ПОСТАНОВА
Іменем України
25 червня 2018 року
Київ
справа №803/3027/15
адміністративне провадження №К/9901/31682/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду у складі судді Костюкевича С.Ф. від 20 грудня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Гудима Л.Я., суддів Довгополова О.М., Святецького В.В. від 21 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2.) звернувся до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - відповідач, Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27 листопада 2014 року №0047861703.
Обґрунтовуючи позовну заяву, посилався на безпідставність висновків відповідача про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб від отриманого доходу у вигляді додаткового блага за 2013 рік, оскільки анульована банком сума заборгованості, яка виникла відповідно до кредитного договору, не підпадає під ознаки додаткового блага, так як відповідно до положень Податкового кодексу України останнім є фактичне отримання такого доходу платником податку в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формі.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року, позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 27 листопада 2014 року №0047861703 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 76523,75 грн., у тому числі: за основним платежем - 61218,99 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 15304,74 грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив з того, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 вересня 2014 року у справі №161/10072/14-ц, яке набрало законної сили 03 жовтня 2014 року, задоволено позов ОСОБА_2 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» й вирішено змінити умови пункту 1 укладеного 04 жовтня 2013 року договору про припинення зобов'язань за кредитним договором №014/1101/82/35842 від 25 травня 2007 року, встановивши розмір непогашеної позичальником заборгованості в розмірі 57375,29 доларів США, що складає еквівалент 459002,00 грн., а пеню за порушення строків розрахунків - в розмірі 153000,77 грн. За наведеного, за висновками судів, оподатковуваний дохід позивача за 2013 рік у вигляді анульованого (прощеного) боргу повинен визначатись з урахуванням згаданого рішення суду, у зв'язку з чим правомірним є донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб лише в сумі 97251,24 грн., у тому числі за основним платежем - 77800,99 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 19450,25 грн.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати у цій частині та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач зазначив про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права та ненадання правової оцінки тому, що банк у спірних правовідносинах виступає податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб, а тому судове рішення про зміну положень договору про припинення зобов'язань за кредитом, яке не було враховано останнім у поданому до податкового органу розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, не є підставою для зменшення визначених Інспекцією зобов'язань зі сплати податку на доходи фізичних осіб, обрахованого з суми виплаченого позивачу доходу у вигляді додаткового блага, розмір якого задекларований банком.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.
В подальшому, справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України й протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 травня 2007 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») (кредитор) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено кредитний договір №014/1101/82/35842.
04 жовтня 2013 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (кредитор) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір про припинення зобов'язань за кредитним договором від 25 травня 2007 року №014/1101/82/35842, відповідно до пунктів 1, 2 якого: сторони визнають і підтверджують, що розмір непогашеної позичальником заборгованості за кредитним договором станом на день укладення цього договору складає 140396,72 доларів США, що складає еквівалент 1122190,99 грн. по офіційному курсу НБУ на дату укладення цього договору, в тому числі: основна сума боргу кредиту - 10802,04 доларів США (86340,71 грн.), проценти, нараховані за користування кредитом - 27481,65 доларів США (219660,83 грн.), розрахована пеня за порушення строків повернення заборгованості за кредитним договором - 816189,45 грн.; у зв'язку із погашенням третьою особою - ТзОВ «ТРК «Третій Регіон» до підписання цього договору зобов'язань, що випливають з кредитного договору від 25 травня 2007 року №014/1101/82/35842, в розмірі 657887,84 грн., який складає еквівалент 82308,00 доларів США, сторони домовилися, що з дати укладення цього договору боргові зобов'язання за кредитним договором припиняються, а кредитний договір вважається розірваним.
ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» подало податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, за четвертий квартал 2013 року (форма № 1ДФ), у якому в графах «сума нарахованого доходу» та «сума виплаченого доходу» зазначено про нарахований позивачу дохід в сумі 1122190,99 грн.
Разом з тим, встановлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 вересня 2014 року у справі № 161/10072/14-ц, яке набрало законної сили 03 жовтня 2014 року, задоволено позов ОСОБА_2 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» й вирішено змінити умови пункту 1 укладеного 04 жовтня 2013 року договору про припинення зобов'язань за кредитним договором №014/1101/82/35842 від 25 травня 2007 року, встановивши розмір непогашеної позичальником заборгованості в розмірі 57375,29 доларів США, що складає еквівалент 459002,00 грн., а пеню за порушення строків розрахунків - в розмірі 153000,77 грн.
В подальшому відповідачем за результатами проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року складено акт від 08 жовтня 2014 року №8220/17.3/НОМЕР_1, в якому встановлено порушення позивачем вимог підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, статті 179 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок з доходів фізичних осіб за 2013 рік на суму 139019,98 грн.
Підставою для таких висновків слугували встановлені в ході перевірки обставини отримання позивачем доходу у вигляді додаткового блага в сумі 1122190,99 грн. та невключення його до податкової декларації про доходи та майновий стан за 2013 рік.
27 листопада 2014 року Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення №0047861703, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 173774,97 грн., в тому числі основне зобов'язання - 139019,98 грн., штрафні (фінансові) санкції - 34754,99 грн.
Касаційний суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про необхідність часткового задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Згідно з підпунктами 163.1.1 та 163.1.2 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - ПК України) об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).
Відповідно до абзацу другого пункту 164.1 статті 164 ПК України загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Підпунктом 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.
За правилами підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу).
Відповідно до підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 ПК України додаткові блага - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).
Перелік додаткових благ, які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений підпунктом 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України є вичерпним.
Так, відповідно до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 ПК України (в редакції, чинній до 1 січня 2015 року) до оподатковуваного доходу включаються суми боргу платника податку, анульованого (прощеного) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку-боржника рекомендованим листом з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто про анулювання (прощеного) боргу та включає суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано (прощеного), такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.
Згідно з підпунктом «б» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов'язання.
Таким чином, боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) суми боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, у тому числі шляхом укладення із кредитором відповідного договору, зобов'язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.
У зв'язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з приписами частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до частини 2 статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Отже, законна сила судового рішення - це така його властивість, яка робить рішення загальнообов'язковим для виконання та поширюється на всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадових чи службових осіб та громадян. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
При цьому одним із основних елементів права є принцип правової впевненості, який, серед іншого, передбачає, що в будь-якому спорі рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
За встановлених у даній справі обставин набрання законної сили рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 вересня 2014 року по справі №161/10072/14-ц, у відповідності до якого змінено умови пункту 1 укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» договору про припинення зобов'язань за кредитним договором №014/1101/82/35842 від 25 травня 2007 року та встановлення цим судом розміру непогашеної позичальником заборгованості в сумі 57375,29 доларів США, що складає еквівалент 459002,00 грн., а також пені за порушення строків розрахунків в сумі 153000,77 грн., касаційний суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що оподатковуваний дохід позивача за 2013 рік у вигляді анульованого (прощеного) боргу повинен визначатись з урахуванням такого рішення суду, у зв'язку з чим визначення Інспекцією грошових зобов'язань по податку на доходи фізичних осіб, розмір якого обрахований із суми доходу у 1122190,99 грн., не є правомірним.
До того ж, як встановлено в ході розгляду справи, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» подано до контролюючого органу уточнюючий податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, за четвертий квартал 2013 року (форма №1ДФ), у якому зменшено суму виплаченого позивачу доходу з урахуванням рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 вересня 2014 року по справі №161/10072/14-ц.
Наведені ж у касаційній скарзі доводи Інспекції про неврахування банком у поданій до податкового органу звітності судового рішення про зміну положень договору щодо припинення зобов'язань за кредитом не відповідають фактичним обставинам справи й не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при вирішенні даного спору.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, а тому обґрунтовано визнали протиправним та скасували оскаржуване податкове повідомлення-рішення у відповідній частині нарахованих грошових зобов'язань.
Щодо позовних вимог, рішення про відмову у задоволенні яких прийнято судами першої та апеляційної інстанції, то в цій частині рішення судів відповідачем не оскаржуються, а тому, враховуючи положення частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційним судом не переглядаються.
За правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2017 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С.С. Пасічник
І.А. Васильєва
В.П. Юрченко ,
Судді Верховного Суду