Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.09.2018 року у справі №233/3371/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 вересня 2018 року

Київ

справа №233/3371/17

адміністративне провадження №К/9901/30622/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Гімона М.М.,

суддів: Бучик А.Ю., Мороз Л.Л.,

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20 вересня 2017 року (головуючий суддя - Мартишева Т.О.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року (головуючий суддя - Ханова Р.Ф., судді: Василенко Л.А., Гайдара А.В.)

у адміністративній справі № 233/3371/17 за позовом ОСОБА_1 до Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - Управління ПФУ) про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом в якому, з урахування уточнень, просив визнати дії щодо припинення пенсійних виплат неправомірними та зобов'язати поновити нарахування та виплату пенсії за віком з 1 липня 2015 року.

В обґрунтування позову зазначила, що отримує пенсію за віком, за даними Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради взята на облік внутрішньо переміщених осіб, оновлена довідка № НОМЕР_1 від 6 вересня 2016 року, за адресою: АДРЕСА_1. З 1 липня 2015 року виплата пенсії їй припинена.

З такими діями відповідача позивач не погоджується та вважає їх неправомірними, оскільки припинення виплати пенсії згідно діючого законодавства України можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених законом. В даному випадку всупереч нормам закону рішення про припинення позивачу виплати пенсії відповідачем не приймалося та про підстави припинення виплат позивач не повідомлявся.

Постановою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року, позов задоволено. Визнано неправомірними дії Управління ПФУ щодо припинення з липня 2015 року виплати пенсії за віком ОСОБА_1 Зобов'язано Управління ПФУ поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 1 липня 2015 року. Допущено негайне виконання постанови суду в межах суми стягнення пенсії за один місяць. Стягнуто за рахунок коштів бюджетних асигнувань Управління ПФУ на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Управління ПФУ посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ставить питання про їх скасування та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначив, що перелік підстав для припинення виплати пенсії, встановлений у статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не є вичерпним та може врегульовуватись іншими нормативно-правовими актами, а тому позивачу правомірно припинено виплату пенсії.

Позивач своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Вирішуючи позов суди виходили з того, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером за віком, згідно з довідкою Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради від 6 вересня 2016 року № НОМЕР_1 взята на облік внутрішньо переміщених осіб за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до копії розпорядження № 46042 від 30 вересня 2016 року (пенсійна справа 828332), позивач перебуває на обліку в Управлінні ПФУ, станом на жовтень 2016 року розмір пенсії склав 1290,31 грн. на місяць, та до липня 2015 року пенсія за віком позивачеві виплачена.

Позивач є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території України, згідно з довідкою від 6 вересня 2016 року № НОМЕР_1 фактично проживає АДРЕСА_1.

Відповідно до листа Донецького обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат від 2 серпня 2017 року № вх.2785/11-05, який наданий на запит суду, довідку внутрішньо переміщеної особи скасовано 30 вересня 2016 року та перенесено до архіву на підставі підпункту 5 пункту 1 статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (подання завідомо недостовірних відомостей).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що відповідачем порушено вимоги частини першої статті 49 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), оскільки з 1 липня 2015 року позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

З 22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Встановивши те, що виплата пенсії позивачу припинена не з підстав, передбачених Законом № 1058-IV, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано вказав на протиправність таких дій відповідача та зобов'язав Управління ПФУ здійснити нарахування та виплату належної позивачу пенсії за минулий час без обмежень будь-яким строком, оскільки вона не отримана з вини пенсійного органу.

Колегія суддів вважає правомірним застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин практики Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При цьому, суди правомірно звернули увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо порушення відповідачем вимог частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки з липня 2017 року позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення та за відсутності законодавчо встановлених підстав.

При цьому, суди правильно зазначили щодо пріоритетності застосування положення статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому доводи відповідача щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів України є безпідставними.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про порушення відповідачем вимог частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки позивачеві припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи те, що доводи касаційної скарги правильності висновку судів попередніх інстанцій не спростовують, останні під час розгляду справи вірно застосували норми матеріального права та не порушили норми процесуального права, відповідно до частини першої статті 350 КАС України, підстави для скасування ухвалених ними рішень відсутні.

Керуючись статтями 345, 350, 356 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області залишити без задоволення, а постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20 вересня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 7 листопада 2017 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик,

Судді Верховного Суду