ПОСТАНОВА

Іменем України

25 червня 2018 року

Київ

справа №826/20685/14

адміністративне провадження №К/9901/9487/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельно-фінансова група «Прайд»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2015 (головуючий суддя: Губська О.А., судді: Грибан І.О, Беспалов О.О.)

у справі №826/20685/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельно-фінансова група «Прайд»

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговельно-фінансова група «Прайд» (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ), в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.12.2014 № 0004082201 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на 332064,00 грн. за основним платежем та на 166032,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.02.2015 позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 19.12.2014 № 0004082201.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2015 постанову суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного суду з підстав порушення норм матеріального та процесуального права: ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.ст. 71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

За доводами касаційної скарги, судом не було враховано: надані позивачем докази фактичного виконання господарських операцій із поставки від ТОВ «Софтпро-Трейдінг» рекламних послуг та від ПП «Термо Плюс» товарів; зв'язку витрат на оплату цих товарів та послуг із господарською діяльністю: індивідуального характеру відповідальності платника податків.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача сум грошового зобов'язання із ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті позапланової виїзної перевірки від 02.12.2014 № 302/26-52-22-01-11/33298041. Згідно з цим актом підприємство порушило норми пунктів 198.3, 198.6 ст. 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), а саме: завищено податковий кредит за серпень 2014 року на 332064,00 грн. за наслідками господарських операцій із поставки від ТОВ «Софтпро-Трейдінг» рекламних послуг та від ПП «Термо Плюс» товарів, які не мали реального характеру, у результаті чого занижено ПДВ за серпень 2014 року на 332064,00 грн.

Висновок про відсутність реального характеру поставки позивачу від цих постачальників товарів та послуг обґрунтовано посиланням на ознаки фіктивності цих постачальників , як-то: відсутність інформації про наявність основних фондів, трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності; порушення кримінального провадження № 32014120010000164 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 ст. 205 Кримінального кодексу України (далі - КК України), фіктивного підприємництва із залученням ТОВ «Софтпро-Трейдінг» та ПП «Термо Плюс».

За наслідками висновків акту перевірки ДПІ відносно позивача прийняте податкове повідомлення-рішення від 19.12.2014 № 0004082201 про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на 332064,00 грн. за основним платежем та на 166032,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ТОВ «Софтпро-Трейдінг» рекламних послуг (розміщення реклами на радіо) та від ПП «Термо Плюс» товарів (автозапчастини та автотовари), сторони господарських операцій із поставки послуг підписали акти надання послуг, від імені постачальника товарів виписані видаткові накладні, вказані постачальники виписали позивачу податкові накладні, , а позивач на підставі цих документів сформував податковий кредит у податковому обліку з ПДВ за серпень 2014 року.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем передбачається реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення витрат та податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг)

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із не підтвердження реального характеру поставки позивачу від ТОВ «Софтпро-Трейдінг» рекламних послуг та від ПП «Термо Плюс» товарів. Такі висновки суду зроблені на підставі оцінки доданих позивачем до матеріалів справи доказів, зокрема з посиланням на господарські операцій з ТОВ «Софтпро-Трейдінг»: актів наданих послуг, які за своїм змістом не розкривають зміст та обсяг наданої послуги (не дають можливість ідентифікувати яку саме продукцію було розміщено, вид рекламного матеріалу), відсутність певних медіа планів, вимог до рекламного ролику, відсутність доказів розміщення в радіо ефірах; з ПП «Термо Плюс»: видаткових та податкових накладних, які за відсутності доказів зберігання цих товарів, відсутність доказів щодо фактичного прийняття товару від цього постачальника, перевірки його якості та кількості, відсутність технічної документації на товар, що поставлявся. Оцінюючи вказані документи, із врахуванням обставин відсутності інформації про наявність у цих постачальників необхідних адміністративно-господарських ресурсів (трудових ресурсів, складських приміщень, транспортних засобів), необхідних для здійснення господарської діяльності та поставки товарів та послуг зокрема, апеляційним судом було обґрунтовано оцінено як свідчення відсутності фактичної поставки позивачу товарів та послуг від ТОВ «Софтпро-Трейдінг та ПП «Термо Плюс». Оцінка доказів судом зроблена з дотриманням норм ст. 86 КАС України (у редакції, чинній на дату ухвалення постанови апеляційного суду).

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 20.01.2016 у справі за позовом ПАТ «МТС Україна» до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень. Згідно з цією правовою позицією надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України, у редакції, чинній на дати ухвалення оскаржуваних судових рішень та частина 2 ст. 77 КАС України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України (частина 1 ст. 77) обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 (78) цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Сам факт наявності у позивача податкових, чи-то видаткових накладних, інших документів з посиланням на поставку товарів (послуг), виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах.

Доводи позивача, наведені ним у касаційній скарзі про індивідуальний характер відповідальності платника податків є правильними. Вищенаведені норми ПК не ставлять у залежність право платника податку на формування податкового кредиту від фактичної сплати сум податків до бюджету постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу поставки або виконання інших податкових обов'язків, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності, сплатив ПДВ в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність операцій з придбання ним товарів (послуг) у судовому процесі контролюючим органом не спростована. Порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми витрат та/чи податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов'язань. Разом із тим, вказане не означає, що в разі не доведення платником податків у судовому процесі обставин фактичної поставки йому від його контрагентів товарів (послуг), не спростування доводів та доказів, які контролюючий орган поклав в основу оспорюваного рішення, відсутні підстави для оцінки документів, виписаних для оформлення господарських операцій з цим контрагентом, як недостовірних.

Доводи, наведені позивачем у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до частини 1 ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельно-фінансова група «Прайд» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2015 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя:І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко