ПОСТАНОВА

Іменем України

24 вересня 2019 року

Київ

справа №344/19007/18

адміністративне провадження №К/9901/13380/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Мартинюк Н. М., суддів: Жука А. В., Мельник-Томенко Ж. М.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року (головуючий суддя - Шевчук С. М., судді - Кухтей Р. В., Нос С. П. )

у справі № 344/19007/18

за позовом ОСОБА_1

до Старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Боберського Р. П.,

за участю особи, яка подавала апеляційну скаргу - Міського голови міста Івано-Франківська,

про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження.

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у листопаді 2018 року звернулася з адміністративним позовом до Старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Боберського Р. П. (далі - "Державний виконавець"), в якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 57317729 від 31 жовтня 2018 року і скасувати цю постанову.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказувала на те, що судове рішення, на виконання якого видавався виконавчий лист, фактично не було виконане, а тому постанову Державного виконавця про закінчення виконавчого провадження вважала протиправною.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області своїм рішенням від 5 березня 2019 року позов задовольнив: визнав протиправними дії відповідача щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №57317729 від 31 жовтня 2018 року та скасував цю постанову.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 18 квітня 2019 року задовольнив апеляційну скаргу Міського голови міста Івано-Франківська, рішення суду першої інстанції скасував, а справу № 344/19007/18 направив на розгляд за встановленою законом підсудністю до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

Ця постанова мотивована тим, що Державний виконавець є неналежним відповідачем у справі, оскільки в силу частини 3 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України") відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а не державний виконавець. Так як суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями здійснювати заміну неналежної сторони, то, керуючись частиною 1 статті 318 КАС України, вирішив направити справу на розгляд за встановленою законом підсудністю.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів (заперечень)

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 5 березня 2019 року залишити в силі.

Касаційну скаргу мотивує тим, що:

- суд апеляційної інстанції проігнорував положення Закону України "Про виконавче провадження", який, на думку позивача, є спеціальним нормативно-правовим актом у відношенні до КАС України. Вважає, що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, яким у цій справі є Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області;

- Державний виконавець на підставі довіреності діяв від імені та в інтересах Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, що, на думку скаржника, відповідає вимогам статті 287 КАС України.

Інші учасники справи своїм право на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалися.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2019 року справу призначено до касаційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 24 вересня 2019 року.

24 вересня 2019 року в судове засідання не прибула жодна зі сторін у справі, хоча вони були належним чином повідомлені про дату час та місце судового засідання.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

З огляду на зазначене, Суд розглядає справу у порядку письмового провадження.

ІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частин 1 , 4 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені статтею 287 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 2 червня 2016 року № 1403-VIII, систему органів примусового виконання рішень становлять:

1) Міністерство юстиції України;

2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

Відповідно до пункту 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5, органами державної виконавчої служби є:

- департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень;

- управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління державної виконавчої служби), до складу яких входять відділи примусового виконання рішень;

- районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції.

Як вірно зазначив суд апеляційної інстанції, наведений перелік органів державної виконавчої служби є вичерпним.

Отже, необхідно погодитись з висновком апеляційного суду про те, що державний виконавець не може бути відповідачем в цій категорії адміністративних справ, оскільки не є органом державної виконавчої служби у розумінні частини третьої статті 287 КАС України.

Відповідно до частин 3 , 4 статті 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.

Згідно з частиною 6 цієї ж статті КАС України, після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку.

Аналізуючи статтю 48 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що заміна неналежного відповідача або залучення до справи співвідповідача може проводитися виключно судом першої інстанції, оскільки як наслідок заміни неналежного відповідача чи залучення належного відповідача як другого відповідача справа має розглядатися спочатку.

Відповідно до частини 1 статті 318 КАС України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених частини 1 статті 318 КАС України.

Частиною 1 статті 20 КАС України визначено, що місцевим загальним судам, як адміністративним підсудні справи: 1) з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності; 2) деякі адміністративні справи, пов'язані з виборчим процесом чи процесом референдуму; 3) деякі адміністративні справи, пов'язані з перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України; адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, визначених пунктами 1-3 частини першої цієї статті.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що предметом адміністративного оскарження у цій справі не є правовідносини, віднесені до пунктів 1, 2, 3 частини 1 статті 20 КАС України.

Окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частиною 1 цієї статті (частина 2 статті 20 КАС України).

Отже, з аналізу викладених норм Верховний Суд дійшов висновку, що, направляючи цю справу за підсудністю до окружного адміністративного суду, апеляційний суд норми процесуального права не порушив, а тому підстави для скасування оскаржуваної постанови відсутні.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №303/3416/17 і від 13 березня 2019 року у справі 522/24503/16-а.

Крім того, з огляду на наступне, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції проігнорував положення статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", який, на думку позивача, є спеціальним нормативно-правовим актом у відношенні до КАС України.

Так, згідно рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 5 березня 2019 року, виконавчий лист ОСОБА_1 отримала на виконання судового рішення в адміністративній справі. Не погодившись з постановою про закінчення виконавчого провадження, в порядку, передбаченому статтею 287 КАС України, позивач звернулася до вказаного суду з цим позовом, однак невірно визначила відповідача у справі. Тобто, Верховний Суд звертає увагу, що у цій справі ОСОБА_1 не оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, а не погоджується з порядком розмежування адміністративної юрисдикції між місцевим та окружним адміністративними судами.

Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Особливий порядок оскарження рішень державного виконавця в адміністративних справах визначений саме статтею 287 КАС України, тобто норми цієї статті є спеціальними при розгляді справ щодо оскарження рішень державного виконавця в адміністративних справах. До того ж, позивач з цією позицією погодилась, пославшись на статтю 287 КАС України у позовній заяві в цій справі.

З огляду на викладене, Верховний Суд відхиляє аргументи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції протиправно застосував положення статті 287 КАС України.

Необґрунтовані й доводи ОСОБА_1 про те, що державний виконавець Боберський Р. П. є належним відповідачем у цій справі з огляду на виданому йому довіреність Головним територіальним управлінням юстиції в Івано-Франківській області, оскільки довіреність лише підтверджує право на процесуальне представництво та не може підтверджувати належність/неналежність відповідача у справі, що встановлюється судом.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

Головуючий суддя Н. М. Мартинюк

Судді А. В. Жук

Ж. М. Мельник-Томенко