Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.11.2020 року у справі №806/2106/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 806/2106/17

касаційне провадження № К/9901/38219/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І. А.,

суддів - Олендера І. Я., Ханової Р. Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Землепром"

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року (головуючий суддя - Семенюк М. М. )

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Бучик А. Ю.; судді - Мацький Є. М., Шевчук С. М. )

у справі № 806/2106/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Землепром"

до Головного управління ДФС у Житомирській області

про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Землепром" (далі - ТОВ "Землепром"; позивач; товариство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області (далі - ГУ ДФС у Житомирській області; відповідач; контролюючий орган), в якому просило скасувати рішення відповідача від 05 липня 2017 року № 81/06-30-12-01 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, а також зобов'язати ГУ ДФС у Житомирській області відновити в Реєстрі платників податку на додану вартість дані щодо товариства як платника податку на додану вартість.

Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 17 серпня 2017 року в задоволенні позову відмовив.

Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23 жовтня 2017 року залишив рішення суду першої інстанції без змін.

ТОВ "Землепром" звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року, ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Зокрема, наголошує на тому, що відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ "Землепром" перебуває на обліку як платник податків у Житомирській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області, а не в ГУ ДФС у Житомирській області, а тому саме інспекція за місцем реєстрації мала право приймати рішення про анулювання реєстрації позивача як платника податку на додану вартість, а не відповідач.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14 листопада 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Землепром".

Відзиву на касаційну скаргу від відповідача не надійшло, що в силу частини 4 статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

14 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05 липня 2017 року ГУ ДФС у Житомирській області прийнято рішення № 81/06-30-12-01 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ "Землепром" на підставі підпункту "г" пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) з огляду на подання податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2016 року, яка свідчить про відсутність постачання/придбання товарів/послуг, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту, та неподання податкових декларацій з податку на додану вартість з липня 2016 року по травень 2017 року.

Відповідно до підпункту "г" пункту 184.1 статті 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів/послуг, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту.

Звертаючись із розглядуваним позовом до суду, товариство не заперечувало наявність правових підстав для анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, передбачених підпунктом "г" пункту 184.1 статті 184 ПК України, а єдиною підставою позову визначало неправомірність прийняття оскаржуваного рішення ГУ ДФС у Житомирській області, а не інспекцією за місцем реєстрації позивача.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій із посиланням на Положення про Головне управлінням ДФС у Житомирській області, затверджене наказом Державної фіскальної служби України від 27 березня 2017 року № 202, дійшли висновку про те, що відповідач є уповноваженим контролюючим органом, який має право приймати рішення про анулювання реєстрації товариства як платника податку на додану вартість.

Верховний Суд наведені доводи судів не може визнати обґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до пункту 41.3 статті 41 ПК України повноваження і функції контролюючих органів визначаються пункту 41.3 статті 41 ПК України, Митним кодексом України та законами України.

Розмежування повноважень і функціональних обов'язків контролюючих органів визначається законодавством України.

Зокрема, відповідно до статей 180, 181, 182, 183, 184, 209 розділу 5, статті 337 розділу 18 ПК України наказом Міністерства фінансів України від 14 листопада 2014 року № 1130 затверджено Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Положення).

Відповідно до пункту 1.2 Положення ним визначається порядок: реєстрації платників податку на додану вартість; анулювання реєстрації платників податку на додану вартість; ведення реєстру платників податку на додану вартість (далі - Реєстр); присвоєння індивідуального податкового номера платника податку на додану вартість; оприлюднення даних з Реєстру; перереєстрації платників податку на додану вартість; ведення документації при реєстрації/анулюванні реєстрації платників податку на додану вартість; формування і надання витягів та довідок з Реєстру.

Пунктом 2.5 Положення передбачено, що головні управління державної фіскальної служби в областях та місті Києві, міжрегіональні головні управління державної фіскальної служби забезпечують організацію роботи з реєстрації та обліку платників ПДВ, що перебувають на їх території.

Натомість державні податкові інспекції згідно з пунктом 2.6 Положення здійснюють: приймання заяв, контроль за повнотою даних щодо відповідності нормативним документам; обробку даних заяв та документів щодо реєстрації, перереєстрації, анулювання реєстрації платників ПДВ; реєстрацію, перереєстрацію, анулювання реєстрації платників ПДВ; формування і надання витягів з Реєстру; підготовку та обробку документів щодо відміни анулювання реєстрації; моніторинг платників ПДВ, включених до Реєстру.

Відповідно до пункту 5.6 Положення за наявності підтвердних документів (відомостей) контролюючий орган за місцем перебування на обліку платника податків приймає рішення про анулювання реєстрації особи-платника ПДВ незалежно від здійснення контролюючим органом документальних та камеральних перевірок такої особи і їх результатів, а також обов'язку такої особи бути зареєстрованою та/або нараховувати чи сплачувати податок на додану вартість відповідно до законодавства.

Таким чином, на момент прийняття оскаржуваного рішення 05 липня 2017 року повноваження щодо анулювання реєстрації платника податку на додану вартість належали саме державним податковим інспекціям за місцем перебування на обліку платника податків, тоді як до функцій головних управлінь державної фіскальної служби в областях було віднесено лише забезпечення організації роботи з реєстрації та обліку платників податку на додану вартість.

Наказом Міністерства фінансів України від 16 січня 2018 року N 7 наведені пункти Положення викладено в новій редакції: "2.5. Контролюючі органи в областях та місті Києві, міжрегіональні територіальні органи забезпечують організацію роботи з реєстрації та обліку платників ПДВ, що перебувають на їх території; 2.6.

Контролюючі органи, зазначені у пункті 2.5 цього розділу, та державні податкові інспекції, які їм підпорядковуються, здійснюють: приймання заяв, контроль за повнотою даних щодо відповідності нормативним документам; обробку даних заяв та документів щодо реєстрації, перереєстрації, анулювання реєстрації платників ПДВ; реєстрацію, перереєстрацію, анулювання реєстрації платників ПДВ".

Тобто, повноваження щодо анулювання реєстрації платника податку на додану вартість були надані головним управлінням державної фіскальної служби в областях лише з 16 січня 2018 року.

Водночас слід зазначити, що відміна анулювання реєстрації платника ПДВ відповідно до пункту 2.4 Положення належить до обов'язків Державної фіскальної служби України, яка не є стороною у цій справі.

Разом з тим рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення.

Наведене в даному випадку вимагало від суду першої інстанції застосування частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору) в частині розгляду питання щодо необхідності виходу за межі позовних вимог, а також залучення другого відповідача в порядку статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору).

Адже, зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі зобов'язує адміністративний суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Таким чином, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, повинен дійти висновку про обґрунтованість/безпідставність позовних вимог із відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Керуючись частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Землепром" задовольнити частково.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2017 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова