Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.11.2018 року у справі №826/15496/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 листопада 2018 року

Київ

справа №826/15496/16

адміністративне провадження №К/9901/35674/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2017 (колегія суддів: головуючий суддя - Літвіна Н.М., судді - Ганечко О.М., Коротких А.Ю.)

у справі 826/15496/16

за позовом ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №4010-13 від 28.06.2016.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що його автомобіль марки TOYOTA, модель LAND CRUISER 200, не може об'єктом оподаткування у 2016 році відповідно до вимог пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України (далі - ПК України) з огляду на те, що податок на майно, до якого входить транспортний податок, є місцевим податком, а відповідне рішення Київської міської ради № 103/103 було прийнято лише 11.02.2016, у зв'язку з чим не підлягало застосуванню в 2016 році.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.05.2017 (суддя -Огурцов О.П.) у позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2017 постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено, визнано протиправним і скасовано оскаржуване рішення.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального й процесуального права, просив скасувати вказане рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

06.10.2017 Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження та витребував справу з Волинського окружного адміністративного суду.

Позивач не скористався своїм правом подати заперечення або відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи.

07.03.2018 касаційну скаргу з матеріалами справи передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (в редакції від 03.10.2017, що діє з 15.12.2017), пунктом 4 частини 1 якого передбачено, що касаційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 345 КАС України.

Верховний Суд, переглянувши рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування вказаним судом норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення суду апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідає, оскільки судом не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач є власником автомобіля марки TOYOTA, модель LAND CRUISER 200, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2014 року випуску.

Рішенням Київської міської ради (далі - КМР) № 58/923 від 28.01.2015 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629» встановлено в м. Києві новий податок на майно - транспортний податок, та затверджено положення про транспортний податок.

Рішенням КМР № 103/103 від 11.02.2016 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку» внесено зміни до додатку 2 до рішення цієї ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» (в редакції рішення КМР від 28.01.2015 № 58/923)» та викладено пункт 2.1 розділу 2 в такій редакції: « 2.1. Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті», а також доповнено розділ 6 новими пунктами 6.7 - 6.10.

28.06.2016 ДПІ, згідно з пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, п. 267.6 ст. 267 ПК України, прийняла податкове повідомлення-рішення № 4010-13, яким позивачу визначила суму податкового зобов'язання за платежем «транспортний податок» за 2016 рік у розмірі 25 000 гривень.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією та ПК України в редакціях, що були чинними на момент їх виникнення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Так, Законом України № 71-VІІІ від 28.12.2014 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», що набрав чинності 01.01.2015, статтю 267 ПК України викладено у новій редакції та запроваджено транспортний податок.

24.12.2015 Верховною Радою України прийнято Закон України № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», що набрав чинності 01.01.2016 (далі - Закон № 909-VIII), яким внесено зміни у ПК України щодо об'єкта оподаткування транспортним податком.

Підпунктом 267.3.1 п. 267.3 ст. 267 ПК Українит встановлено, що базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування згідно з підпунктом 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України (в редакції Закону № 909-VIII), об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що, оскільки Законом №909-VIII не встановлювався новий транспортний податок, а також не змінювалась його ставка, з 01 січня 2016 року платниками транспортного податку є власники легкових автомобілів не старше 5 років, середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність застосування податковим органом у 2016 році положень ст. 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком, з яким не погодився суд апеляційної інстанції.

Крім того, пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону № 909-VIII визначено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Виходячи з системного аналізу вищевикладеного, колегія суддів вважає, що законодавець на 2016 рік не передбачив залежності нарахування транспортного податку від факту прийняття відповідною радою рішення про встановлення місцевих податків, що також вірно було встановлено судом першої інстанції.

З 19.02.2016 набула чинності Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 66 (далі - Методика), яка встановлює механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів (далі - автомобілі) для цілей їх віднесення до об'єктів оподаткування транспортним податком.

Колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що зі змісту пп. 267.2.1 п.267.2 ст. 267 ПК України та Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 66, вбачається, що повноваження та обов'язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку. Саме Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об'єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг.

Мінекономрозвитку, відповідно до цієї Методики, розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвитку вищевказаної інформації про автомобілі.

Відтак, підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення є отримана від Мінекономрозвитку інформація про середньоринкову вартість певного автомобіля із урахуванням його марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач та пробігу.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутня інформація Мінекономрозвитку, на підставі якої відповідачем стосовно позивача приймалось податкове повідомлення-рішення №4010-13 від 28.06.2016, а наявний в матеріалах справи розрахунок вартості транспортного засобу з офіційного веб-сайту Мінекономрозвитку, проведений станом на 01.06.2017, не є у розумінні статті 73 КАС України належним доказом того, що автомобіль позивача не є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році.

З огляду на викладене впевнитись у наявності підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення неможливо.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що відповідачем не виконано обов'язку щодо надання належних доказів на підтвердження наявності підстав для визначення позивачу податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб за 2016 рік, а судами першої та апеляційної інстанції, в порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, не витребувано ані у відповідача, ані у Мінекономрозвитку, інформації, яка стала підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення. В той час як розрахунок середньоринкової вартості транспортного засобу здійснюється Мінекономрозвитку та безпосередньо впливає на визначення об'єкту оподаткування транспортним податком.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до ч. 2 ст. 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.05.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2017 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова