Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.05.2019 року у справі №807/2011/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 травня 2019 року

Київ

справа №807/2011/16

адміністративне провадження №К/9901/31503/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуФізичної особи-підприємця Ігнацевича Миколи Івановича на постановуЗакарпатського окружного адміністративного суду від 24.03.2017 (суддя: Луцович М. М. )та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2017 (колегія у складі суддів: Гулид Р. М. Кузьмич С. М., Улицький В. З. )у справі №807/2011/16 (876/5671/17) за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доУжгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області простягнення податкового боргу,

ВСТАНОВИВ:

Ужгородська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Закарпатській області звернулася до суду з адміністративним позовом про стягнення податкового боргу фізичної особи підприємця ОСОБА_1.

Позов обґрунтовано тим, що за відповідачем рахується заборгованість з платежу 11010100 "Податок на доходи фізичних осіб" у розмірі 26850,39 грн., яка станом на день звернення до суду є несплаченою та набула статусу податкового боргу.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.03.2017 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2017, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити.

З урахуванням відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, касаційний суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що працівниками податкового органу проведена документальна позапланова невиїзна перевірка щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб фізичної особи ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2013 по 31.12.201, за результатами якої складено акт від 04.02.2016 №119/07-01-17-01/3102213015, яким встановлено платником податків ФОП ОСОБА_1 не задекларовано дохід, отриманий у вигляді додаткового блага у розмірі 127704,16 грн. за 2013 рік, та податкові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб з суми доходу отриманого платником податку як додаткове благо в сумі 21480,31 грн. не визначено, чим порушено пп.164.2.17 "д" п.164.2 ст.164 п. 177.11 ст.177 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755-ІV.

На підставі вищевказаного акту було винесено податкове повідомлення-рішення від
16.03.2016 №0004861701 про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 26850,39 грн., з них основний платіж у розмірі 21480,31
грн. та штрафна санкція у розмірі 5370,08 грн.

Вищевказане податкове повідомлення-рішення було направлено засобами поштового зв'язку на адресу відповідача, однак лист був повернутий на адресу інспекції у відповідності до довідки Ф.20 "за закінченням терміну зберігання".

Податковим органом сформована податкова вимога від 05.05.2016 № 165-17, яка була надіслана відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення та отримана ним - 21.05.2016.

Оскільки, відповідачем сума визначеного податковим органом грошового зобов'язання не була сплачена, останній звернувся за її стягненням до суду.

Суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги мотивував рішення тим, що заборгованість по сплаті податку є узгодженою, в добровільному порядку відповідачем не сплачена, а тому підлягає стягненню.

Відповідно до п.36.1 ст.36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визначається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені п.36.1 ст.36 Податкового кодексу України.

Згідно пп. 16.1.4. п. 16.1 ст.16 Кодексу платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених п.36.1 ст.36 Податкового кодексу України та законами з питань митної справи.

Відповідно до пп. 14.1.39 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

В силу пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання набуває статусу податкового боргу.

Відповідно до п. 58.2 ст. 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими п. 58.2 ст. 58 Податкового кодексу України, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з пунктом 58.3 цієї статті податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

Податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.

У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Згідно статті 59 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає правильним висновок судів, що податкове повідомлення-рішення та податкова вимога вважаються врученими відповідачу.

Суд касаційної інстанції також погоджується, що несплачена відповідачем сума, визначеного контролюючим органом грошового зобов'язання, набула статусу податкового боргу. Якщо рішення контролюючого органу, за яким стягується податковий борг не було скасовано і є чинним, грошові зобов'язання вважаються узгодженими.

Касаційний суд окремо звертає увагу на те, що у справах про стягнення боргу предметом доказування мають бути обставини не стосовно законності податкового повідомлення-рішення на підставі якого здійснюється стягнення, а які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення боргу у судовому порядку, встановлення факту його сплати у добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту тощо.

Отже, з урахуванням того, що узгоджена сума податкового зобов'язання набула статусу податкового боргу, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність законних підстав для стягнення з відповідача заборгованості з податку на доходи фізичних осіб.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач був належним чином повідомлений судами першої та апеляційної інстанцій про дату, місце та час судових засідань, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень та власноручний напис позивача про отримання судової повістки (а. с. 23,25,28,53), що, в свою чергу, також спростовує твердження позивача, наведені у касаційній скарзі, про те, що неналежне повідомлення позбавило його права на належний судовий захист.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.03.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2017 - без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає.....................................

В. П. Юрченко І. А. ВасильєваС. С. Пасічник Судді Верховного Суду