Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.03.2019 року у справі №826/6736/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 березня 2019 року

Київ

справа №826/6736/16

адміністративне провадження №К/9901/35046/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л.Л., Бучик А.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року (головуючий суддя Беспалов О.О., судді: Грибан І.О., Сорочко Є.О.) у справі № 826/6736/16 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича (далі по тексту - відповідач, Уповноважена особа), в якому просив зобов'язати відповідача включити ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та направити до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відомості щодо вкладника ОСОБА_1, який має право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в розмірі 200 000 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю. Зобов'язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. включити ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, та подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію стосовно ОСОБА_1 як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування на підставі договору банківського вкладу (депозиту) №003-29001-100215 від 10 лютого 2015 року за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта банк» Кадирова В.В. задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2016 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що 10 лютого 2015 року між ОСОБА_1 (Вкладником) і ПАТ «Дельта Банк» (Банком) був укладений договорів банківського вкладу (депозиту) за № 003-29001-100215 «Найкращий від Миколая» у доларах США.

За умовами цього Договору Банк залучає вклад в сумі 8 000 доларів США на строк із моменту зарахування вкладу на рахунок, вказаний в пункті 1.6 цього Договору, та по 09 серпня 2015 року включно, для чого Вкладнику відкрито вкладний (депозитний) рахунок НОМЕР_1.

Згідно пункту 1.8 статті 1 цього Договору зарахування вкладу на Рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку Вкладника, відкритого в Банку, або готівкою через касу Банку в день укладання сторонами цього Договору. У разі, якщо в день укладання сторонами цього Договору, Вкладник не здійснить перерахування коштів, що становлять суму вкладу на рахунок, цей Договір вважається таким, що не був укладений.

Цього ж дня сторони уклали додаткову угоду №1 від 10 лютого 2015 року до договору №003-29001-100215 від 10 лютого 2015 року банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у доларах США, де в пункті 1 визначили нову редакцію пункту 1.8 статті 1 Договору банківського вкладу (депозиту), а саме: «Зарахування Вкладу на Рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку Вкладника, відкритого в Банку, або шляхом перерахування з відкритого в Банку поточного рахунку іншої фізичної особи - резидента, або готівкою через касу Банку в день укладання сторонами цього Договору. Виключно для цілей цього Договору сторони домовились, що умови пункту 5.11 Правил до відносин, що виникають на підставі цього Договору, не застосовуються. У разі, якщо в день укладання сторонами цього Договору, Вкладник не здійснить перерахування коштів, що становлять суму вкладу на рахунок, цей Договір вважається таким, що не був укладений».

На підтвердження факту зарахування коштів на вказаний вкладний (депозитний) рахунок у Банку в сумі 8 000 доларів США позивач надав суду копію платіжного доручення в іноземній валюті для фізичної особи, яка не здійснює підприємницької діяльності, за № 45639352 від 10 лютого 2015 року, відповідно до якого вказані кошти з рахунку НОМЕР_2 від платника ОСОБА_6 було перераховано на вкладний (депозитний) рахунок ОСОБА_1 НОМЕР_3.

Постановою Правління Національного банку України № 692/БТ від 30 жовтня 2014 року було прийнято рішення про віднесення АТ «Дельта Банк» до категорії проблемних на строк 180 днів та запроваджено обмеження в його діяльності. Зокрема, Банку було заборонено проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладом фізичних осіб, крім договорів, укладених до набрання чинності цією Постановою, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків.

03 листопада 2014 року головою Ради директорів ПАТ «Дельта Банк» прийнято наказ за №2650 «Щодо стабілізації діяльності Банку», згідно якого з 04 листопада 2014 року з метою стабілізації діяльності Банку запроваджено виконання певних обмежень, зокрема: щодо недопуску проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, крім договорів, укладених до 04 листопада 2014 року, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків.

На підставі постанови правління Національного банку України від 02 березня 2015 року № 150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02 березня 2015 року прийнято рішення за №51 про запровадження з 03 березня 2015 року по 02 червня 2015 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В.

За рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 147 від 03 серпня 2015 року строк здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» продовжено до 02 жовтня 2015 року включно.

Постановою Правління Національного банку України від 02 жовтня 2015 року № 664 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк».

На виконання вказаної постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 02 жовтня 2015 року № 181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», яким розпочато процедуру ліквідації банку та призначено уповноважену особу Фонду гарантування з делегуванням їй всіх повноважень ліквідатора АТ «Дельта Банк», Кадирова В.В. на два роки з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно.

У вересні 2015 року позивач отримав повідомлення про нікчемність правочину від 23 вересня 2015 року № 8821/2131, яким ОСОБА_1 повідомлено про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) № 003-29001-100215 від 10 лютого 2015 року згідно пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що факт укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 договору позики підтверджений відповідною розпискою. При цьому позивачем із банком було укладено додаткову угоду до договору банківського вкладу, якою встановлено можливість поповнення вкладного рахунку ОСОБА_1 іншою особою. Суд першої інстанції зазначив, що посилання відповідача на пункт 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Дельта Банк» є безпідставними, оскільки на момент внесення коштів на депозитний рахунок договір банківського вкладу (депозиту) з урахуванням внесених змін вже не містив таких застережень, при цьому пункт 2.7 вказаних Правил визначає, що у разі виникнення розбіжностей між положеннями цих Правил та умовами Договору, положення цих Правил мають пріоритетну силу та застосовуються сторонами до взаємовідносин, що виникають/діють відповідно до Договору, якщо в конкретному Договорі за продуктом банку сторони прямо не передбачили інше. З огляду на вказане, суд дійшов висновку про відсутність порушень чинного законодавства при перерахуванні коштів на депозитний рахунок позивача.

Крім того, суд першої інстанції вказав на те, що постанова правління НБУ від 30 жовтня 2014 року №692/БТ «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних» є банківською таємницею, а тому позивач не міг бути обізнаний про її існування та використати таку інформацію в корисливих цілях. Жодних доказів на підтвердження факту надання банком за результатами укладення договору банківського вкладу з позивачем переваг третім особам перед іншими кредиторами банку відповідачем надано не було.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та приймаючи нову про відмову в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд вказав на те, що умови спірного договору банківського вкладу, враховуючи зміни внесені додатковою угодою до нього, надають позивачу преференцію у вигляді внесення вкладу з рахунків третіх осіб. Такі дії були спрямовані на збільшення видатків Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року і залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2016 року.

В обґрунтування вимог касаційної скарги заявником зазначено, що законом не встановлено обмежень в частині походження коштів вкладу. Зарахування коштів на депозитний рахунок позивача з рахунку іншої фізичної особи відбулось у відповідності до чинного законодавства та приписів договору банківського вкладу. Крім того, скаржник вказує на те, що постанова Правління НБУ від 30 жовтня 2014 року №692/БТ є банківською таємницею, і ні позивачу, ні ОСОБА_6 не було нічого відомо про її існування. Наголошено на тому, що кошти на депозитний рахунок було внесено до запровадження тимчасової адміністрації у банку.

У поданих запереченнях на касаційну скаргу відповідач просив залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін, як законне та обґрунтоване. Наголошено на тому, що правочин за участю позивача є нікчемним з підстав, визначених пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», судове рішення щодо встановлення його дійсності відсутнє.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).

Пунктом 3 та 4 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI визначено, що вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти;

вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Суд зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому вкладниками є особи, які уклали або на користь яких укладено або договір банківського вкладу (депозиту), або банківського рахунку, або які є власниками іменного депозитного сертифіката. Слід зазначити, що положення чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.

Отже, під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI підпадають особи, які є вкладниками у розумінні приписів статті 2 Закону №4452-VI, вклади яких розміщено на рахунку у відповідному банку до запровадження у ньому тимчасової адміністрації.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.

Відповідно до положень статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI, в редакції, станом на дату укладення договору банківського вкладу, визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

З аналізу вищенаведеного слідує, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов'язком встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.

Уповноважена особа вважала нікчемним договір банківського вкладу між банком і позивачем з підстави, передбаченої пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI.

Разом з тим, зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI не може бути застосованим до договору, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк», оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов'язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу. Відповідач, в свою чергу, не довів належними та допустимими доказами те, що у момент укладення договору банківського вкладу та здійснення транзакції ПАТ «Дельта Банк» щодо зарахування суми коштів на депозитний рахунок, позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому така перевага полягала.

Відповідно до статті 1062 ЦК України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.

Отже, законодавство не передбачає обмежень для визнання особи вкладником банку у випадках перерахування коштів на її користь іншим клієнтом.

Суд першої інстанції в межах даної справи правильно не взяв до уваги посилання відповідача на порушення при перерахуванні коштів на рахунок позивача положень пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк», як на одну із підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки положення вказаного пункту (у редакції, чинній на час укладення договору банківського вкладу) забороняють зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладника від третіх осіб, крім випадків, передбачених нормами діючого законодавства або Продуктами банку. За таких обставин, укладення між позивачем та банком додаткової угоди №1 до договору банківського вкладу від 10 лютого 2015 року №003-29001-100215 про застосування пункту 1.8 до вказаного Договору в іншій редакції не суперечить приписам чинного законодавства та Правилам банківського обслуговування в банку.

При цьому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що з урахуванням приписів пункту 2.7 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк» пріоритетну силу мають саме положення додаткової угоди №1, а не пункту 5.11 Правил.

Суд першої інстанції також правильно зазначив, що постанова Правління Національного банку України від 30 жовтня 2014 року №692/БТ «Про віднесення ПАТ „Дельта Банк" до категорії проблемних» відповідно до положень статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є банківською таємницею, доказів обізнаності позивача про встановлені для ПАТ «Дельта Банк» обмеження відповідачем не надано. При цьому невиконання посадовими особами Банку приписів постанови НБУ про віднесення банку до категорії проблемних не може бути саме по собі підставою для висновку про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) саме відповідно до пункту 7 частини 3 статті 38 Закону №4452-VI.

Колегія суддів вважає помилковими посилання Уповноваженої особи, з якими погодився суд апеляційної інстанції, стосовно того, що позивачем отримано преференції від укладення даного договору банківського вкладу, а третя особа, від якої було перераховано кошти на депозитний рахунок ОСОБА_1, отримає відшкодування за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки такі висновки фактично є припущеннями Уповноваженої особи, в той же час, жодних доказів на підтвердження зобов'язання позивача повернути кошти ініціатору відповідного перерахунку після отримання гарантованої суми відшкодування за рахунок Фонду, надано не було.

Як встановили суди, позивач уклав з ПАТ «Дельта Банк» договір банківського вкладу (депозиту) від 10 лютого 2015 року №003-29001-100215, відповідно до якого умов якого на відповідному вкладному рахунку позивача було розміщено 8 000 доларів, що підтверджується платіжним дорученням №45639352 від 10 лютого 2015 року.

Укладення зазначеного договору й зарахування коштів на рахунок відбулись до початку віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації у банку (02 березня 2015 року).

Отже, вклад розміщено на рахунку ПАТ «Дельта Банк» до запровадження тимчасової адміністрації, а тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону № 4452-VI. Водночас, відповідачем не наведено правових підстав для невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону № 4452-VI.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку після отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання Уповноваженої особи подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, яка має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду, що правильно було встановлено судом першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на вищенаведене, суд касаційної інстанції вважає, що постанова суду першої інстанції відповідає нормам матеріального права, прийнята з дотриманням норм процесуального права, але помилково була скасована апеляційним судом, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, з залишенням в силі постанови суду першої інстанції.

Керуючись статтями 345, 352, 355, 356 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року - скасувати.

Залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду