Історія справи

Ухвала КАС ВП від 08.02.2018 року у справі №461/725/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2020 року

м. Київ

справа № 461/725/17

адміністративне провадження № К/9901/4122/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А. Ю.,

суддів -, Рибачука А. І., Тацій Л. В.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Галицької районної адміністрації Львівської міської ради на постанову Галицького районного суду м.

Львова від 20 вересня 2017 року (суддя Городецька Л. М. ) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року (колегія суддів:

Кузьмич С. М., Гулид Р. М., Улицький В. З. ) у справі № 461/725/17 за позовом ОСОБА_1 до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про скасування розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради № 382 від 13 вересня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

В січні 2017 року позивач звернувся до суду із адміністративним позовом про скасування розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської № 382 від 13.09.2016 "Про приведення п'яти комунальних квартир АДРЕСА_1 до попереднього стану".

В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що ним як власником квартири АДРЕСА_1 (яка складається з 5-ти комунальних квартир) проводились ремонтні роботи, зокрема були демонтовані деякі перегородки, замуровані дверні отвори в перегородках та замінені 2 вікна й балконні двері, однак, під час цих робіт несучі стіни та інженерні системи загального користування не демонтувались, що підтверджується висновком спеціаліста від 22.02.2017. В силу ст. 152 Житлового кодексу Української РСР вважає, що він вправі був здійснювати роботи з перепланування належної йому квартири без отримання документів, що дають право на їх виконання.

Постановою Галицького районного суду м. Львова від 20 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що будинок АДРЕСА_1 має дві адреси (АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3) та є об'єктом історичної спадщини, а тому на проведення ремонтних робіт має бути отриманий відповідний дозвіл. Вказує, що правомірно зобов'язано позивача привести квартиру НОМЕР_1 до попереднього стану.

Ухвалою Верховного Суду 07 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

У зв'язку з відсутністю клопотань про участь в судовому засідання, справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю - доповідача, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №78797797 від 25.01.2017.

Розпорядженням Галицької районної адміністрації Львівської міської ради № 382 від 13.09.2016 зобов'язано ОСОБА_1 за власні кошти привести комунальні квартири НОМЕР_1 до попереднього стану, а саме: відновити частину несучої стіни між приміщеннями під літ 6-11,6-13, дерев'яні віконні заповнення в приміщеннях під літ.6-3,6-9, дерев'яні балконні двері в приміщенні під літ. 6-8 у відповідність до автентичного вигляду, відновити замурований віконний проріз в приміщенні під літ. 6-7, замуровані дверні пройоми входу у приміщення під літ.6-2,6-5,6-9.

Вважаючи таке розпорядження протиправним позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що будинок АДРЕСА_1 не є пам'яткою архітектури, а отже у позивача не було обов'язку отримувати дозвіл органу охорони культурної спадщини для проведення ремонтних робіт у належних йому квартирах. Відтак оскаржуване розпорядження є протиправним.

Колегія суддів, дослідивши спірні правовідносини, зазначає наступне.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам'ятки культурної спадщини, їхні частини, пов'язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця.

Згідно ст. 22 Закону України "Про охорону культурної спадщини" ремонт пам'яток місцевого значення здійснюються за наявності письмового дозволу органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції, на підставі погодженої з ними науково-проектної документації.

Частиною 3 ст. 47 Закону України "Про охорону культурної спадщини" юридичні і фізичні особи, які завдали шкоди пам'яткам, їхнім територіям (у тому числі незаконним будівництвом), зобов'язані відновити пам'ятки та їхні території, а якщо відновлення неможливе - відшкодувати шкоду відповідно до закону.

Відповідно до Частиною 3 ст. 47 Закону України "Про охорону культурної спадщини" об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток (1760-2001-п) встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам'ятки.

Рішенням Виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів №381 від 05 липня 1985 року затверджено Перелік пам'яток містобудування і архітектури місцевого значення Львівської області.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що пам'яткою архітектури відповідно до п. 245 цього Переліку являється житловий будинок по АДРЕСА_3.

Також встановлено, що будинок по АДРЕСА_1 у м. Львові не входить до Переліку пам'яток містобудування і архітектури місцевого значення Львівської області.

Вказані обставини встановлені в судових рішеннях у справі № 461/751/17.

Жодних доказів на підтвердження того, що будинок по АДРЕСА_1 є кутовим та має дві адреси - як АДРЕСА_1, так і АДРЕСА_3, який входить в Перелік пам'яток містобудування і архітектури місцевого значення Львівської області, є одним і тим самим будинком, відповідачем не надано.

Згідно положень ч. 2 ст. 383 Цивільного кодексу України, власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Відповідно до ст. 152 Житлового кодексу Української РСР виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об'єкта в експлуатацію не потребується.

Крім того згідно з висновком "Про технічний стан конструкцій приміщення квартири АДРЕСА_1 станом на 21.02.2017" встановлено, що станом на 21.02.2017 основні конструктивні елементи приміщення квартири АДРЕСА_1 перебувають в справному стані: несучі цегляні стіни не ушкодженні, інженерні мережі не зазнали змін, технічно справні і функціонують.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем на законних підставах проведено роботи з перепланування належної йому квартири без отримання документів, що дають право на їх виконання, а відтак й протиправність оскаржуваного розпорядження.

Згідно ч. 1 ст. 350 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Галицької районної адміністрації Львівської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Галицького районного суду м. Львова від 20 вересня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. Ю. Бучик

Судді А. І. Рибачук

Л. В. Тацій