Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 лютого 2020 року

Київ

справа №815/5807/17

адміністративне провадження №К/9901/54715/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Уханенка С.А.,

суддів - Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2018 року (головуючий суддя Свида Л.І.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року (головуючий суддя Яковлєв О.В., судді Запорожан Д.В., Танасогло Т.М.),

У С Т А Н О В И В:

I. Суть спору

1. У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУДМС в Одеській області) про визнання неправомірним і скасування наказу від 24.10.2017 №201 та зобов`язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2. Позов обґрунтувала тим, що в разі повернення до країни громадянської належності (Нігерії) її життю та свободі загрожуватиме небезпека, що суперечить вимогам статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), згідно з якою нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. Вважала, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем без урахування всіх обставин, які мають юридичне значення і дають підстави для отримання нею захисту в Україні.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року, відмовлено у задоволенні позову.

4. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність рішення відповідача про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання ОСОБА_1 біженкою або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки відсутні обґрунтовані приклади та обставини, які свідчать про переслідування позивача за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, загрозу життю, безпеці чи свободі, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження.

III. Провадження в суді касаційної інстанції

5. У касаційній скарзі представник позивача Фіхтман Р .Л. , посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, неповне встановлення обставин справи, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.

6. Скаргу обґрунтовує доводами, аналогічними викладеним у позовній заяві. Наголошує, що причиною виїзду позивача з Нігерії стала діяльність радикального угрупування "Боко Харам", і у випадку повернення на Батьківщину її життя може бути у небезпеці. Позивач не може повернутися до Нігерії через вбивство її батьків невідомими особами, а також у зв?язку з народженням дітей на території України.

7. У відзиві на касаційну скаргу ГУДМС в Одеській області просить залишити судові рішення без змін, вказуючи на їх законність і обґрунтованість.

8. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

ІV. Встановлені судами фактичні обставини справи

9. ОСОБА_1 є громадянкою Нігерії, уродженкою м. Лагос, постійно проживала у м. Абуджа, за національністю - йоруба, за віросповіданням - християнка-католичка, рідна мова - йоруба, вільно володіє англійською мовою. Незаміжня, має двох малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_5 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обидва сини народилися на території України. Має повну вищу освіту, закінчила Екітський університет (Нігерія) за спеціальністю "вихователь", невійськовозобов`язана, на території України не працює.

10. Позивач залишила місце постійного проживання (м. Абуджа) 20.11.2014 автобусом до м. Лагос, після чого вибула в Україну авіарейсом Лагос (Нігерія) - Стамбул (Туреччина) - Одеса (Україна). На територію України потрапила 21.11.2014 легально, на підставі паспортного документу серії НОМЕР_1 та оформленої візи серії НОМЕР_2 . Термін легального перебування в Україні сплив 01.04.2017.

11. 09 жовтня 2017 року позивач звернулася до ГУДМС в Одеській області із заявою №162 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

12. У заяві зазначила, що приїхала в Україну з метою навчання в університеті. Під час перебування на території України їй зателефонувала подруга з Нігерії та повідомила про загибель її батьків унаслідок переслідування угрупуванням "Боко Харам" християн та підпалу церкви в м. Абуджа. Після смерті батьків вона втратила фінансову підтримку і не змогла продовжити навчання. Повідомила, що не може повернутися додому, оскільки їй ніхто не може допомогти фінансово.

13. Наказом ГУДМС в Одеській області від 24.10.2017 року №201 гр. Нігерії ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

14. Згідно з письмовим висновком спеціаліста органу міграції, покладеним в основу вказаного рішення, заява ОСОБА_1 є очевидно необґрунтованою, тобто у заявниці відсутні умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України від 08.07.2011 №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон №3671), для визнання її біженкою або особою, яка потребує додаткового захисту.

V. Позиція Верховного Суду

15. Частиною шостою статті 8 Закону №3671 передбачено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

16. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 3671 біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

17. Згідно з положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

18. Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671 визначено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

19. Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

20. Директива Ради ЄС 2004/83/ЕС від 29.04.2004 у статті 15 визначає підстави для надання додаткового захисту як ризик отримання серйозної шкоди у формі: (А) смертної кари; (В) катування чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання в країні походження та (С) серйозної особистої загрози життю особи з причин недиференційованого насилля в умовах міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту.

21. Отже, якщо повернення до країни походження є таким, що може порушувати статтю 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, то особа, якій загрожує повернення до цієї країни походження, має вважатися такою, що потребує додаткового захисту.

22. За приписами частини п?ятої статті 5 Закону № 3671 особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

23. У заяві заявник викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин (частини друга, сьома статті 7 Закону № 3671).

24. За змістом пункту 45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року) особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

25. Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

26. Як убачається з матеріалів особової справи ОСОБА_1 , основним елементом її заяви в контексті набуття міжнародного захисту в Україні є обставини вбивства батьків у Нігерії. Проте суди попередніх інстанцій обґрунтовано погодилися з позицією органу міграції, що повідомлення позивачем різної інформації з приводу події, що сталася (під час співбесіди ОСОБА_1 указала, що батьки загинули внаслідок стрілянини, яку відкрили невідомі особи у церкві в м. Лагос, тоді як у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зазначила, що батьки загинули внаслідок підпалу церкви в м. Абуджа терористичним угрупуванням "Боко Харам"), наступна поведінка позивача, яка не зверталася до правоохоронних органів і не робила спроб ані розшукати близьких, ані розпитати щодо випадку, про який їй повідомила подруга по телефону, а також інформація по країні походження, згідно з якою збройний напад з боку невстановлених осіб мав місце у церкві в іншому регіоні країни, а саме - поблизу м. Онітша, та був здійснений з метою вбивства конкретної особи, а не через переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності тощо, ставлять під сумнів достовірність повідомлених позивачем фактів та вказують на їхню вигаданість задля посилення історії переслідування під час звернення за міжнародним захистом.

27. З інформації по країні походження судами встановлено, що діяльність угрупування "Боко Харам" розповсюджена лише у північно-східних прикордонних районах Нігерії, а саме у Штатах Адамава, Борно і Йобе, у яких позивач не проживала під час свого перебування у Нігерії, що спростовує ймовірність того, що вона може зазнати шкоди, фізичного чи іншого насильства з боку представників зазначеного угрупування у регіоні свого проживання. Крім того, державна влада Нігерії активно веде боротьбу з угрупуванням "Боко Харам" та досягає великого прогресу протистояння тероризму на північному сході країни.

28. Під час співбесіди позивач повідомила, що в країні громадянської належності вона не переслідувалася за жодною з конвенційних ознак, а у випадку повернення до Нігерії їй не можуть загрожувати смертна кара, нелюдське, або таке, що принижує людську гідність, поводження чи покарання.

29. Інформація по країні походження підтверджує, що соціально-політична ситуація у Нігерії є стабільною, спостерігається зріст інвестицій та розвиток інфраструктури.

30. Крім того, суд першої інстанції слушно врахував, що розгляд заяви позивача був проведений спільно зі співробітниками виконавчого партнера УВБК ООН - громадською організацією "ДЕСЯТЕ КВІТНЯ", яка у своєму коментарі від 01.11.2017 також рекомендувала відповідачу прийняти рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_1 біженкою або особою, яка потребує додаткового захисту.

31. За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що аналіз матеріалів по країні походження позивача в сукупності з іншими обставинами справи та поведінкою позивача не дає підстав вважати, що вона бажає залишитися в Україні саме з метою уникнення стати жертвою переслідувань у країні своєї громадянської належності або у зв?язку із загрозою застосування щодо неї смертної кари чи виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, та не дає підстав кваліфікувати її біженкою або особою, яка потребує додаткового захисту.

32. Таким чином, окружний та апеляційний адміністративні суди дійшли обґрунтованого висновку щодо правомірності оскаржуваного рішення відповідача та відсутності підстав для задоволення позову.

33. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що судові рішення ухвалено з порушенням норм матеріального чи процесуального права.

Керуючись статтями 343, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2018 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню.

Головуючий: С.А. Уханенко

Судді: О.В. Кашпур

О.Р. Радишевська