Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.05.2019 року у справі №826/1430/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 травня 2019 року

Київ

справа №826/1430/16

адміністративне провадження №К/9901/27042/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С. С.,

суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді Келеберди В. І. від 13 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Мацедонської В. Е., суддів Лічевського І. О., Мельничука В. П. від 20 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, Інспекція), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30 квітня 2015 року №575-17 про нарахування грошового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Інспекція прийняла протиправно, оскільки він не є ані власником, ані користувачем земельної ділянки під багатоквартирним жилим будинком, за яку йому нараховано податкове зобов'язання, а тому обов'язку сплачувати земельний податок у нього немає. Крім того посилався на те, що при обчисленні розміру податку Інспекція використала копію витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку частини земельної ділянки від 27 січня 2009 року №Ю-24892/2009, який не є належним доказом, а також на отримання оскаржуваного податкового повідомлення-рішення поза межами визначеного законодавством строку.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 червня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Ухвалюючи такі рішення, суди попередніх інстанцій виходили із того, що податкове законодавство пов'язує виникнення в особи обов'язку зі сплати податку на землю одночасно з моментом проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, на якій воно розміщене, тому, перевіривши правильність обчислення відповідачем розміру податкових зобов'язань відповідно до затвердженої технічної документації з нормативної грошової оцінки землі та її індексації, дійшли висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято в межах та у спосіб, що визначені законом.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, вирішення спору без перевірки правомірності нарахування зобов'язань зі сплати земельного податку та дослідження оригіналу витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку землі, залишення поза увагою порушення відповідачем строків направлення податкового повідомлення-рішення. По суті вважає, що нарахування йому податкового зобов'язання зі сплати податку за землю є протиправним та суперечить вимогам Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки письмові заперечення на касаційну скаргу не надходили.

В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, касаційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є власником нежилих приміщень з №1 по №17 групи приміщень №59, №1 групи приміщень №59а, з №4 по №10, №5а групи приміщень №60, загальною площею 351,10 кв. м, які знаходяться в АДРЕСА_1 і складають 70/100 частин від нежилих приміщень площею 503,90 кв. м згідно договору купівлі-продажу від 05 жовтня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Марініченко О. С. та зареєстрованого в реєстрі за №1928, а також власником нежилих приміщень №1,2,3, з №11 по №17 частини групи приміщень №60 в літ. "а" загальною площею 152,80 кв. м, що складає 30/100 частин від нежилих приміщень площею 503,90 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, згідно договору купівлі-продажу від 16 жовтня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Рафалович-Полегойко В. Ф. та зареєстрованим в реєстрі за №3037.

Відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.5 статті-286 ПК України відповідач провів розрахунок сплати земельного податку та визначив позивачу податкове зобов'язання по вказаному платежу за 2015 рік на суму 7670,34
грн., про що 30 квітня 2015 року виніс відповідне податкове повідомлення-рішення №575-17.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України.

Відповідно до підпункту 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв). А в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Таким чином обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як визначено статтею 126 ЗК України, право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 ЗК України і статтею 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

За правилами пункту 286.1 статі 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

При цьому власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 287.8 статті 287 ПК України).

Тобто, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що позивач є власником нежитлових приміщень, за земельну ділянку під якими Інспекція оспорюваним податковим повідомленням-рішенням нарахувала земельний податок. При цьому в силу вимог статей 182, 334 ЦК України та положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.

За таких обставин, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у ОСОБА_1 з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом України у постановах від 07 липня 2015 року (справа №826/12388/13-а), від 02 грудня 2015 року (справа №826/3130/15), а також Верховним Судом у постанові від 19 червня 2018 року (справа №826/8009/16).

Базою оподаткування земельним податком, зокрема, є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (підпункт 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 ПК України).

Відповідно до пункту 288.7 статті 288 ПК України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

Згідно з пунктом 286.1 статті 286 ПК, яка визначає порядок обчислення плати за землю, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Відповідні центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, при обчисленні земельного податку за користування земельною ділянкою під належними позивачу на праві власності нежитловими приміщеннями Інспекція використала копію витягу з технічної документації від 27 січня 2009 року №Ю-24892/2009 про нормативну грошову оцінку частини земельної ділянки (кадастровий НОМЕР_1), виданого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Корнійчуку В. В., у якому міститься інформація про те, що місце розташування земельної ділянки: АДРЕСА_1, функціональне використання: землі комерційного використання, площа частини земельної ділянки становить 202,88 кв. м. (технічний звіт по встановленню зовнішніх меж землекористування), економіко-планувальна зона - зона №246, базова вартість 1 кв. м. землі - 709,87

грн. /кв. м, коефіцієнт на функціональне використання землі - 2,50, локальні коефіцієнти на місцезнаходження земельної ділянки у межах економіко-планувальної зони - 1,20, узагальнюючий локальний коефіцієнт - 1,20, коефіцієнт індексації грошової оцінки - 1,028 та 1,152, нормативна грошова оцінка частини земельної ділянки становить 511664,05 грн.

Позивачем іншої довідки (витягу) із даними державного земельного кадастру, які відрізняються від використаних відповідачем, подано не було.

Тому Верховний Суд вважає, що застосування контролюючим органом при обчисленні ОСОБА_1 земельного податку даних державного земельного кадастру, відображених у витязі від 27 січня 2009 року №Ю-24892/2009, копія якого наявна в матеріалах справи, є правомірним. Підстави ж вважати ці дані недостовірними, як зазначили суди, відсутні, а Верховний Суд не наділений повноваженнями щодо вирішення питань про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому судами в ході розгляду справи перевірено правильність обчислення відповідачем податкових зобов'язань за 2015 рік в розмірі 7640,34 грн., який, як установлено останніми, нарахований на підставі витягу з технічної документації від 27 січня 2009 року №Ю-24892/2009, рішень Київської міської ради від 26 липня 2007 року №43/1877 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення" та від 03 липня 2014 року №23/23 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва", враховуючи встановлені коефіцієнти індексації, і таке нарахування здійснено до 01 липня 2015 року (податкове повідомлення-рішення від 30 квітня 2015 року), що відповідає вимогам пункту 286.5 статті 286 ПК України.

Обставини ж порушення контролюючим органом строків направлення податкового повідомлення-рішення, на які посилається позивач, не є такими, що свідчать про незаконність такого рішення та дають самостійні підстави для його скасування.

За наведеного, враховуючи мотиви касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про законність нарахування позивачу грошового зобов'язання зі сплати земельного податку й прийняли рішення за правильного застосування відповідних норм матеріального права.

У відповідності до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.........................................

С. С. Пасічник

І. А. Васильєва

В. П. Юрченко,

Судді Верховного Суду