Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.11.2020 року у справі №813/1221/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 813/1221/16

адміністративне провадження № К/9901/17531/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Данилевич Н. А.,

суддів: Мацедонської В. Е., Шевцової Н. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Державного агенства земельних ресурсів України, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Держгеокадастр України, Голова ліквідаційної комісії Держземагентства України Шемелинець Л. М., провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Державне агенство земельних ресурсів України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2016 року (головуючий суддя - Клименко О. М., судді Ланкевич А. З., Мартинюк В. Я.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2016 року (головуючий суддя - Яворський І. О., судді - Кухтей Р. В., Нос С. П. ) у справі № 813/1221/16.

встановив:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Держземагентства України, Головного управління Держгеокадастру України у Львівській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Держгеокадастр України, Голова ліквідаційної комісії Держземагентства України Шемелинець Л. М., в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Голови Комісії з реорганізації Держземагентства України Шемелинець Л. М. від 10.03.2016 року №35-кт/а "Про звільнення ОСОБА_1";

- поновити на посаді заступника начальника Головного управління Держземагентства у Львівській області з 16 березня 2016 року;

- стягнути з Головного управління Держземагентства у Львівській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- зобов'язати Головне управління Держземагентства у Львівській області та Державне агентство земельних ресурсів України протягом тридцяти днів з моменту одержання копії рішення подати до Львівського окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення в частині, яка підлягає негайному виконанню, а в іншій частині рішення подати звіт про його виконання протягом тридцяти днів із моменту набрання рішенням законної сили.

На обґрунтування позовних вимог указує, що наказ начальника Голови Комісії з реорганізації Держземагентства України Шемелинець Л. М. від 10.03.2016 №35-кт/а "Про звільнення ОСОБА_1" щодо його звільнення зі служби суперечить вимогам закону та істотно порушує його права, передбачені Конституцією та законами України, а тому є протиправним і підлягає скасуванню. Позивач вважає, що вказаний наказ є протиправним, а ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі, оскільки у відповідності до статті 49-2 Кодексу законів про працю України відповідачем порушено процедуру вивільнення працівника, зокрема, при вивільненні від займаної посади йому було запропоновано нижчу посаду, та не було запропоновано усі вакантні посади станом на момент вивільнення, зокрема і ту, яку він обіймав.

Також вказує на те, що він був членом первинної профспілкової організації, а отже на його звільнення необхідною була згода первинної профспілкової організації працівників Головного управління Держземагентства України у Львівській області, однак такої згоди профспілковою організацією не було надано.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2016 року в справі №813/1221/16, яка була залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2016 року, адміністративний позов було задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Голови Комісії з реорганізації Держземагентства України № 35-кт/а від 10.03.2016 року.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держземагентства у Львівській області № 10-к від 15.03.2016 року.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління Держземагентства у Львівській області з 16 березня 2016 року.

Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 29 164
(двадцять дев'ять тисяч сто шістдесят чотири) грн. 80 коп. без урахування сум обов'язкових до сплати податків та внесків.

В частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 6 944 (шість тисяч дев'ятсот сорок чотири) грн. 00 коп. постанову суду допущено до негайного виконання.

В решті позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що позивачу запропоновано лише одну вакантну посаду головного спеціаліста сектору з державного геодезичного нагляду Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, однак інші дві без обґрунтування причин не були запропоновані позивачу. Крім того, суди вказали, що оскільки позивач на момент звільнення був членом виборного профспілкового органу, його звільнення мало бути проведено з дотриманням вимог статті 252 КЗпП України. Середній заробіток працівника судами був визначений відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100.

Стосовно позовної вимоги про зобов'язання Головне управління Держземагентства у Львівській області та Державне агентство земельних ресурсів України протягом тридцяти днів з моменту одержання копії рішення подати до Львівського окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення в частині, яка підлягає негайному виконанню, а в іншій частині рішення подати звіт про його виконання протягом тридцяти днів із моменту набрання рішенням законної сили, суд зазначив, що відповідно до ст. 267 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. З урахуванням вказаної процесуальної норми та встановлених у справі обставин, суд не вбачає необхідності використовувати право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Відтак, у задоволенні вказаної позовної вимоги слід відмовити.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

06 січня 2017 року відповідач (Держземагентство України) звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2016 року, в якій просив їх скасувати та постановити нове рішення, яким в позовних вимогах відмовити.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що у зв'язку із реорганізацією Головного управління Держземагентства у Львівській області
03.11.2015 року позивача було попереджено про його вивільнення відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України та запропоновано посаду головного спеціаліста сектору державного геодезичного нагляду Головного управління Держгеокадастру у Львівській області. Від запропонованої посади ОСОБА_1 відмовився, тому його було звільнено із займаної посади.

Позивачем до Суду були надані заперечення на касаційну скаргу, в яких посилаючись на правомірність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, просив залишити оскаржувані рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Вказував, що відповідачем було порушено процедуру його вивільнення.

Ухвалою Верховного Суду від 24 листопада 2020 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 перебував на службі в органах земельних ресурсів з 26.04.1994 року, зокрема з 01.03.2013 року на посаді заступника начальника Головного управління Держземагенства у Львівській області відповідно до наказу від 01.03.2013 року №54-к, що підтверджується записом в трудовій книжці.

03.11.2015 року позивач ознайомлений із попередженням про вивільнення, у зв'язку із реорганізацією Головного управління Держземагенства у Львівській області. Зі змісту вказаного попередження слідує, що позивачу запропоновано вакантну посаду головного спеціаліста сектору з державного геодезичного нагляду Головного управління Держгеокадастру у Львівській області.

Також, згідно зі змістом попередження, позивачу повідомлено, що у разі відмови від запропонованої посади його буде звільнено за п.1 ст.40 КЗпП України.

Із урахуванням положень ст. 42 КЗпП України ОСОБА_1 відмовився від переведення на запропоновану посаду, що підтверджується підписом у попередженні про вивільнення.

В той же час, відповідно до довідок про вакантні посади та штатного розпису на 2016 рік (а. с.86-88,103) в Головному управлінні Держгеокадастру у Львівській області на момент звільнення позивача з роботи були наявні інші вакантні посади крім тої, яка була запропонована позивачу.

10.03.2016 року наказом Голови Комісії з реорганізації Держземагентства України Шемелинець Л. М. №35-кт/а "Про звільнення ОСОБА_1" позивача звільнено з посади заступника начальника Головного управління Держземагенства у Львівській області у зв'язку зі змінами в організації праці згідно з пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Наказом Голови комісії з реорганізації Головного управління Держземагенства у Львівській області від 15.03.2016 року №10-к "Про оголошення наказу Держземагентства України від 10.03.2016 року №35-кт/а "Про звільнення ОСОБА_1" оголошено наказ від 10.03.2016 року №35-кт/а "Про звільнення ОСОБА_1".

До матеріалів справи долучено довідки первинної профспілкової організації Головного управління Держгеокадастру у Львівській області та Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, відповідно до яких ОСОБА_1 був у профспілковому членстві Головного управління та сплачував членські внески до моменту свого звільнення.

У відповідності до довідки про заробітну плату № 19 від 24.06.2016 року (а. с. 89) середньомісячний заробіток позивача становить 6944,00 грн., середньоденний - 347,20 грн.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" № 5 від 14.01.2015 року постановлено реорганізувати територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.

Відповідно до вказаної Постанови, комісією з реорганізації Держземагентства України видано наказ від 29.04.2015 року № 16 про реорганізацію Головного управління Держземагентства у Львівській області шляхом приєднання до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами 1 та 3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 36 КЗпП України зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (далі - Порядок).

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення".

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Колегія суддів вказує, що однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що відповідно до довідок про вакантні посади та штатного розпису на 2016 рік в Головному управлінні Держгеокадастру у Львівській області на момент звільнення позивача з роботи були наявні інші вакантні посади крім тої, яка була запропонована позивачу, зокрема, завідувач сектору державного геодезичного нагляду. А згідно довідки Головного управління Держгеокадастру у Львівській області станом на 03.11.2015 вакантними було 9 посад, в тому числі і посада заступника начальника.

Суди попередніх інстанцій правильно зробили висновки про те, що власник або уповноважений ним орган перед звільненням працівника на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.

Враховуючи встановлені обставини, Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не було дотримано обов'язкових умов для звільнення працівника за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Отже, вірним є висновок судів попередніх інстанцій про необхідність поновлення позивача на посаді, так як при його звільненні відповідачем не було дотримано норм трудового законодавства.

Разом з тим, Суд вказує, що скаржник в касаційній скарзі не оскаржує порядок нарахування та розмір стягнутого на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, тому вказане питання не переглядається судом касаційної інстанції.

У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, Верховний Суд вважає, що ключові аргументи касаційної скарги отримали достатню оцінку.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами попередніх інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено.

Частиною 1 статті 350 КАС України (в чинній редакції) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи наведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області - без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 351, 352, 353, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного агенства земельних ресурсів України залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2016 року у справі № 813/1221/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіН. А. Данилевич В. Е. Мацедонська Н. В. Шевцова