Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.09.2019 року у справі №822/5974/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 вересня 2019 року

Київ

справа №822/5974/15

адміністративне провадження №К/9901/10319/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бучик А. Ю.,

суддів: Мороз Л. Л., Рибачука А. І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2015 року у складі судді Салюка П. І. та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року у складі колегії суддів: Загороднюка А. Г., Курка О. П., Полотнянка Ю. П. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби Кам'янець-Подільського міськрайонного управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача Кам'янець-Подільська міська рада про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИЛ:

ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора Кам'янець - Подільського міськрайонного управління юстиції Лаврентьєвої О. В. (надалі по тексту - відповідач) №24060117 від 01.09.2015 про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення у АДРЕСА_1.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що жодного судового рішення про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення у АДРЕСА_1 не має, що не давало підстав державному реєстратору вносити записи про скасування державної реєстрації права власності на вказане майно.

Відзиву на касаційну скаргу відповідачем до суду не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

У ході розгляду справи судами встановлено, що 26.12.2013 до реєстраційної служби надійшла заява ОСОБА_1 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі договору поділу майна від 23.12.2013 укладеного між Кам'янець-Подільською міською радою, ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

За результатами розгляду заяви, державним реєстратором 20.01.2014 зареєстровано право власності на приміщення загальною площею 308 кв. м., що розташоване за адресою АДРЕСА_1, за ОСОБА_1

01.09.2015 до державної реєстраційної служби надійшла заява про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, до якої було додано рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду від 31 жовтня 2014 року у справі №676/5811/14-ц, яке набрало законної сили 30 грудня 2014 року, згідно якого визнано недійсним договір про поділ нерухомого майна від
23.12.2013, укладений між Кам'янець - Подільською міською радою, ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Кам'янець-Подільського міського округу Шевчин Н. М., реєстраційний номер 1219; витребувано із незаконного володіння ОСОБА_2 приміщення площею 296,3 кв. м., приміщення площею 6,6 кв. м., приміщення площею 5,1 кв. м., які знаходяться по АДРЕСА_1 на користь Кам'янець-Подільської міської ради; витребувано із незаконного володіння ОСОБА_1 приміщення площею 240,0 кв. м., приміщення площею 6,9 кв. м., приміщення площею 31,6 кв. м., приміщення площею 29,5 кв. м., які знаходяться по АДРЕСА_1 на користь Кам'янець-Подільської міської ради.

Рішенням Державного реєстратора Кам'янець - Подільського міськрайонного управління юстиції Лаврентьєвої О. В. №24060117 від 01.09.2015 скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення у АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з наведеним рішенням державного реєстратора, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що державний реєстратор правомірно вніс запис про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення у АДРЕСА_1 а з урахуванням рішення суду від 31 жовтня 2014 року по справі №676/5811/14-ц, яке набрало законної сили 30 грудня 2014 року.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказав, що з урахуванням рішення суду по справі №676/5811/14-ц, позивач не наділений жодними суб'єктивними правами чи обов'язками в даних правовідносинах і не є їх учасником.

Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 2 КАС у редакції, чинній на час подання позову, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини 1 статті 3 КАС у зазначеній редакції).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ (за статтею 17 КАС у відповідній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

У пункті 7 частини 1 статті 3 КАС в наведеній вище редакції визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, якщо позивач не був заявником стосовно оскаржуваних ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорене рішення, здійснено оспорений запис.

Натомість, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки державний реєстратор, приймаючи оскаржувані рішення про скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Оскаржувані рішення про скасування державної реєстрації здійснювалось за заявої третьої особи, на користь якої витребувано майно з володіння позивача.

Суд зазначає, що визнання протиправними і скасування рішень щодо скасування державної реєстрації прав на об'єкт нерухомості є захистом прав позивача.

При цьому слід звернути увагу на те, що розгляд одного спору про право на нерухоме майно або про його обтяження чи вирішення цього спору за правилами цивільного або господарського судочинства не є підставою вважати публічно-правовим і розглядати за правилами адміністративного судочинства інший спір - про скасування рішення чи запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно або його обтяження, прийнятого державним реєстратором чи внесеного ним до відповідного державного реєстру на користь одного з учасників цивільної або господарської справи під час її розгляду чи після її вирішення. Ці спори залежно від суб'єктного складу теж мають розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 757/1660/17-ц).

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішень про державну реєстрацію права власності безпосередньо пов'язане із захистом позивачем цивільного права у спорі щодо нерухомого майна з особами, на користь якої витребувано це майно. Такий спір має приватноправовий характер і залежно від суб'єктного складу сторін має вирішуватися за правилами цивільного або господарського судочинства.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному, зокрема, у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 та постанові від 02 квітня 2018 року у справі № 137/1842/16-а.

За таких обставин, враховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад цього спору, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має бути розглянута за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно ч. 1 ст. 354 КАС України.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених ч. 1 ст. 354 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 349, 354, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 грудня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року скасувати.

Провадження у справі № 822/5974/ закрити.

Роз'яснити позивачу право на звернення з вказаним позовом в порядку цивільного судочинства.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. Ю. Бучик

Судді Л. Л. Мороз

А. І. Рибачук