Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 червня 2019 року

Київ

справа №807/583/14

адміністративне провадження №К/9901/10220/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Губської О.А.,

суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за заявою Тячівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 02 листопада 2017 у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Тячівському районі Закарпатської області (правонаступником якого є Тячівське об`єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області) до Відділу державної виконавчої служби Тячівського районного управління юстиції Головного управління юстиції у Закарпатській області про визнання дій протиправними,

в с т а н о в и в:

Управління Пенсійного фонду України в Тячівському районі Закарпатської області (правонаступником якого є Тячівське об`єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області) звернулося до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Тячівського районного управління юстиції Головного управління юстиції у Закарпатській області з вимогами:

визнати неправомірними дії державних виконавців щодо неправильного зазначення у постановах про відкриття виконавчих проваджень періодів, за які необхідно здійснити доплату пенсіонерам категорії «діти війни»;

стягнути з відповідача переплату в сумі 36688,64 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що періоди, зазначені у виконавчих листах, виданих Тячівським районним судом Закарпатської області по 46 особах, не відповідають періодам, зазначеним у постановах про відкриття виконавчих проваджень, виданих відповідачем, внаслідок чого в Управління Пенсійного фонду України в Тячівському районі Закарпатської області виникла переплата.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 травня 2014 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії державних виконавців Відділу державної виконавчої служби Тячівського районного управління юстиції Головного управління юстиції у Закарпатській області щодо невірного зазначення у постановах про відкриття виконавчих проваджень періодів, за які необхідно здійснити доплату пенсіонерам категорії «діти війни», внаслідок чого здійснена переплата коштів в розмірі 36688,64 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У цій справі суд першої інстанції встановив, що у 2010 - 2011 роках Тячівським районним судом Закарпатської області видано виконавчі листи по 46 особам з виконання судових рішень у справах про зобов`язання Управління Пенсійного фонду України в Тячівському районі Закарпатської області нарахувати і виплатити пенсіонерам підвищення до пенсії, на підставі яких Відділом державної виконавчої служби Тячівського районного управління юстиції Головного управління юстиції у Закарпатській області було відкрито виконавчі провадження.

На виконання постанов про відкриття виконавчих проваджень позивачем проведено нарахування і виплату коштів стягувачам, що підтверджується протоколами про перерахунок пенсій і відповідними розпорядженнями.

5 грудня 2011 року позивачем проведено перевірку, за результатами якої встановлено, що періоди, зазначені у виконавчих листах, виданих Тячівським районним судом Закарпатської області, не відповідають періодам, вказаним у постановах про відкриття виконавчих проваджень, виданих відповідачем, внаслідок чого позивач вчинив переплату підвищень до пенсій на загальну суму 36688,64 грн.

Згідно з протоколом наради за участю начальника Управління Пенсійного фонду України в Тячівському районі Закарпатської області та начальника Відділу державної виконавчої служби Тячівського РУЮ ГУЮ у Закарпатській області від 18 липня 2012 року, останньому надано доручення погасити заборгованість в термін до 23 липня 2012 року.

У зв`язку з ненадходженням вказаної суми до бюджету Управління Пенсійного фонду України, листом від 31 січня 2014 року № 794/07 позивачем надіслано відповідачу претензію про повернення спірної суми у строк до 10 лютого 2014 року.

Однак відповідач вказану вимогу не виконав, завданих збитків не відшкодував, що стало підставою для звернення позивача до суду.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем неправильно, на власний розсуд зазначено у постановах про відкриття виконавчих проваджень періоди, за які необхідно здійснити доплату пенсіонерам, тоді як у виконавчих листах вказані інші періоди.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 травня 2014 року скасовано, позовну заяву залишено без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду.

Залишаючи позов без розгляду, апеляційний суд вважав, що позивачем пропущено строк звернення до суду, встановлений статтею 181 КАС України, без наведення обставин щодо поважності причин пропуску такого строку.

Не погодившись із зазначеними рішеннями судів позивач оскаржив їх в касаційному порядку.

Ухвалою від 02 листопада 2017 року Вищий адміністративний суд України залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року - без змін.

В цій ухвалі касаційний суд, поміж іншого, зазначив про безпідставність аргументів позивача стосовно порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині застосування статей 99 та 100 КАС України.

З огляду на вказане, касаційний суд констатував, що встановлення невідповідності резолютивних частин рішень суду постановам про відкриття виконавчих проваджень з виконання цих судових рішень виявлено позивачем при проведенні перевірки 5 грудня 2011 року, про що позивач зазначає у позовній заяві, та додатково підтверджено на нараді 18 липня 2012 року за участю начальників Управління Пенсійного фонду України і Відділу державної виконавчої служби Тячівського районного управління юстиції Головного управління юстиції у Закарпатській області. При цьому до суду позивач звернувся лише у лютому 2014 року, тобто після спливу десятиденного строку звернення до суду, встановленого статтею 181 КАС України, без наведення обставин щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду.

Касаційний суд зауважив, що доводи позивача про його звернення 16 січня 2012 року та 2 березня 2012 року до начальника Тячівського районного відділу управління МВС України в Закарпатській області з проханням провести перевірку з приводу дотримання посадовими особами Відділу державної виконавчої служби Тячівського районного управління юстиції Головного управління юстиції у Закарпатській області своїх службових обов`язків, внаслідок чого Управління Пенсійного фонду України незаконно виплатило кошти; надання відповіді прокурором Тячівського району 26 грудня 2013 року, згідно з якою по зазначених фактах Тячівським РВ УМВС України в Закарпатській області проведено перевірку та 21 вересня 2012 року прийнято рішення про відмову у відкритті кримінальної справи, а також звернення 31 січня 2014 року з претензією до начальника Відділу державної виконавчої служби Тячівського районного управління юстиції Головного управління юстиції у Закарпатській області про повернення переплачених коштів у сумі 36688,64 грн. у термін до 10 лютого 2014 року не спростовують ту обставину, що позивачу було відомо про порушення його прав ще у грудні 2011 року. Намагання позивача врегулювати спірне питання у позасудовому порядку більше двох років, не заперечує факт пропуску строку звернення до суду.

Позивач не погодився з таким рішенням Вищого адміністративного суду України і подав заяву про його перегляд з підстави, встановленої пунктом 2 частини першої статті 237 КАС України.

На думку заявника, неоднаковість у правозастосуванні підтверджується постановою Верховного суду України від 24 листопада 2015 року № П/800/259/15, у якій, на переконання заявника, касаційний суд за аналогічних обставин справи по-іншому застосував положення статей 99 та 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), вказавши, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі не вчинення дій (дії), яку він зобов`язаний був або міг вчинити, тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.

Також позивач надає для порівняння неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права ухвали Вищого адміністративного суду № К/800/40256/15 від 07 липня 2016 року та № К 800/26525/16 від 06 квітня 2017 року, за змістом яких судом було констатовано, що строк звернення до суду позивачем не пропущено, оскільки він оскаржує бездіяльність ради, яка є триваючим порушенням, а тому відповідач помилково обраховує початок перебігу строку на оскарження з дати подання позивачем заяви про зміну цільового призначення земельної ділянки. Судом апеляційної інстанції безпідставно не враховано доводи позивача про те, ним вичерпано усі можливі врегулювання спірного питання у позасудовому порядку та неправильно встановлено початок перебігу строку на пред`явлення позову без урахування вказаних вище доводів позивача.

В аспекті заявленого неоднакового правозастосування Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду виходить з такого.

Однією з умов для перегляду Верховним судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів (пункт 2 частини першої статті 237 КАС).

Як вбачається зі змісту рішення, яке переглядається, суд касаційної інстанції, посилаючись на частину першу статті 99 та частину другу статті 181 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), дійшов висновку, що для звернення до адміністративного суду з позовною заявою про оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби встановлено десятиденний строк з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. Позивач звернувся з позовом до суду про визнання дій відповідача протиправними у лютому 2014 року з пропуском вказаного строку, оскільки йому було відомо про порушення його прав ще у грудні 2011 року.

Однак, в ухвалах Вищого адміністративного суду України, які надано позивачем для порівняння, суд касаційної інстанції зазначив, що позивачем строк звернення до суду не пропущено, оскільки він оскаржує бездіяльність ради, яка є триваючим порушенням.

Попри побіжну схожість спірних відносин відмінними є їхні фактичні обставини та, відповідно, підстави позову і обґрунтування позицій кожної зі сторін.

У наданій для порівняння ухвалі від 07 липня 2016 року (№К/800/40256/15) Вищий адміністративний суд України не висловлював висновку стосовно застосування положень статті 181 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), яка є спеціальною нормою для спірних проавовідносин, при цьому, також висловив думку щодо визначення бездіяльності триваючим порушенням, в той час як за змістом позовних вимог в даній справі є дії, що полягають у невірному зазначенні в постановах про відкриття виконавчих проваджень періодів, за які необхідно здійснити доплату підвищення до пенсії дітям війни, та виявлені позивачем під час проведеної перевірки.

Отже, в аспекті заявленого неоднакового правозастосування надані позивачем для порівняння рішення не є прикладом різного застосування норм процесуального права при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів, що унеможливлює їх порівняння на предмет виявлення неоднакового правозастосування як умови для перегляду судового рішення касаційного суду з підстави, встановленої пунктом 2 частини першої статті 237 КАС.

За змістом частини першої статті 244 КАС, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, викладеній згідно із Законом України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII, статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у Верховному Суді

п о с т а н о в и л а:

у задоволенні заяви Тячівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М.В. Білак

О. В. Калашнікова