУ ПФУ в Житомирській області через підсистему «Електронний суд» подало заяву про усунення недоліків касаційної скарги і додав до неї необхідні докази усунення вад (недоліків) скарги, які були встановлені ухвалою Верховного Суду про залишення касаційної скарги без руху.

04 серпня 2025 року ГУ ПФУ в Житомирській області також подало до Верховного Суду клопотання про зупинення виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2025 року та судового рішення Житомирського окружного адміністративного суду у цій справі (дата та вид судового рішення не зазначаються) до закінчення перегляду справи в касаційному порядку. Верховний Суд ухвалою від 06 серпня 2025 року відмовив у задоволенні цього клопотання.

Ухвалою від 06 серпня 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ПФУ в Житомирській області про перегляд рішення [ухвали] Житомирського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2025 року, винесених за наслідками розгляду заяви про заміну сторони виконавчого провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Житомирській області про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії; витребувано із Житомирського окружного адміністративного суду справу № 240/30982/22 та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою від 11 листопада 2025 року Верховний Суд призначив цю справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відзиви на касаційну скаргу ГУ ПФУ в Житомирській області про перегляд в касаційному порядку ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2025 року до Верховного Суду від інших учасників справи не надходили, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішення суду першої та апеляційної інстанцій.

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги, правильність застосування норм матеріального та процесуального права і, з врахуванням меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, дійшов таких висновків.

Предметом касаційного оскарження в межах окреслених в касаційній скарзі спірних відносин, є питання про те, чи можливе правонаступництво у сфері спадкування страхової виплати в розмірі 750-кратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року (в якому настала подія, що дає право на таку виплату), право на яку на підставі статті 39 Закону №1645-ІІІ заявила ОСОБА_1 як член сім`ї померлого медичного працівника у зв`язку зі смертю своєї доньки (медичного працівника/молодшої медичної сестри ОСОБА_4 ), що настала внаслідок інфікування гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, під час виконання професійних обов`язків в умовах підвищеного ризику зараження.

Оскільки позивачка, що мала право на зазначену страхову виплату, передбачену законом, померла, а судове рішення про зобов`язання відповідача призначити та виплатити цю страхову виплату не було виконано до дати смерті позивачки (стягувачки), то з огляду на контекст та юридичний характер конкретних спірних правовідносин, юридичну природу запитуваних до нарахування та виплати страхових виплат, зміст правовідносин, які виникають у зв`язку з правом на ці виплати, та коло суб`єктів цих відносин, потрібно відповісти, чи допускається правонаступництво у таких спірних правовідносинах, або, більш чіткіше: чи можуть спадкоємці сторони в позовному провадженні та стягувачки у виконавчому провадженні (матері доньки ОСОБА_4 ? ОСОБА_1 ) під час виконання виконавчих листів, виданих на виконання рішення суду про призначення та виплату відповідачем позивачці страхової виплати, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 39 Закону №1645-ІІІ, мати право на спадкування такої страхової виплати, а звідси - чи (не)мають такі спадкоємці законні підстави на заміну ними сторони (стягувача) у виконавчому провадженні.

Як бачиться з обставин розгляду заяви про заміну сторони виконавчого провадження, які встановили суди попередніх інстанцій та виклали в оскаржених судових рішеннях, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області (правонаступник - ГУ ПФУ в Житомирській області) на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року зобов`язувалося призначити і виплатити ОСОБА_1 страхову виплату, передбачену пунктом 2 частини другої статті 39 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року №1645-ІІІ у розмірі 750-кратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня 2021 року, згідно з механізмом, передбаченим Порядком здійснення страхових виплат у разі захворювання або смерті медичних працівників у зв`язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та визначення їх розмірів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року №498, як матері померлого медичного працівника, смерть якого настала внаслідок інфікування гострою респіраторною хворобою СОVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2 під час виконання професійних обов`язків в умовах підвищеного ризику зараження.

Згідно з частиною першою статті 39 Закону №1645-ІІІ захворювання на інфекційні хвороби медичних та інших працівників, що пов`язані з виконанням професійних обов`язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб (надання медичної допомоги хворим на інфекційні хвороби, робота з живими збудниками та в осередках інфекційних хвороб, проведення дезінфекційних заходів тощо), належать до професійних захворювань. Зазначені працівники державних і комунальних закладів охорони здоров`я та державних наукових установ підлягають страхуванню за рахунок державного бюджету на випадок захворювання на інфекційну хворобу в порядку та на умовах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 частини другої та частиною четвертою цієї статті Закону №1645-ІІІ передбачено, що держава забезпечує страхові виплати медичним працівникам закладів охорони здоров`я у разі смерті працівника - у 750-кратному розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

У разі настання обставин, передбачених пунктом 2 частини другої цієї статті, страхова виплата призначається і виплачується разово та в рівних частинах членам сім`ї, батькам та утриманцям померлого працівника протягом одного місяця з дня виникнення права на страхову виплату. Члени сім`ї та батьки померлого працівника визначаються відповідно до Сімейного кодексу України.

За пунктом 4 Порядку № 498 «страхові виплати, передбачені пунктом 2 цього Порядку (далі - страхова виплата), призначаються і виплачуються управліннями виконавчої дирекції Фонду в областях, м. Києві або їх відділеннями (далі - органи Фонду) протягом одного місяця з дня виникнення права на такі виплати за зверненням медичного працівника за зареєстрованим місцем проживання / перебування».

Відповідно до пункту 5 Порядку № 498 страхова виплата, передбачена пунктом 3 цього Порядку (далі - одноразова допомога), призначається і виплачується органами Фонду разово, в рівних частинах особам, які мають право на виплату, протягом одного місяця з дня виникнення права на одноразову допомогу. Право на одноразову допомогу виникає з дня прийняття органом Фонду заяви (заяв) та документів, визначених пунктом 7 цього Порядку.

Якщо судом розглядається питання призначення одноразової допомоги, орган Фонду призначає таку допомогу після набрання судовим рішенням законної сили.

Одноразова допомога розподіляється пропорційно між усіма особами, які мають право на виплату та звернулися за її отриманням. Якщо після виплати одноразової допомоги за її отриманням звертаються інші особи, які мають на це право, питання розподілу одноразової допомоги вирішується ними за домовленістю з особами, які отримали таку допомогу, або у судовому порядку.

Позивачка у цій справі - ОСОБА_1 , як мати померлого медичного працівника - ОСОБА_5 з посиланням на встановлені Законом № 1645-ІІІ підстави звернулася до органу Фонду про отримання разової персональної страхової виплати у зв`язку з настанням події, яка дає їй право на отримання страхової виплати як матері медичного працівника закладу охорони здоров`я у разі смерті такого працівника.

Зокрема, 25 жовтня 2022 року позивачка через свого представника подала до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Житомирській області відповідну заяву про виплату їй такої разової допомоги (страхової виплати). Після розгляду цієї заяви орган Фонду відхилив заяву позивачки та відмовив їй призначити і виплатити одноразову допомогу (страхову виплату).

Управління відмову мотивувало тим, що призначення запитуваної страхової виплати суперечитиме пункту 2 статті 39 Закону № 1645-ІІІ та Порядку № 498, бо її донька ОСОБА_5 була молодшою сестрою / санітаркою, тобто працівником медичного закладу, професія (робота) якої відповідно до нормативних документів Міністерства охорони здоров`я України не відноситься до переліку медичних працівників.

Власне, з цим рішенням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Житомирській області ОСОБА_1 не погодилась і звернулась до суду з позовом про визнання такої відмови протиправною. Надалі питання про призначення одноразової допомоги (страхової виплати) розглядалось в суді.

Отже, виник конфлікт з приводу оспорюваного права ОСОБА_1 на разову страхову виплату, передбачену законом, право на отримання якої виникає у певного кола осіб, за настання певних підстав та умов, які будуть встановлені в порядку, визначеному законодавством. Оскільки питання призначення та виплати одноразової допомоги мало розв`язуватися в судовому порядку, тому відстрочилось у часі питання отримання страхової виплати, належної позивачці, у зв`язку зі смертю її доньки внаслідок інфікування гострою респіраторною хворобою СОVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2 під час виконання професійних обов`язків в умовах підвищеного ризику зараження.

Знов-таки, відповідно до приписів Порядку № 498 право на призначення одноразової допомоги і отримання страхової виплати позивачка мала набути після набрання законної сили рішення суду за її позовом.

Таке право позивачки встановив Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 22 травня 2023 року, яке набрало законної сили після його перегляду в апеляційному порядку. Апеляційний перегляд справи, як відомо, відбувся 06 грудня 2023 року. Як мовилося вище, цим рішенням суд визнав протиправною відмову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області призначити та виплатити ОСОБА_1 страхові виплати, як матері померлого медичного працівника, та зобов`язав Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області винести рішення про призначення і виплату ОСОБА_1 страхової виплати, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 39 Закону №1645-ІІІ у розмірі 750-кратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня 2021 року, згідно з механізмом, передбаченим Порядком № 498.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зазначених в оскаржених судових рішеннях, щодо того, що за Законом № 1645-ІІІ та згідно з рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року сума страхової виплати, яка належала позивачці після ухвалення відповідного рішення відповідачем, має визначений розмір, а саме: «у 750-кратному розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня 2021 року».

Натомість, Суд не може погодитися з висновком апеляційного суду про те, що право на отримання страхової виплати позивачка набула за життя, тобто до набрання чинності рішення суду за її позовом.

Суди попередніх інстанцій оминули увагою той факт, що позивачці ОСОБА_1 за життя грошові кошти страхової виплати не нараховувались в порядку, визначеному законодавством. Страхові виплати за Законом № 1645-ІІІ не відносяться до видів майна чи майнових прав, які належали їй за правом власності. Ці виплати мають позадоговірну [компенсаторну] правничу природу походження; право на них виникає з підтримувальних дій держави в сфері захисту соціальних прав для певної встановленої законом категорії осіб (громадян) у разі настання страхової події, яка спричиняє таку виплату в порядку встановленому законодавством. Щоб отримати страхові виплати за Законом № 1645-ІІІ, особа, яка вважає, що має на них право, має заявити про таке своє право, тобто має виконати процедурні вимоги цього Закону - звернутися із заявою про її виплати і повинна правомірно сподіватися, що суб`єкт владних повноважень, який уповноважений на призначення та виплату цих страхових виплат, має з`ясувати правомірність, підставовість та обґрунтованість претензій на ці виплати, зокрема, чи є причинний зв`язок між подією, яка зумовлює виплату, і особою, яка заявляє право на її виплати.

У цій справі позивачка ОСОБА_1 , після того як уповноважений орган вирішив, що нема підстав для виплати їй разових страхових виплат, вирішила в судовому порядку довести своє право на таку виплату; і тим самим окреслила предмет спору у цій справі, яким за її позовом є вимога не стягнення конкретної суми грошових коштів, а вимога (зобов`язання) вчинити певні дії, зокрема, ухвалити рішення про призначення і виплату ОСОБА_1 такої страхової виплати відповідно до процедури, передбаченої законодавством.

Як відомо, судове рішення по суті позову (спору) щодо зобов`язання здійснити позивачці нарахування та виплату конкретної суми страхової виплати суд першої інстанції ухвалив за життя позивачки (22 травня 2023 року). Але воно (судове рішення), (так сталося) не набрало законної сили за її життя, оскільки позивачка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , й тому фактично право на грошові кошти не набула. Ця обставина унеможливлює констатацію того, що позивачка набула право на конкретне, безспірне майно, ? на нараховану до виплати суми грошових коштів, що підлягала виплаті їй за життя.

Щодо того, чи допускає правонаступництво така виплата і, зрештою, чи можлива заміна сторони у виконавчому провадженні при виконанні виконавчих листів у цій справі, Суд зазначає таке.

За приписами статті 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Тобто, заміна сторони можлива на будь-якій стадії судового процесу.

Процесуальним правонаступництвом є заміна у справі сторони чи третьої особи у разі переходу повноважень (для суб`єкта владних повноважень), прав і обов`язків від однієї особи до іншої (правонаступника) у відносинах, щодо яких виник спір.

Отже, процесуальне правонаступництво відбувається в тих випадках, коли права або обов`язки одного із суб`єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших причин переходять до іншої особи, яка не брала участь у цьому процесі. Матеріальне правонаступництво тісно пов`язане з процесуальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб`єктивного права або обов`язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. Незалежно від підстав матеріального правонаступництва процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні.

Відповідно до частин першої та другої статті 15 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Правила частини п`ятої статті 15 цього Закону передбачають, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником.

Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім`я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження.

У контексті наведених приписів Закону № 1404-VIII треба зазначити, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження представляє собою процес, який починається з моменту набрання судовим рішенням законної сили і завершується настанням відповідних обставин, передбачених статтею 39 цього Закону.

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад верховенства права, за якого кожен з учасників має можливість реалізувати обсяг вимог наданих йому судовим рішенням.

До того ж цей Закон не пов`язує початок реалізації цих прав з ухваленням державним виконавцем рішення про початок примусового виконання рішення на підставі виконавчого документа, а навпаки, прямо передбачає можливість виправлення невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, судом за заявою стягувача (абзац другий частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII).

Отже, заміна сторони у відносинах, щодо яких виник спір, (процесуальне правонаступництво) можлива на будь-якій стадії адміністративного процесу, як на стадії розгляду справи так і на стадії виконання судового рішення, яке набрало законної сили, зокрема, і до видання виконавчого листа, і відбувається виключно за відповідним рішенням суду, а не державного виконавця (що стосується заміни сторони виконавчого провадження), незалежно від того виданий судом виконавчий лист на момент звернення із заявою про правонаступництво та чи пред`явлений він (виконавчий лист) до примусового виконання.

Аналогічна правова позиція викладена в низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Верховного Суду від 07 березня 2019 року у справі № 617/7748/12.

Оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи.

На стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється в порядку, передбаченому статтею 52 та 379 КАС України.

Матеріали справи не містять доказів того, що виконавче провадження відкрито та які дії в рамках цього виконавчого провадження проведені.

За загальним правилом до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 Цивільного Кодексу України, далі - ЦК України).

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно із статтею 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Статтею 1227 ЦК України визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Із правового контексту зазначених норм випливає, що предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв`язку з його смертю. З цього питання сформована Верховним Судом стала судова практика, викладена Верховним Судом зокрема у постановах від 30 жовтня 2018 року у справі № 522/19647/17, від 13 березня 2019 року у справі № 484/3648/16-а, а також в ухвалах від 23 жовтня 2018 року у справі № 805/529/17-а, від 20 грудня 2021 року у справі № П/811/3334/15.

Верховний Суд у постанові від 09 грудня 2020 року у справі № 243/9613/19-ц, аналізуючи приписи статей 1219 1227 ЦК України, зазначив, що під час розв`язання спорів про право на спадщину на належні спадкодавцю за життя суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку із каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, визначальним є те, чи були такі виплати нараховані спадкодавцеві за життя, оскільки лише за умови, що такі суми були нараховані за життя, проте не отримані спадкодавцем, вони можуть увійти до складу спадщини.

У постанові від 24 лютого 2021 року у справі № 758/10554/16-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вирішив, що суд будь-якої інстанції зобов`язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов`язків відповідної особи, а правонаступник існує. Проте процесуальне правонаступництво можливе лише тоді, коли у майнових відносинах відбулось правонаступництво. Під час вирішення питання про залучення правонаступників учасників справи, суду необхідно встановити наявність чи відсутність правонаступництва на підставі норм матеріального права у спірних правовідносинах.

Отож, аналіз згаданих вище норм матеріального права та судова практика застосування цих норм дають підстави стверджувати, що предметом спадкування можуть бути лише конкретні нараховані до виплати суми виплат (грошових коштів), які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв`язку з його смертю.

Повторимося, що у цій справі було встановлено, що на момент смерті позивачки (стягувача) - 28 листопада 2023 року, право на нарахування та отримання грошової суми страхової виплати було спірним у цій справі, оскільки оспорювалось в суді і рішення суду набрало законної сили вже після її смерті - 06 грудня 2023 року , тобто на момент смерті позивачки страхова виплата ще їй не належала до виплати та до отримання.

Предметом спору справи, розпочатої за позовом ОСОБА_1 , є, серед іншого, вимоги останньої щодо зобов`язання відповідача - спочатку Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області, потім - ГУ ПФУ в Житомирській області, до вчинення певних дій ? призначити і виплатити ОСОБА_1 страхову виплату, передбачену пунктом 2 частини другої статті 39 Закону України № 1645-ІІІ, щоб таким чином набути право на певне майно. У таких спорах судові рішення, ухвалені за результатами розгляду по суті, є зобов`язальними і відповідно за таким рішенням неможливе правонаступництво, оскільки зобов`язання нерозривно та безпосередньо пов`язане із особою-позивачкою.

Отже, спірні правовідносини стосовно нарахування та виплати страхової виплати ОСОБА_1 , передбаченої Законом України №1645-ІІІ, є особистими і відносно них правонаступництво недопустиме, позаяк вони пов`язані із певною особою і її статусом та відповідно не допускають правонаступництва.

З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду не погоджується із судами попередніх інстанцій щодо того, що спірні правовідносини допускають правонаступництво.

Верховний Суд вважає, що встановлена рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року для виплати ОСОБА_1 сума страхової виплати, передбачена пунктом 2 частини другої статті 39 Закону №1645-ІІІ у розмірі 750-кратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня 2021 року, згідно з механізмом, передбаченим Порядком № 498, як матері померлого медичного працівника, смерть якого настала внаслідок інфікування гострою респіраторною хворобою СОVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2 під час виконання професійних обов`язків в умовах підвищеного ризику зараження, не може вважатися недоодержаною сумою, що належна їй при життю, та не входить до складу спадщини померлої позивачки, оскільки така в силу положень статті 1219 ЦК України нерозривно пов`язана з особою спадкодавця та не може бути передана іншим особам, і відповідно тому спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Ці висновки Суду узгоджуються з усталеною практикою Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права, а саме статей 1218,1219,1227 Цивільного Кодексу України у подібних за характером правовідносинах, викладеною зокрема в постановах від 01 травня 2023 року у справі № 520/926/21, від 30 жовтня 2018 року у справі № 522/19647/17, від 13 березня 2019 року у справі № 484/3648/16-а, від 20 грудня 2019 року у справі № 496/5894/15-а, від 29 квітня 2020 року у справі № 576/1388/17, від 20 січня 2021 року у справі №240/5485/18 від 29 квітня 2021 року у справі №826/17923/18, від 15 липня 2021 року у справі №2-а-2691/2009, від 15 листопада 2021 року у справі №340/5543/20 у праві №340/5543/20 та від 5 травня 2022 року у справі № 520/10496/2020.

Оскільки коло осіб, які мають право на призначення та виплату разової страхової виплати, є обмеженим, конкретизованим та чітко визначеним статтею 39 Закону №1645-ІІІ, а заявники ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідно до матеріалів цієї справи, не набули права на цю страхову виплату і в порядку визначеному законом, як члени сім`ї померлого медичного працівника, на відміну від позивачки ОСОБА_1 , яка зверталась до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області із заявою щодо призначення та виплати їй такої страхової виплати як члену сім`ї (матері померлого медичного працівника) і право на цю страхову виплату встановлено судовим рішенням, на виконання якого видано виконавчі листи; та оскільки спірні правовідносини є особистими, вони пов`язані із певною особою і її статусом щодо зазначеної страхової виплати, що не допускає правонаступництва, а отже заявники ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є тими особами, якими можна замінити сторону (стягувача) у виконавчому провадженні в адміністративній справі № 240/30982/22.

З огляду на те, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва, суди попередніх інстанцій, задовольняючи заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про заміну ними як правонаступниками (спадкоємцями) сторони у виконавчому провадженні у цій справі, дійшли хибного висновку про наявність правових підстав для задоволення такої заяви.

Під час касаційного перегляду оскаржених рішень судів першої та апеляційної інстанцій частково підтвердились обставини, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження, а саме застосування судами в оскаржуваних судових рішеннях норм матеріального права без врахування висновків Верховного Суду. Натомість, немає підстав для ухвалення судового рішення в частині відмови в позові, як того просить скаржник у касаційній скарзі, оскільки рішення суду по суті позову не є предметом касаційного оскарження, а тому касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.

Частиною першою та третьою статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Беручи до уваги те, що суди першої та апеляційної інстанцій, хоч і встановили фактичні обставини справи в обсязі, достатньому для ухвалення рішення в касаційному порядку, поряд з цим неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, колегія суддів вважає, що рішення судів попередніх інстанцій треба скасувати та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про заміну сторони у виконавчому провадженні.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що учасникам справи надана відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Керуючись статтями 341 345 349 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задовольнити частково.

Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2025 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про заміну сторони у виконавчому провадженні на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 травня 2023 року у справі № 240/30982/22 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. І. Гриців

Судді С. Г. Стеценко

Л. В. Тацій