Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.06.2019 року у справі №826/14029/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 червня 2019 року

Київ

справа №826/14029/16

адміністративне провадження №К/9901/21344/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шевцової Н.В.,

суддів: Кашпур О.В., Радишевської О.Р.

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №826/14029/16

за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою Лазаренко Ельвіри Олександрівни в інтересах ОСОБА_1

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Кузьменка В.А., суддів Арсірія Р. О., Огурцова О. П.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Твердохліб В.А., суддів Костюк Л. О., Троян Н. М.

УСТАНОВИВ:

І Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України), Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві (далі - ДМС України в м. Києві), в якому просив суд:

1.1. визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві в частині невчинення дій щодо розгляду заяви громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, передбачених розділом V наказу Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649 «Про затвердження Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту»;

1.2. визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 22 серпня 2016 року №438-16;

1.3. зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання громадянина Республіки Молдова ОСОБА_1 біженцем.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач - громадянин Молдови у зв`язку з переслідуванням його по політичним мотивам на території цієї країни не може повернутися до неї, оскільки має побоювання щодо фізичної ліквідації за антиурядові політичні погляди.

3. Позивач зазначає, що він, будучи громадянином Республіки Молдова, у серпні 2016 року звернувся через свого представника - адвоката Антоновича О.М. до ДМС України в м. Києві із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

4. Під час розгляду цієї заяви відповідачем було порушено процедуру її розгляду, визначену Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року №649 (далі - Правила № 649), в частині проведення співбесід із заявником та виявлення додаткової інформації. На думку позивача, це свідчить про неповноту розгляду обставин, які підлягають виявленню та встановленню при прийнятті рішення за його заявою.

5. Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що письмове повідомлення про прийняте ДМС України оскаржуване рішення йому не вручалось та засобами поштового чи іншого зв`язку не надходило.

6. Представники відповідачів у задоволенні позовних вимог заперечували, вказавши на правомірність оскаржуваного рішення, прийнятого у межах та на підставі наявних у міграційного органу повноважень, з урахуванням того, що у цьому випадку не було доведено, що перебування позивача у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі.

7. Заперечуючи проти позовних вимог, зазначили, що в процесі підготовки висновку спеціалістом Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві досліджувалися повідомлені позивачем факти та інформація по країні його походження, ретельно перевірені викладені у заяві позивача обставини, направлені відповідні запити до Головного управління Служби безпеки України в місті Києві та Київській області, територіальних органів Державної міграційної служби України та відділу Українського бюро Інтерполу Головного управління Національної поліції України. Між тим внаслідок вжитих заходів була отримана інформація, яка перешкоджає в оформлені статусу біженця, зокрема, інформація про порушення щодо позивача у Республіці Молдова кримінальної справи за злочини господарського характеру.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

8. ОСОБА_1 , громадянин Республіки Молдова, народився у м. Каушани, одружений, має дітей, освіта - вища, за віросповіданням - православний. Республіку Молдова покинув приблизно 07.02.2014 року.

9. До України позивач прибув з Російської Федерації легально 23.07.2016 року, скориставшись автомобільним транспортом.

10. ОСОБА_1 під час подання заяви на отримання статусу біженця надав копію паспортного документу громадянина Республіки Молдова, серія НОМЕР_1 .

11. Побоюючись переслідувань за ознакою політичних поглядів та застосування недемократичних методів боротьби з опозицією та потенційними кандидатами у президенти Республіки Молдови, позивач через свого представника - адвоката Антоновича О. М., 01 серпня 2016 року звернувся із заявою №68 до Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та анкетою до неї. Із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувся до органів міграційної служби України вперше. До органів міграційних служб інших країн не звертався.

12. 11 серпня 2016 року ДМС України в м. Києві проведено з ОСОБА_1 співбесіду, про що складено протокол та заведено справу №2016KYIV0068.

13. Обґрунтовуючи свої побоювання позивач вказав, що він є активним політично-опозиційним діячем, зазначив про намагання створити динамічний розвиток Республіки Молдова з наступним вступом до Євросоюзу та об`єднання з Румунією.

14. Позивач повідомив, що у 2008 році вступив до політичної партії «Альянс наша Молдова», у 2009 році пройшов за списками на виборах та став депутатом, після чого діяльністю партії, яка за рахунок об`єднання з іншими партіями у наступному змінила назву на ЛДПМ, ОСОБА_1 не займався, а просував особистий проект та мав наміри балотуватися на виборах у президенти Республіки Молдова. Зазначив, що потребує захисту через переслідування його по політичним мотивам на території Республіки Молдова та можливе фізичне усунення у зв`язку із незгодою з політикою діючого Уряду.

15. Позивач стверджує, що у випадку його повернення у країну походження він побоюється бути заарештованим, підданим тортурам та нелюдському поводженню у зв`язку з активною участю у опозиційній політичний діяльності Республіки Молдова.

16. У Республіці Молдова щодо позивача порушена кримінальна справа за статтею 190 «Шахрайство» та статтею 243 «Відмивання коштів» Кримінального кодексу Республіки Молдова, ДМС України, що підтверджується листом від 22 серпня 2016 року за №IZ996 Головного управління Служби безпеки України у місті Києві та Київської області.

17. Станом на час прийняття оскаржуваного рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач перебував у слідчому ізоляторі та у відділі забезпечення досудового слідства СБУ з метою подальшої екстрадиції до Республіки Молдова.

18. За результатами розгляду справи №2016KYIV0068 Головним управлінням Державної міграційної служби України в місті Києві складено висновок від 22 серпня 2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

19. У вказаному висновку зазначено, що проаналізувавши інформацію, надану позивачем під час звернення із заявою про отримання статусу біженця, під час співбесіди, інформацію по країні походження та у відкритих інформаційних джерелах, зокрема, про розшук позивача правоохоронними органами Республіки Молдова за вчинення злочину, який не має зв`язку з його політичною діяльністю, а також враховуючи, що позивач перебував у слідчому ізоляторі та у Відділі забезпечення досудового слідства Служби безпеки України з метою подальшої екстрадиції до Республіки Молдова, на думку ДМС України в м. Києві ОСОБА_1 не бажає повертатися до країни своєї належності через побоювання відповідальності за вчинені дії, які визнані законодавством цієї країни як протиправні, суспільно небезпечні, і на нього чекає відповідальність, визначена Кримінальним кодексом Республіки Молдова. Отже, зазначені причини небажання повертатися, на думку міграційного органу, не мають конвенційних ознак, за якими особу може бути визнано біженцем або підґрунтя для визнання особою, яка потребує додаткового захисту.

20. Згідно зазначеного висновку, відповідно до абзацу 5 частини першої статті 6 Закону України від 08.07.2011 № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон № 3671-VI), міграційним органом рекомендовано прийняти рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку із встановленням відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону.

21. Рішенням від 22 серпня 2016 року №438-16 Державною міграційною службою України підтримано висновок та відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої установлено, що умови, передбачені пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI, відсутні.

22. На адресу відділу забезпечення досудового слідства Служби безпеки України для вручення позивачу було надіслано лист від 22 серпня 2016 року за №1-12/2884-16 з повідомленням від 22 серпня 2016 року за №195 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

23. Відділ забезпечення досудового слідства Служби безпеки України повідомив Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві, що у зв`язку з відмовою позивача отримати вказане повідомлення під особистий підпис, воно оголошено та вручено позивачу 22 серпня 2016 року у присутності двох понятих.

ІІІ Короткий зміст рішення судів І та апеляційної інстанції

24. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

25. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд виходив з того, що під час розгляду заяви позивача про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідач належним чином вивчив всі наведені ним обставини, дослідив інформацію по країні походження та правомірно відмовив у оформленні вказаних документів. Суд першої інстанції встановив, що небажання позивача повертатися до країни громадянської належності, де існує його переслідування в рамках чинного законодавства, є спробою уникнення відповідальності за вчинення протиправних дій. Існування загрози життю, безпеці чи свободі позивача в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини відсутнє, тому підстав для надання позивачу додаткового захисту або визнання його біженцем немає.

ІV Касаційне оскарження

26. Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, представник позивача Лазаренко Е . О подав касаційну скаргу, в якій вона посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме пунктів 1, 13 частини першої статті 1, частини третьої статті 10 Закону № 3671-VI, пунктів 195, 196 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця, ухваленого Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити.

27. В обґрунтування вимог касаційної скарги представник позивача зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про визнання біженцем, оскільки ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового чи тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

28. Представник позивача вказує на надання позивачем усіх відомостей, які він мав в своєму розпорядженні, але міграційні органи неправомірно поклали обов`язок доказування повністю на заявника, стверджуючи, що він не подав інших доказів, крім особистих пояснень. Вважає, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки всім обставинам цієї справи та не досліджували належним чином інформацію по країні-походження позивача, інформацію з всесвітньої мережі Інтернет щодо можливих переслідувань ОСОБА_1 та позиційних політичних діячів Республіки Молдова.

29. Крім того, зазначає, що під час розгляду заяви позивача про визнання біженцем, відповідач порушив процедуру її розгляду, визначену Правилами №649, в частині проведення співбесід та виявлення додаткової інформації, що свідчить про неповноту розгляду обставин, які підлягають виявленню та встановленню при прийнятті обґрунтованого рішення за заявою позивача.

30. 06 липня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника позивача та витребувано з Окружного адміністративного суду міста Києва справу № 826/14029/16.

31. 21 липня 2017 року та 25 липня 2017 року у Вищому адміністративному суді України зареєстровано, відповідно, заперечення представника Головного управління Державної міграційної служби України та представника Державної міграційної служби України.

32. Представники відповідачів у запереченнях вказують на безпідставність касаційної скарги і просять залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

33. Свої заперечення представники відповідачів обґрунтовують тим, що ними дотримано процедуру, порядок та строки розгляду заяви позивача про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, вжито необхідних заходів для повного та всебічного розгляду документів по особовій справі ОСОБА_1 та обґрунтовано відмовлено у наданні позивачу вказаного статусу у зв`язку з відсутністю підстав та доказів обґрунтованого побоювання переслідування позивача по політичним мотивам та їх реальності, а також щодо загрози його життю, безпеці чи свободі, а навпаки наявність кримінального провадження відносно позивача за можливе вчинення господарських злочинів на території Республіки Молдова вказує на можливе уникнення ОСОБА_1 кримінальної відповідальності у країні походження.

34. 27 липня 2017 року справа № 826/14029/16 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

35. 13 лютого 2018 року справу № 826/14029/16 разом з матеріалами касаційної скарги передано до Верховного Суду.

36. 30 травня 2019 року Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 532/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В. М., що унеможливлює її участь у розгляді касаційної скарги.

37. Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 31 травня 2019 року визначено склад суду: головуючий суддя Шевцова Н. В. (суддя-доповідач), судді Кашпур О. В., Радишевська О. Р.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

38. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

39. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

40. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

41. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

42. Згідно зі статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

43. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)

43.1 Відповідно до частини другої статті 2 до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

43.2 Частиною третьою статті 2 визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

44. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року №3671-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

44.1. За пунктом 1 частини першої статті 1 біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

44.2. Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

44.3. За змістом частин першої - третьої статті 7 оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

44.4. Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

44.5. Відомості про дітей, які не досягли вісімнадцятирічного віку, наводяться в заяві одного із законних представників особи, яка не досягла повноліття.

44.6 . Відповідно до частини шостої статті 8 рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

44.7. Згідно частини сьомої статті 8 у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

44.8. Відповідно до частини першої статті 12 рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

45. Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців

45.1. Пунктами 45, 66 визначено, що особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

45.2. Згідно до пункту 195 у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

46. Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року №8043/04.

46.1. Пункт п`ятий статті 4 встановлює, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

47. Верховний Суд наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

48. Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

49. Правильними є посилання судів на те, що особа, яка має намір отримати статус біженця повинна довести, що не може користуватися захистом країни громадянської належності внаслідок:

- побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;

- ці побоювання є обґрунтованими, тобто доводяться дійсно існуючими обставинами.

50. За доводами касаційної скарги представника позивача, позивач побоюється стати жертвою переслідувань у країні свого громадянства - Республіка Молдова за ознаками політичних переконань, посилаючись на те, що він є активним політично-опозиційним діячем Республіки Молдова, має побоювання щодо фізичної ліквідації за його антиурядові політичні погляди.

51. Під час співбесіди 11 серпня 2016 року позивач як причину виїзду з країни свого постійного проживання зазначив, що постраждав від своєї політичної діяльності, у випадку його повернення у країну походження він побоюється бути заарештованим, підданим тортурам та нелюдському поводженню у зв`язку із активною участю у опозиційній політичній діяльності Республіки Молдова, в зв`язку з чим він не може повернутися до країни громадянської належності.

52. Відповідачами проаналізовано відкриті інформаційні джерела та відомості надані позивачем, в яких відсутні посилання про застосування тортур до позивача або нелюдське поводження щодо нього, або переслідування за політичними мотиви вами. Заявник не отримав вироків суду про застосування до нього смертної кари, арешту та інших обмежень.

53. Разом з тим за інформацією, встановленої з листа від 22 серпня 2016 року за №IZ996 Головного управління Служби безпеки України у місті Києві та Київської області, в Республіці Молдова щодо позивача порушена кримінальна справа за статтею 190 «Шахрайство» та статтею 243 «Відмивання коштів» Кримінального кодексу Республіки Молдова, ДМС України зроблено висновок, що позивач не бажає повертатись до країни своєї громадської належності через побоювання відповідальності за вчинені дії, які визнані законодавством цією країни як протиправні, суспільно небезпечні, внаслідок чого на нього чекає відповідальність, визначена Кримінальним кодексом Республіки Молдова.

54. Матеріалами справи підтверджено, що за результатами дослідження відповідачем інформації по країні походження, Республіка Молдова, є правовою та конституційною державою. Враховуючи отримання безвізового режиму з Європейського Союзу, та значний прогрес в інтеграції та асоціації з Європейського Союзу, наразі Республіка Молдова здійснила необхідні реформи, в тому числі у питаннях захисту прав людини. Не встановлено інформації щодо застосування недемократичних методів боротьби з опозиційними політиками чи потенційними кандидатами у президенти Республіки Молдови. У відкритих джерелах відсутня інформація про утиски та переслідування з боку владних структур Республіки Молдова чи інших осіб по відношенню до ОСОБА_1 через його переконання чи політичну діяльність.

55. Таким чином, Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що відомості, зазначені позивачем міграційній службі в анкеті, надані під час співбесіди та під час судового розгляду даної справи, а також інформація про країну походження з Інтернет-джерел, не свідчать, що стосовно позивача існує така загроза як ризик зазнати серйозну шкоду у формі застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, катування, особистої загрози його життю з причин недиференційованого насилля в умовах міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту, дискримінації.

56. Верховний Суд вважає вірними посилання судів попередніх інстанцій на те, що позивач не бажає повертатись до країни своєї громадянської належності через побоювання відповідальності за вчинення дій, які визнані законодавством як протиправні та суспільно небезпечні за вчинення злочину, передбаченого статтею 190 «Шахрайство» та статтею 243 «Відмивання коштів» Кримінального кодексу Республіки Молдова. Таке небажання позивача повертатись до країни громадянської належності, де існує його переслідування в рамках чинного законодавства країни громадянської належності, може лише свідчити про спробу позивача уникнути відповідальності за вчинення протиправних дій.

57. За таких обставин, наявність загрози життю, безпеці позивача в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, не встановлена.

58. Отже, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем при прийнятті рішення було проведено збір та аналіз інформації про країну походження позивача, про особу заявника, за наслідками перевірки якої не встановлено наявність фактичних обставин на підтвердження того, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань у країні походження за ознаками політичних переконань є реальними.

59. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо порушення процедури розгляду заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки матеріалами справи підтверджено, що посадовою особою Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві 11 серпня 2016 року проведено співбесіду з позивачем та у відповідному протоколі співбесіди зафіксовано повідомлені ним факти, з метою перевірки цих фактів відповідачем направлено інформаційні запити до Головного управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області, до органів прокуратури, поліції та територіальних органів ДМС України та відділу бюро Інтерполу.

60. На підставі отриманої інформації Головним управлінням Державної міграційної служби України в місті Києві складено висновок від 22 серпня 2016 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Рішенням від 22 серпня 2016 року №438-16 Державною міграційною службою України цей висновок підтримано та відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI, відсутні, про прийняте рішення позивачу оголошено 22 серпня 2016 року у присутності двох понятих через відмову останнього в отриманні повідомлення про прийняте рішення.

61. Враховуючи вищенаведені обставини, Верховний Суд вважає, що рішення Державної міграційної служби України від 22 серпня 2016 року №438-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує захисту є законним.

62. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій прийняті законні і обґрунтовані рішення, які постановлені із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права, отже, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

VIІ. Судові витрати

63. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу представника позивача Лазаренко Ельвіри Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2017 року у справі № 826/14029/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. В. Шевцова

Судді О. В. Кашпур

О. Р. Радишевська