Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.04.2019 року у справі №815/4540/15
Ухвала КАС ВП від 06.08.2019 року у справі №815/4540/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 липня 2019 року

Київ

справа №815/4540/15

адміністративне провадження №К/9901/11895/19, №К/9901/12392/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Кашпур О.В.,

суддів: Радишевської О.Р., Уханенка С.А.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу №815/4540/15

за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області, Генеральної прокуратури України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито

за касаційними скаргами Прокуратури Одеської області та Генеральної прокуратури України на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2019 року (ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Шевчук О.А., суддів: Бойка А.В., Осіпова Ю.В.)

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в подальшому уточненим, в якому просила:

- визнати протиправними та скасувати наказ прокуратури Одеської області №1636к від 15 липня 2015 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», яким звільнено старшого прокурора Суворовського району м. Одеси ОСОБА_1 з займаної посади;

- визнати протиправними та скасувати наказ Генеральної прокуратури України №31 дк від 30 липня 2015 року «Про зміну наказу прокурора Одеської області від 15 липня 2015 року №1636к»;

- поновити ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора прокуратури Суворовського району м. Одеси;

- стягнути з прокуратури Одеської області середній заробіток за встановленими нормами за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 15 липня 2015 року до моменту фактичного поновлення на посаді.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувані накази прокуратури Одеської області «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», якими звільнено старшого прокурора Суворовського району м. Одеси ОСОБА_1 з займаної посади та Генеральної прокуратури України «Про зміну наказу прокурора Одеської області від 15 липня 2015 року №1636к» є незаконними та підлягають скасуванню. Жодною з підстав, передбачених частиною другою статті 46-2 Закону України «Про прокуратуру», звільнення позивача 15 липня 2015 року, мотивоване не було. З наказу №1636к від 15 липня 2015 року вбачається, що під проступком розуміється одержання ОСОБА_1 неправомірної вигоди від керівника підприємства за не притягнення до кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження. Разом з тим, обставини, що викладені у повідомленій підозрі, не відповідають фактичним, а також матеріалам кримінального провадження від 10 липня 2015 року, які свідчать про провокаційні дії працівників правоохоронних органів, які використали ОСОБА_2 в своїх інтересах, але які не призвели до скоєння ОСОБА_1 будь-якого проступку взагалі.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

3. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

4. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції зазначав, що відповідно до висновку службового розслідування, позивач неодноразово зустрічалась зі свідком у кримінальному провадженні, 03 липня 2015 року, у приміщенні прокуратури поставила вимогу про те, що він має передати їй неправомірну вигоду, після чого 10 липня 2015 року отримала таку вигоду у вигляді грошових коштів, а тому суд вважає правильним висновок, зроблений комісією, що ОСОБА_1 порушила Присягу працівника прокуратури України, скоїла проступок, який порочить її як працівника прокуратури та є несумісним з подальшим перебуванням на службі в органах прокуратури, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що звільнення позивача з органів прокуратури є правомірним, відповідає ступеню тяжкості проступку, порушень чинного законодавства не встановлено.

5. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2019 року Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2015 року скасовано. Ухвалено нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ прокуратури Одеської області №1636к від 15 липня 2015 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», яким звільнено старшого прокурора Суворовського району м.Одеси ОСОБА_1 з займаної посади та наказ Генеральної прокуратури України №31 дк від 30 липня 2015 року «Про зміну наказу прокурора Одеської області від 15 липня 2015 року №1636к». Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора прокуратури Суворовського району м. Одеси. Стягнуто з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 15 липня 2015 року по 27 березня 2019 року у розмірі 430898,48 грн.

6. Приймаючи оскаржуване рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 відбулося майже за місяць до закінчення службового розслідування з грубим порушенням процедури його проведення. Відповідно до матеріалів, висновок службового розслідування затверджений прокурором 10 серпня 2015 року, в той час, коли звільнення позивача відбулося 15 липня 2015 року. Таким чином, судом першої інстанції не дано оцінку тому, що будь-які фактичні дані про скоєння проступку ОСОБА_1 у відповідача на час звільнення були відсутні. Крім того, судом першої інстанції не взято до уваги, що в порушення пункту 11 Дисциплінарного статуту працівника прокуратури, Інструкції про порядок проведення службових розслідувань та службових перевірок в органах прокуратури України, під час проведення службового розслідування пояснення від ОСОБА_1 не відбирались, не з`ясовувались обставини, на думку відповідача, проступку, з наказами про звільнення позивач не ознайомлювалась. Також, ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 03 грудня 2018 року залишено без змін вирок Комінтернівського районного суду Одеської області від 29 грудня 2016 року, яким визнано невинуватою ОСОБА_1 у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України та виправдано за недоведеністю наявності в її діянні складу кримінального правопорушення. Вирок набрав законний сили.

ІІІ. Короткий зміст вимог касаційних скарг

7. Не погоджуючись із постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Прокуратура Одеської області та Генеральна прокуратура України подали касаційні скарги.

8. Прокуратура Одеської області та Генеральна прокуратура України у касаційних скаргах просять скасувати зазначене рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідачі вказують на те, що прокуратурою надано оцінку факту затримання позивача 10 липня 2015 року в порядку вимог статті 208 КПК України працівниками інших правоохоронних органів, внесенню того ж дня військовою прокуратурою Одеського гарнізону Південного регіону України до ЄРДР України відомостей про реєстрацію кримінального провадження, повідомленню ОСОБА_1 11 липня 2015 року про підозру у вчиненні кримінального порушення, а також застосуванню судом відносно позивача запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із заставою, а також враховано факт оприлюднення цієї події на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України в мережі Інтернет.

Крім того, судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки копії первинного носія інформації компакт-диску (з протоколом огляду цього диску від 29 липня 2015 року) з наявними відеофайлами та аудіо записами з фіксації розмови і подій, які мали місце 10 липня 2015 року, зокрема вступу у позаслужбові стосунки з метою одержання неправомірної вигоди, тобто факту неналежної поведінки, що скомпрометувала працівника прокуратури, зашкодила його репутації та авторитету прокуратури, викликала негативний громадський резонанс.

Наявність виправдувального вироку стосовно ОСОБА_1 жодним чином не нівелює законодавчі особливості правових підстав і наслідків притягнення працівника прокуратури до дисциплінарної відповідальності за правилами Закону України «Про прокуратур».

Не є порушенням вимог Інструкції притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності і прийняття наказу від 15 липня 2015 року за відсутності затвердженого висновку службового розслідування, оскільки питання необхідності проведення службової перевірки розглядається прокурором, який вирішує питання про накладення дисциплінарного стягнення.

Крім того, судом апеляційної інстанції здійснено помилковий розрахунок і неправильно визначено розмір стягнутих коштів.

IV. Позиція інших учасників справи

9. ОСОБА_1 надала до суду відзиви на касаційні скарги, в яких просила відмовити у задоволенні касаційних скарг.

V. Рух справи у суді касаційної інстанції

10. Ухвалами Верховного Суду від 06 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за скаргами Прокуратура Одеської області та Генеральна прокуратура України на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2019 року.

За результатом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано 21 червня 2019 року для розгляду колегії суддів у складі: Кашпур О.В. (головуючий суддя), Радишевська О.Р., Уханенко С.А на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду Н.Богданюк від 21 червня 2019 року №806/0/78-19.

Ухвалами Верховного Суду від 23 липня 2019 року дану справу за касаційними скаргами Прокуратури Одеської області та Генеральної прокуратури України прийнято до провадження та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

VI. Стислий виклад обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

11. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, ОСОБА_1 з 1993 року перебувала на службі в органах Прокуратури Одеської області, з 26 липня 2013 року була призначена на посаду старшого прокурора прокуратури Суворовського району м. Одеси.

12. Розпорядженням Прокуратури Одеської області від 10 липня 2015 року №330, з метою перевірки відомостей щодо отримання ОСОБА_1 неправомірної вигоди при здійсненні процесуального керівництва, було призначено службове розслідування.

13. 15 липня 2015 року Прокуратурою Одеської області видано наказ №1636к «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», відповідно до якого ОСОБА_1 звільнено з займаної посади старшого прокурора прокуратури Суворовського району за порушення Присяги працівника прокуратури, скоєння проступку, який порочить працівника прокуратури.

14. Як вбачається з вказаного наказу, підставою для звільнення позивача стало те, що 11 липня 2015 року їй було пред`явлено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України, а саме, у ході досудового розслідування кримінального правопорушення було викрито ОСОБА_1 , яка з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення, одержала від керівника підприємства неправомірну вигоду за непритягнення до кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження. Вказана подія набула негативного суспільного резонансу та завдала шкоди авторитету органів прокуратури. Своїми діями ОСОБА_1 порушила Присягу працівника прокуратури, вимоги Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, тобто скоїла проступок, який порочить її як працівника прокуратури і є несумісним з подальшим перебуванням в органах прокуратури. З урахуванням викладеного, керуючись ч. 1 ст. 8. п. 5 ст. 9 ст.ст.10, 11. 13 Дисциплінарного статуту прокуратури України позивача звільнено із займаної посади.

15. Також, Генеральною прокуратурою 30 липня 2015 року винесено Наказ № 31дк «Про зміну наказу прокурора Одеської області від 15 липня 2015 року №1636 к», в п. 2 якого зазначено: «Вважати старшого прокурора прокуратури Суворовського району м. Одеси радника юстиції ОСОБА_1 звільненою із займаної посади за порушення Присяги працівника прокуратури та скоєння проступку, який порочить працівника прокуратури, з позбавленням її класного чину «радник юстиції», присвоєного наказом Генерального прокурора України від 05 березня 2009 року №221к».

16. Зазначений наказ мотивований іншими підставами, ніж наказ №1636к від 15 липня 2015 року, на зміну якого він виданий, а саме, ч. 1 ст. 8, п. 6 ст. 9, ст.ст.10, 11, 16 Дисціплінарного статуту прокуратури України та п. 10 Положення про класні чини працівників прокуратури України.

17. В подальшому 10 серпня 2015 року прокурором Одеської області було затверджено висновок про наслідки службового розслідування обставин отримання старшим прокурором прокуратури Суворовського району м. Одеси ОСОБА_1 неправомірної вигоди від 07 серпня 2015 року. Вказаним висновком визнано, що позивач порушила Присягу працівника прокуратури України, скоїла вчинок, який порочить її як працівника прокуратури та є несумісним з подальшим перебуванням на службі в органах прокуратури України.

18. Не погоджуючись з винесеними наказами Прокуратури Одеської області та Генеральної прокуратури України, позивач оскаржила їх у судовому порядку.

VIІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

19. Конституція України.

Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

20. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)

Частина друга статті 2. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Частина третя статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

21. Закон України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Частина третя статті 48. За порушення закону, неналежне виконання службових обов`язків чи скоєння ганебного вчинку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України, який затверджується Верховною Радою України.

22. Дисциплінарний статут прокуратури України, затверджений постановою Верховної Ради України від 06 листопада 1991 року №1796-XII.

Стаття 3. На підставі статті 48 Закону України "Про прокуратуру" цей Статут встановлює порядок заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових і інших установ прокуратури, які мають класні чини.

Стаття 9. Дисциплінарними стягненнями є: 1) догана; 2) пониження в класному чині; 3) пониження в посаді; 4) позбавлення нагрудного знаку "Почесний працівник прокуратури України"; 5) звільнення;6) звільнення з позбавленням класного чину.

Стаття 11. Дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з`ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути призначено службову перевірку.

З метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного правопорушення, або невиконання вимог Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" за поданням спеціально уповноваженого суб`єкта у сфері протидії корупції за рішенням керівника особи, яка вчинила таке правопорушення, проводиться службове розслідування відповідно до порядку проведення службового розслідування в органах прокуратури України.

23. Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Пункт 2. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Пункт 8. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

VІІІ.ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

24. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

25. Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

26. Суд зазначає, що вчинення особою, яка проходить службу в органах прокуратури, проступку, що порочить її як працівника прокуратури, порушення присяги та правил професійної етики може бути самостійною правовою підставою для притягнення такого працівника до дисциплінарної відповідальності, у випадках доведення вини у вчиненні такого проступку.

Разом з тим, факт вчинення проступку має бути достеменно встановлений у ході відповідного службового розслідування та підтверджуватися певними доказами, зібраними під час його проведення.

При цьому, службове розслідування повинно бути призначено та розпочато у зв`язку з порушенням щодо працівника прокуратури кримінального провадження, але службовій перевірці підлягає саме наявність обставин, які свідчать про вчинення працівником дисциплінарного проступку, а не про порушення, що ставиться йому у вину в ході кримінального провадження та якому буде надана оцінка суду при вирішенні відповідної кримінальної справи.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі №822/1832/16.

27. Як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, оскаржуваний наказ мотивований наявністю підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального Кодексу України, з факту пред`явлення якого відповідач прийшов до висновку про скоєння ОСОБА_1 проступку, який порочить її як працівника прокуратури, а також її вину у порушенні Присяги працівника прокуратури, вимог Кодексу професійної етики та поведінки працівника.

Жодних інших діянь, що призвели до вчинення позивачем дисциплінарного проступку, визначених Дисциплінарним статутом, у вказаному наказі не зазначено.

28. Суд звертає увагу на те, що висновок службового розслідування затверджений прокурором 10 серпня 2015 року, в той час, як звільнення ОСОБА_1 відбулося 15 липня 2015 року.

Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно зазначив про те, що у відповідача були відсутні будь-які фактичні дані про скоєння проступку ОСОБА_1 на час її звільнення.

29. Судом апеляційної інстанції обґрунтовано вказано про те, що в порушення вимог статті 11 Дисциплінарного статуту працівника прокуратури, під час проведення службового розслідування пояснення від ОСОБА_1 не відбирались, не з`ясовувались обставини скоєного, на думку відповідача, проступку, з наказами про звільнення позивач не ознайомлювалась.

30. Безпідставними є доводи касаторів про те, що підставами звільнення ОСОБА_1 стали обставини щодо повідомлення їй про підозру, а також реєстрація кримінального провадження у ЄРДР та обрання запобіжного заходу, оскільки витребувані прокуратурою Одеської області 14 липня 2015 року витяг про реєстрацію кримінального провадження у ЄРДР, повідомлення про підозру, клопотання та ухвала суду про обрання запобіжного заходу, отримані прокуратурою Одеської області лише 17 липня 2015 року, тобто через два дні після звільнення позивача з займаної посади.

31. Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що звільнення ОСОБА_1 відбулося майже за місяць до закінчення службового розслідування з грубим порушенням процедури його проведення, у зв`язку з цим спірні накази є незаконними.

32. Крім того, ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 03 грудня 2018 року залишено без змін вирок Комінтернівського районного суду Одеської області від 29 грудня 2016 року, яким визнано невинуватою ОСОБА_1 у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України та виправдано за недоведеністю наявності в її діянні складу кримінального правопорушення. Вирок набрав законної сили.

33. Твердження касаторів про те, що судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки копії первинного носія інформації компакт-диску (з протоколом огляду цього диску від 29 липня 2015 року) з наявними відеофайлами та аудіо записами з фіксації розмови і подій, які мали місце 10 липня 2015 року є безпідставним. Так, з оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що колегією суддів було здійснено прослуховування диску, який надано як доказ скоєння ОСОБА_1 дисциплінарного проступку та встановлено, що з розмови, яка відбувалась між ОСОБА_1 та свідком ОСОБА_2 , неможливо дійти до висновку про обізнаність останньої щодо факту передачі неправомірної вигоди, про що свідчить відсутність розмови про грошові кошти, завуальований характер дій та висловлювань ОСОБА_2 , які не співпадають з темою розмови протягом всієї зустрічі. Як свідчить ОСОБА_1 , вона ставила перед собою за мету здобуття інформації по розкраданню на заводі ВАТ «Центролит», тому сприймала питання ОСОБА_2 у аспекті гарантій його безпеки у випадку надання ним цієї інформації.

34. Разом з тим, Суд погоджується із доводами касаційної скарги Прокуратури Одеської області про те, що судом апеляційної інстанції неправильно визначено розрахунок стягнутих коштів за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача, а саме помилково вказана кількість робочих днів з період з 15 липня 2015 року по 27 березня 2019 року.

З урахуванням листів Міністерства соціальної політики України про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік за період з 15 липня 2015 року по 27 березня 2019 року кількість робочих днів становить 929 днів. Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що середньоденна заробітна плата позивача складає 373,24 грн (373,24 грн х 929=346 739, 96). Отже, втрачений заробіток позивача за час вимушеного прогулу, без врахування індексації, становить 346 739, 96 грн. Враховуючи індексацію грошових доходів, сума стягнення складає 399 626, 94 грн.

35. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

36. За таких обставин, Суд частково погоджується з доводами касаційної скарги прокуратури Одеської області та вважає за необхідне скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, прийнявши в цій частині нове рішення.

В решті судове рішення підлягає залишенню без змін, оскільки суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.

IХ. Судові витрати

37. Скасування рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не вплинуло на розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Касаційні скарги Прокуратури Одеської області та Генеральної прокуратури України задовольнити частково.

Скасувати постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Прийняти в цій частині нове рішення.

Стягнути з Прокуратури Одеської області (код ЄДРПОУ 03528552, 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, буд.3) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 липня 2015 року по 27 березня 2019 року в сумі 399 626 (триста дев`яносто дев`ять тисяч шістсот двадцять шість) грн 94 коп.

В решті судове рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий : О. В. Кашпур

Судді: О. Р. Радишевська

С.А. Уханенко