Історія справи

Постанова КАС ВП від 26.04.2024 року у справі №380/1169/20
Ухвала КАС ВП від 11.02.2021 року у справі №380/1169/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 380/1169/20

адміністративне провадження № К/9901/2898/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу №380/1169/20 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року (головуючий суддя Гулик А.Г.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року (колегія суддів у складі судді-доповідача Нос С.П., суддів - Кухтей Р.В., Онишкевич Т.В.),

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

1. ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення 27 липня 2018 року компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2018 роки загальним терміном 56 днів;

- стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2018 роки загальним терміном 56 днів у сумі 16535 грн 68 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2018 роки із розрахунку 357 грн 07 коп. в день з 26 січня 2019 року до дня фактичного розрахунку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що відповідач протиправно не виплатив при звільненні компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

3. Переконував, що разом зі стягненням грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки є підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України та стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

4. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року, адміністративний позов задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення 27 липня 2018 року компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2018 роки загальним терміном 56 днів;

- зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2018 роки загальним терміном 56 днів з урахуванням винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції та з урахуванням виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу» від 15 січня 2004 року №44;

- зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2018 роки із розрахунку 357 грн 07 коп. в день з 26 січня 2019 року по день фактичного розрахунку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу» від 15 січня 2004 року №44.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

5. Так, суди попередніх інстанцій установили, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач протиправно не провів з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2015 по 2018 роки.

6. З`ясували, що відповідач нарахував та виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 8543 грн 03 коп., що підтверджується розрахунковим листом від 28 липня 2020 року №644 та архівною відомістю від 28 липня 2020 року №646.

7. З огляду на викладене вирішили, що позовна вимога про стягнення із відповідача на користь позивача компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2018 роки загальним терміном 56 днів у сумі 16535 грн 68 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 не підлягає задоволенню.

8. Суди зазначили, що позивач у цій частині оспорює ту обставину, що при розрахунку компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій відповідач не включив винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції, що ним не оспорюється, оскільки така, на його думку, не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця.

9. Тобто, спірним є склад грошового забезпечення військовослужбовців, яке повинно включатися при обрахунку розміру грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а саме урахування винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції.

10. Суди установили, що винагорода за участь в АТО, установлена підзаконним правовим актом, виплачувалася позивачу щомісяця до дня звільнення його з військової служби, тобто мала постійний (систематичний) характер.

11. З огляду на викладене констатували, що оскільки винагороду за участь в АТО позивач отримував щомісячно під час проходження служби і така входила до складу грошового забезпечення, то така повинна включатися до розрахунку розміру грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

12. З огляду на викладене, суди дійшли висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2018 роки загальним терміном 56 днів з урахуванням винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції, з урахуванням виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу» від 15 січня 2004 року №44.

13. Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні суди зазначили, що відповідач не провів повного нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористану додаткову відпустку, а тому уважали, що необхідно зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку.

14. Суди установили, що розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням: травень та червень місяці 2018 року становить 21781 грн 54 коп. (12923 грн 03 коп. + 8858 грн 51 коп.).

15. Для обчислення середнього заробітку з 27 липня 2018 року (день виключення зі списків частини) до 25 січня 2019 року (день фактичного розрахунку та виплати компенсації за неотримане речове майно) необхідно застосовувати показник 357 грн 07 коп. в день (21781 грн 54 коп./61 день).

16. Суди попередніх інстанцій зазначили, що указані обставини установлені у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2019 року у справі №1.380.2019.001938, а тому є преюдиційними при розгляді цієї справи у відповідності до статті 78 КАС України.

17. Суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що згідно з пунктом 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

18. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2018 роки із розрахунку 357 грн 07 коп. в день з 26 січня 2019 року по день фактичного розрахунку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу» від 15 січня 2004 року №44.

Короткий зміст касаційної скарги

19. Не погоджуючись із такими судовими рішеннями у січні 2021 року ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) звернувся до касаційного суду зі скаргою, у якій просив скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року у цій справі та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

20. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі указує на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

21. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах у справах №524/1714/16-а, №806/2473/18, №761/9584/15-ц.

22. Указує, що винагорода за участь в АТО/ООС не входить до складу грошового забезпечення, а тому вважає, що правильно розрахував розмір компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, яка була виплачена позивачу.

23. Переконує, що розмір середньоденного грошового забезпечення позивача, відповідно до довідки від 28 липня 2020 року №643 складає 276 грн 16 коп., а грошове забезпечення за останні два місяці, що передували звільненню складає 8423 грн 03 коп. за кожен місяць.

24. Звертає увагу на те, що виплата грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не передбачена в структурі грошового забезпечення військовослужбовців, а тому не є виплатою у зв`язку із виконанням обов`язків під час проходження служби.

25. З огляду на викладене уважає, що відсутні підстави для задоволення вимоги про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку №44.

26. Зазначає, що судами попередніх інстанцій при вирішенні питання про визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не ураховано розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було установлено наявність заборгованості та дії відповідача щодо її виплати.

27. З огляду на викладене уважає, що наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та прийняття нового, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.

Позиція інших учасників справи

28. Від ОСОБА_1 відзиву на касаційну скаргу відповідача не надійшло, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у касаційному порядку.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

29. 25 січня 2021 року до касаційного суду надійшла скарга ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).

30. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 січня 2021 року для розгляду справи №380/1169/20 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Жука А.В., суддів - Загороднюка А.Г., Соколова В.М.

31. Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року у справі №380/1169/20 на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

32. Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.

33. Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2022 року клопотання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про зупинення провадження у справі №380/1169/20 повернуто без розгляду.

34. Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2024 року закінчено підготовчі дії у цій справі; справу №380/1169/20 призначено до касаційного розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

35. ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданого 26 лютого 2015 року ІНФОРМАЦІЯ_3 .

36. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 27 червня 2018 року №340-ОС «По особовому складу» позивача звільнено з військової служби за пунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

37. Наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_5 від 27 липня 2018 року №382-ОС «По особовому складу» старшину позивача виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення та зараховано на службу у військовому оперативному резерві першої черги.

38. Представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом від 15 липня 2019 року, у якому просив, зокрема, нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2018 роки терміном 56 днів.

39. Відповідач листом від 26 липня 2019 року №14/6253 повідомив представника позивача про те, що під час особливого періоду військовослужбовцям додаткові відпустки як учасникам бойових дій не надаються, їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено.

40. Уважаючи бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати на день звільнення компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

ІІІ. Позиція Верховного Суду

41. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

42. Верховний Суд зауважує, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року у цій справі не оскаржуються у частині визначення права ОСОБА_1 на компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2018 роки із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44, а тому Верховний Суд не перевіряє застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у цій частині.

43. Переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі установлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.

Щодо складу грошового забезпечення ОСОБА_1 .

44. Спірним питанням є склад грошового забезпечення позивача [зокрема включення до нього винагороди за участь в АТО/ООС], з якого розраховується грошова компенсація за невикористану відпустку як учаснику бойових дій.

45. Так, положеннями частини другої статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

46. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

47. Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (тут і далі - у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

48. Згідно зі статтею 40 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

49. Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

50. Частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (тут і далі - у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

51. Частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

52. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

53. Частиною четвертою цієї ж статті обумовлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що установлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, ураховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

54. Також, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07 листопада 2007 року №1294 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

55. Порядок та розміри виплати винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та розвідувального органу Адміністрації Державної прикордонної служби України за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи в антитерористичній операції (далі АТО), інших заходах в умовах особливого періоду визначає Інструкція про порядок та розміри виплати винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, розвідувального органу Адміністрації Державної прикордонної служби України за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 березня 2016 року №188 (далі - Інструкція №188).

56. Відповідно до пункту 3 розділу І Інструкції №188 (тут і далі - у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем проходження служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу начальника (командира) органу Держприкордонслужби, начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби - на підставі наказів начальників вищого рівня.

57. Позиція відповідача щодо відмови у включені зазначеної виплати до складу грошового забезпечення позивача, з якого йому обчислено компенсацію за невикористану додаткову відпустку, ґрунтується на тому, що дія Інструкції №188 розповсюджується лише на військовослужбовців, які беруть безпосередню участь у воєнних конфліктах, заходах із забезпечення НБО чи в АТО, а тому цей вид винагороди не може входити до складу грошового забезпечення, оскільки не має постійного характеру. Зауважує, що у разі завершення військової служби або подальшого проходження військовослужбовцем служби поза межами проведення АТО/ООС цей вид винагороди не виплачується.

58. Водночас, з особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2017 та 2018 роки та архівних відомостей за 2017 та 2018 роки (а.с.156-157) судами установлено, що позивач отримував винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції щомісячно протягом періоду проходження служби у Військовій частині НОМЕР_1 до моменту звільнення [з грудня 2017 року по липень 2018 року].

59. Отже, надбавка за участь в АТО виплачувалася ОСОБА_1 щомісяця до дня звільнення з військової служби та мала постійний (систематичний) характер, а тому має ураховуватись при визначенні розміру компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

60. Верховний Суд ураховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Приймаючи постанову від 06 лютого 2019 року в указаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

61. Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

62. Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

63. Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних або тих, що виплачуються раз на місяць.

64. Повертаючись до обставин цієї справи Суд констатує, що оскільки протягом усього строку проходження служби у Військовій частині НОМЕР_1 позивачу щомісячно нараховувалась та виплачувалась винагорода за безпосередню участь в антитерористичній операції, то підстави уважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.

65. За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд вважає, що відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого йому нараховано компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, винагороду за участь в АТО, а суди попередніх інстанцій, належним чином установивши фактичні обставини справи, дійшли правильного висновку про неправомірність оскаржуваних дій відповідача та, відповідно, наявність підстав для задоволення позову у цій частині.

66. У тексті касаційної скарги відповідач зазначає, що для висновку про те, що винагорода за участь в АТО/ООС не є одноразовим видом грошового забезпечення необхідно, щоб така винагорода нараховувалась та виплачувалась протягом останніх 24 місяців перед звільненням, як зазначено у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі №820/3719/18, з урахуванням якої постановив оскаржуване судове рішення суд апеляційної інстанції.

67. Так, у справі №820/3719/18 Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача проаналізувавши виплати, які отримував військовослужбовець протягом останніх 24 місяців, однак не указував, що саме протягом такого періоду має нараховуватись та виплачуватись винагорода за участь в АТО/ООС, щоб вважатись такою, що має постійний (систематичний) характер.

68. У цій справі, як зазначалось вище, ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась винагорода за участь в АТО протягом усього періоду проходження служби у Військовій частині НОМЕР_1 .

69. З огляду на викладене, доводи скаржника у цій частині ґрунтуються на помилковому тлумаченні висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14 квітня 2020 року у справі №820/3719/18, а тому відхиляються Судом.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

70. Статтею 47 КЗпП України (тут і далі - у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

71. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

72. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

73. Положеннями статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

74. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

75. Закріплені у статтях 116 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

76. Суди попередніх інстанцій у цій частині задовольнили позовні вимоги ОСОБА_1 шляхом зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2018 роки із розрахунку 357,07 грн в день з 26 січня 2019 року по день фактичного розрахунку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.

77. У тексті касаційної скарги відповідач зазначає, що позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням відсутності факту проведення з ним остаточного розрахунку, є передчасними, оскільки відсутня можливість визначити остаточний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без установлення дати проведення остаточного розрахунку з позивачем.

78. Указав на те, що середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не передбачене в структурі грошового забезпечення військовослужбовців, а тому не є виплатою пов`язаною з виконанням обов`язків під час проходження служби, у зв`язку із чим відсутні підстави для стягнення разом із середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.

79. Окрім викладеного зауважує, що суди попередніх інстанцій не визначили суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із урахуванням розміру недоплаченої суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставин, за яких було установлено наявність заборгованості та дій відповідача щодо її виплати. У цій частині указує на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах у справах №524/1714/16-а, №806/2473/18, №761/9584/15-ц.

80. Перевіривши указані доводи скаржника колегія суддів зазначає таке.

81. Перш за все Суд зауважує, що практика Верховного Суду про наявність підстав при вирішенні спору про стягнення невиплаченої у строки, що встановлено статтею 116 КЗпП України, належної працівнику заробітної плати (її частини), одночасно вирішувати питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення невиплаченої (несвоєчасно виплаченої) працівнику заробітної плати (її частини) при звільненні є сталою та послідовною, що підтверджується, зокрема, висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, посилання на яку стало підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, та інших.

82. Верховний Суд неодноразово наголошував на помилковості висновків про передчасність позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за статтею 117 КЗпП України, у випадку коли вона заявлена одночасно з вимогою про стягнення роботодавця на користь працівника сум, які належали особі при звільненні [у цій справі - компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, визначеної з урахуванням винагороди за участь в АТО].

83. Водночас, установивши при розгляді справи про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або, у разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а у разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

84. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі №640/14764/20, від 06 липня 2023 року у справі №580/3240/19.

85. Тож у цій частині Суд констатує помилковість доводів скаржника.

86. Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП України, неодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19, від 26 листопада 2020 року у справі №520/1365/2020, від 29 листопада 2021 року у справі №120/313/20-а.

87. Так, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі №140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

88. Проте, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій не визначили розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача.

89. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що установлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв установлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

90. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

91. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно ураховувати таке:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, установлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

92. Також, у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, урахувавши викладені вище висновки Великої Палати Верховного Суду, визначила формулу, за якою суд може застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України.

93. Водночас, недослідження судами попередніх інстанцій відомостей щодо загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат позбавляє Верховний Суд можливості визначити відсоткове співвідношення недоплаченої ОСОБА_1 компенсації за невикористану додаткову відпустку до загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат, чим унеможливлює здійснення розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до висновків Судової палати, викладених у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.

94. З огляду на викладене, колегія суддів констатує, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо наявності у ОСОБА_1 права на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, однак не виконали свого обов`язку щодо визначення суми, що підлягає стягненню.

95. Окрім викладеного, колегія суддів зауважує, що Порядком №44 визначено умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

96. Відповідно до пункту 2 Порядку №44 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

97. Водночас, середній заробіток, який стягується у відповідності до вимог статті 117 КЗпП України, є санкцією за затримку розрахунку при звільненні, не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця та не є виплатою, право на яку військовослужбовець набув у зв`язку із виконанням обов`язків під час проходження служби.

98. З огляду на викладене Суд погоджується із доводами відповідача у цій частині та констатує помилковість висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення на користь позивача грошової компенсації разом із середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

99. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

100. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

101. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині задоволення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44 з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції у цій частині.

102. При новому розгляді спору суду першої інстанції необхідно взяти до уваги наведене у цій постанові, здійснити розрахунок середнього заробітку відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати №100, застосувати у разі необхідності принцип співмірності середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні розміру виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні, і, з урахуванням установленого та відповідно до чинного законодавства, прийняти відповідне рішення.

IV. Висновки щодо судових витрат

103. З огляду на результат касаційного перегляду справи перерозподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

2. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року у справі №380/1169/20 - скасувати в частині задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.

3. Справу №380/1169/20 у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Львівського окружного адміністративного суду.

4. У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року у справі №380/1169/20 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

..................................

..................................

..................................

А.В. Жук

А.Г. Загороднюк

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду