Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.07.2018 року у справі №814/2616/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 червня 2018 року

Київ

справа №814/2616/16

касаційне провадження №К/9901/1435/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Інгульському районі міста Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2017 (суддя - Бітов А.І.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРЕКСПОСЕРВІС» (далі - Товариство, позивач) до Державної податкової інспекції в Інгульському районі міста Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі - Інспекція, відповідач) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Товариство звернулось до суду з адміністративним позовом до Інспекції про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.

Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 08.06.2017 позов задовольнив.

Інспекція 26.07.2017 звернулась до Одеського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.06.2017.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 04.08.2017 апеляційну скаргу Інспекції залишив без руху у зв'язку з несплатою судового збору за подання апеляційної скарги та у зв'язку з пропуском строку звернення до суду та надав строк для усунення недоліків апеляційної скарги. Також вказаною ухвалою суд визнав неповажними наведені Інспекцією підстави пропуску строку на апеляційне оскарження.

Клопотанням від 15.09.2017 Інспекція на виконання ухвали суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху надала оригінал платіжного доручення від 29.08.2017 №300 та просила визнати причину пропуску строку для звернення з апеляційною скаргою у зв'язку з великим обсягом роботи та однієї особи для супроводження судових справ.

Одеським апеляційним адміністративним судом було розглянуто зазначене клопотання Інспекції та 25.09.2017 постановлено ухвалу, якою відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Інспекції на підставі частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зважаючи на викладені обставини Інспекцією було подано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, вказуючи на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, відповідач просить скасувати ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2017 та направити справу до Одеського апеляційного адміністративного суду для продовження її розгляду.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач вказує на відсутність порушення ним абзацу другого частини четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки можливості подання апеляційної скарги були обмежені з об'єктивних причин, а саме, що контролюючий орган був позбавлений можливості своєчасної сплати судового збору у зв'язку з відсутністю коштів, та зазначаючи, що відповідно до наказу ДФС від 12.10.2015 №778 лише одна особа, що є працівником підрозділу правової роботи, мала право на подання апеляційної скарги.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 02.01.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Інспекції, а ухвалою від 21.06.2018 визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження і призначив справу до розгляду у порядку письмового провадження з 26.06.2018.

Позивач не реалізував своє процесуальне право щодо подання відзиву на касаційну скаргу відповідача.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції виходив з відсутності поважних підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки відповідач фактично не обґрунтував факт відсутності можливості та наявності непереборних обставин, що унеможливили звернення до суду з апеляційною скаргою у строк, встановлений законом. Суд також керувався висновком про те, що штат суб'єкта владних повноважень не складається з однієї особи.

Так, за змістом частин другої та четвертої статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вирішення питання про відкриття апеляційного провадження обумовлено, зокрема, відповідністю апеляційної скарги вимогам статті 187 цього Кодексу та строками її подання.

Згідно частиною 4 статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 186 цього Кодексу і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Суд поновлює або продовжує процесуальний строк, якщо визнає поважною причину пропуску такого строку.

Причина пропуску строку може бути визнана поважною, якщо, зокрема: 1) існували об'єктивні (незалежні від особи, яка має вчинити процесуальну дію) обставини, які унеможливлювали або ускладнювали вчинення процесуальної дії у визначений законом або судом строк; 2) ця обставина виникла протягом процесуального строку, який пропущено; 3) об'єктивно нездоланна обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Звертаючись до апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою та заявляючи клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги, відповідач вказував, зокрема, на те, що несвоєчасне подання апеляційної скарги зумовлене великим обсягом роботи та однієї особи для супроводження судових справ.

Інших доводів поважності причин пропуску подання апеляційної скарги відповідачем суду апеляційної інстанції надано не було.

За таких обставин та з огляду на завдання адміністративного судочинства колегія суддів Верховного Суду вважає, що Одеський апеляційний адміністративний суд, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, діяв відповідно до процесуальних норми Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами.

Слід зазначити, що ДФС та її територіальні органи (органи доходів і зборів) є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів.

Значне навантаження контролюючого органу, його працівників не можуть бути поважними причинами, оскільки не звільняють від належного виконання власних посадових обов'язків.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (п. 46 рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X).

Крім того, у пункті 40 та у пункті 41 справи «Пономарьов проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що «… якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та з підстав, які видаються непереконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду… Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків».

В даному випадку, колегія суддів не знаходить належного підтвердження поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження.

Крім того, відповідач у касаційній скарзі зазначає, що навіть за умови вчасного виконання власних посадових обов'язків, у нього були відсутні необхідні кошти для своєчасної сплати судового збору за подання апеляційної скарги, що також унеможливило б подання апеляційної скарги у відповідності до законодавчих вимог.

Проте, як було зазначено відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, у тому числі фінансовими.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 «Інші поточні платежі», розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо не можуть бути підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень права на апеляційне/касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.

Таким чином, у ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом, тимчасова відсутність таких коштів, або ж великий обсяг роботи та наявність лише однієї особи для супроводження судових справ тощо. Це пов'язано з тим, що держава має дотримуватись раніше згаданого принципу «належного урядування» та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених нею ж.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Інгульському районі міста Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення, а ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна