Історія справи

Ухвала КАС ВП від 02.03.2020 року у справі №520/10137/18
Постанова КАС ВП від 25.05.2023 року у справі №520/10137/18
Постанова КАС ВП від 25.05.2023 року у справі №520/10137/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2023 року

м. Київ

справа №520/10137/18

адміністративне провадження № К/9901/304/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Дашутіна І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу №520/10137/18

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання неправомірними дій, скасування податкових повідомлень-рішень, вимог і рішення, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2019 (суддя Супрун Ю.О.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2019 (головуючий суддя Подобайло З.Г., судді: Катунов В.В., Бартош Н.С.),

В С Т А Н О В И В :

В листопаді 2018 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (даті також - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі також - контролюючий орган, відповідач), в якому просив:

- визнати неправомірними дії контролюючого органу по проведенню документальної планової перевірки Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо обчислення та сплати ПДВ за період з 01.01.2015 по 31.05.2015, за результатами якої було складено акт перевірки від 24.07.2018 № 3015/20-40-13-15-07/ НОМЕР_1 ;

- скасувати податкове повідомлення-рішення від 09.08.2018 №00010641315, податкове повідомлення-рішення від 09.08.2018 №00010651315, вимогу про сплату боргу від 09.08.2018 № 00001111315, рішення про застосування штрафних санкцій від 09.08.2018 №00010681315, вимогу про сплату боргу від 04.12.2018 № Ф-5081-57.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року, адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Так, судами встановлено, що позивача зареєстровано як фізичну особу - підприємця 27.07.2010 та взято на податковий облік у Державній податковій інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області з 30.07.2010 за № 77622.

На підставі п.п.20.1.4. п. 20.1. ст. 20, п. 41.1. ст. 41, п. 61.1, п. 61.2. ст. 61, п.п.62.1.3. п. 62.1. ст. 62, п.п.75.1.2. п. 75.1. ст. 75, п. 82.1. ст. 82 Податкового кодексу України (далі також - ПК України), ст. 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», наказу Головного управління ДФС у Харківській області від 14.05.2018 № 3434 та плану графіку проведення документальних перевірок суб`єктів господарювання, проведено документальну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильність нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, за результатами якої складено акт № 3015/20-40-13-15-07/ НОМЕР_1 від 24.07.2018.

На підставі висновків акта перевірки, податковим органом прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 09.08.2018 № 00010641315 про донарахування військового збору та штрафу у загальній сумі 8090,77 грн;

податкове повідомлення-рішення від 09.08.2018 № 00010651315 про донарахування податку на доходи фізичних осіб та штрафу у загальній сумі 94419,41 грн;

податкове повідомлення-рішення від 09.08.2018 № 00010631315 про зменшення від`ємного значення з ПДВ на 13818,00 грн;

вимогу від 09.08.2018 №00001111315 про сплату єдиного соціального внеску у сумі 117276,30 грн;

рішення від 09.08.2018 №00010681315 про донарахування штрафних санкцій по єдиному соціальному внеску у сумі 29978,71 грн;

вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.12.2018 № Ф-5081-57 на загальну суму 146885,23 грн.

Позивачем 11.09.2018 подано скаргу до ДФС України щодо оскарження податкових повідомлень-рішень від 09.08.2018 №00010631315, № 00010641315, № 00010651315.

ДФС України рішенням про результати розгляду скарги від 13.11.2018 №17642/П/99-99-11-02-01-14 скаргу позивача задовольнила частково, скасувала податкове повідомлення-рішення № 00010631315 від 09.08.2018, а податкові повідомлення-рішення від 09.08.2018 № 00010641315 та № 00010651315 залишила без змін.

16.01.2019 позивачем було подано скаргу до ДФС України щодо оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.12.2018 № Ф-5081-57 на загальну суму 146885,23 грн.

Рішенням ДФС України від 20.02.2019 №8404/6/99-99-11-05-02-25 вищезазначену скаргу залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, вимогами, рішенням про застосування штрафних санкцій, а також вважаючи протиправними дії контролюючого органу по проведенню документальної планової перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо обчислення та сплати ПДВ за період з 01.01.2015 по 31.05.2017, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, висновки якого підтримав апеляційний суд, виходив з того, що контролюючий орган приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, рішення та вимогу діяв всупереч та не у відповідності до вимог чинного податкового законодавства, оскільки останнім не було доведено та надано належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження порушення позивачем вимог чинного податкового законодавства. Крім того, судами встановлено та зазначено, що висновки контролюючого органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсним обставинам справи та ґрунтуються на припущеннях відповідача щодо порушень позивачем вимог законодавства. Крім того, судами встановлено, що господарські операції між позивачем та його контрагентами носили реальний характер, що підтверджується належно оформленими первинними документами та не спростовано відповідачем.

Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач вказує на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено без дотримання законодавчого змісту норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, та з наданням неправильної правової оцінки обставинам справи.

Ухвалою Верховного суду від 20.08.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 червня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року у цій справі.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2 ст.341 КАС України).

Так, відповідно до п.п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно зі змістом п.п.75.1.2. п. 75.1. ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Пунктом 77.4. ст. 77 ПК України передбачено, що про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Згідно з п.п.177.2 ст. 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до п. 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством».

Пунктом 177.4 ст. 177 ПК України визначено перелік витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування.

Положеннями п.п.177.4.1. п. 177.4. ст.174 ПК України передбачено, що витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат.

Отже, з вищевикладеного вбачається, що головна вимога до формування витрат фізичної особи-підприємця є те, що всі витрати повинні: 1) відповідати переліку, наведеному в п. 177.4. ст. 177 ПК України; 2) бути пов`язаними із господарською діяльністю, тобто пов`язані з отриманням доходу (виручки); 3) бути фактично понесеними та документально підтвердженими.

Відповідно до п.п.177.4.5. п. 177.4. ст. 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця документально не підтверджені витрати.

Відповідно до п. 177.10 ст. 177 та п. 178.6 ст. 178 розділу ІV ПК України фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність (далі - самозайняті особи), зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат, у якій за підсумком робочого дня, протягом якого отримано дохід, на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач мав господарські відносини з ТОВ «ВФ «ІПРІС», ПП «Ремтехсервіс», ПАО «ХАРП», НПП «Гранит» ХО ВОИ СОИУ, ТОВ «Статус - Лайм», ФОП ОСОБА_2 , ТОВ «АЛІТ», ФОП ОСОБА_3 , ТОВ «БПК Майстер - 88», ТОВ «Н.К.С. - 13», ФОП ОСОБА_4 , ТОВ «Промтехніка-плюс», ФОП ОСОБА_5 , ПАО «Дружниківский машинобудівний завод», ЗАТ «Елтехком», ПАО «Лозівський завод «Трактородеталь», ТОВ «Київгума», ТОВ «Валса», ФОП ОСОБА_6 , ТОВ «Варіант Агро Буд», ТОВ «Рибоконсервний завод «Екватор», ТОВ «ЮГ ПРОМ ОІЛ», ТОВ «ТЕХНОМОСТ», ПАТ «ІНТЕРКОНДИЦИОНЕР», ТОВ «БК «ЯЛІТА», ТОВ «Стальспецмонтаж21», ТОВ «Підприємство Струмопідводу та Електроприводу», ТОВ «Спецмонтаж контрсуація - 2005», ТОВ «НВП «Газтехніка ЛТД», ТОВ «СП Укрлісхолдінг», ТОВ «Алеко», ТОВ «Украгрозапчастина», ТОВ «Фірма Альтаріс», ТОВ «Агро-Полюс», ТОВ «Агро-Груп», ТОВ «Електромаш Плюс», ТОВ «Альфа мегаліт», ТОВ «Факториал К», ТОВ «Га інжиніринг», ПрАО «ИАС», ТОВ «АО ХІМПРОМ», ТОВ «ЮГ ПРОМ ОІЛ», ТОВ «ЛЕДА УКРАЇНА», ТОВ «СКБ УКРЕЛЕКТРОМАШ», ТОВ «Кантегір», ТОВ «Компанія «Тора», ТОВ «Компанія «Пласт».

Суди констатували, що вчинення господарських операцій підтверджуються первинними документами, зокрема актами приймання-здачі виконаних робіт, видатковими накладними, платіжними дорученнями, банківськими виписками, які були дослідженні в ході розгляду справи та долучені до матеріалів справи.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

З положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизації інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форму); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Зазначені норми права кореспондують з приписами Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, відповідно до п. 2.1 якого Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. В п. 2.4 Положення № 88 зазначені обов`язкові реквізити первинних документів, якими є: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, приписами норм чинного законодавства передбачено, що до документів первинного бухгалтерського обліку відносяться не тільки розрахункові та платіжні документи, але будь-які інші документи, що фіксують та підтверджують господарські операції, а саме: договори, накладні (прибуткові, видаткові, товарно-транспортні), акти виконаних робіт (наданих послуг), накази, журнали, бухгалтерські книги тощо.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, за 2015-2017 роки ФОП ОСОБА_1 отримано збиток у сумі 45753,96 грн; 2015 рік за січень -1955,96 грн, лютий - 89,16 грн, березень - 237,46 грн, квітень - 2403, 25 грн, травень - 3393,71 грн, червень - 4101,46 грн, липень - 3583,68 грн, серпень - 5098,57 грн, вересень - 4622,06 грн, жовтень -18,40 грн, листопад -36,33 грн, грудень - 3501,23 грн; за 2016 рік: січень - 51,02 грн, лютий -7421,57 грн, березень -23,34 грн., квітень -48,83грн., травень -30,60 грн., червень -3640,14 грн., липень -752,08 грн, серпень -38,98 грн, вересень - 203,32 грн, жовтень - 114,66 грн, листопад -1488,90грн, грудень - 70,52 грн; за 2017 рік: січень - 100,00 грн, лютий - 111,04 грн, березень - 76,67 грн, квітень - 27,31 грн, травень - 512,83 грн, червень - 100,67 грн, липень - 59,97 грн, серпень - 22,55 грн, вересень - 428,91 грн, жовтень - 138,61 грн, листопад -167,67 грн, грудень - 1082,50 грн.

Відповідач наполягає, що позивачем віднесено до витрат 2015-2017 років суми, що вже відносились ним до витрат у минулих періодах.

Такі висновки, як констатовано судами попередніх інстанцій, не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки відповідач всупереч вимог Кодексу адміністративного судочинства України не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували вказані обставини, а висновки податкового органу ґрунтуються лише на припущеннях, що є недопустимим.

Положеннями ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Натомість, наполягаючи на порушені позивачем вимог податкового законодавства, що призвело до заниження грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб (віднесення до витрат сум, що вже були включені до витрат у минулих періодах), контролюючий орган не наводить переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації з посиланням на відповідні докази (первинні документи) в підтвердження таких своїх висновків.

Як встановлено судами, не містить таких доводів з посиланням на первинні документи й акт перевірки.

Таким чином, відповідачем всупереч вимог Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, про наявність фактів допущення позивачем порушень вимог чинного податкового законодавства в частині формування витрат за спірний період.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 09.08.2018 № 00010651315 щодо донарахування податку на доходи фізичних осіб на суму 94419,41 грн, оскільки контролюючим органом не надано належних доказів вчинення податкового порушення.

Що стосується податкового повідомлення-рішення від 09.08.2018 № 00010641315 про донарахування військового збору на суму 8090,77 грн та рішення від 09.08.2018 № 00010681315 про донарахування штрафних санкцій по єдиному соціальному внеску у сумі 29978,71 гривень, то такі вимоги є похідними, а тому, як обґрунтовано зазначено судами, також підлягають скасуванню.

Щодо позовних вимог про скасування вимоги про сплату боргу від 09.08.2018 № 00001111315 про сплату єдиного соціального внеску у сумі 117276,30 грн та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.12.2018 № Ф-5081-57 на загальну суму 146885,23 грн, то колегія суддів зазначає таке.

Податковий борг згідно п. п. 14.1.175. п. 14.1 ст. 14 ПК України - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Пунктом 57.3. ст. 57 ПК України передбачено, що у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Відповідно до п. 54.5. ст. 54 ПК України якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов`язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов`язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно п. 56.1 ст. 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

За приписами п. п. 56.17.5 п. 56.17 ст. 56 ПК України день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов`язання платника податків.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Позивач у встановлений чинним законодавством строк звернувся до суду для оскарження податкових повідомлень - рішень, винесених на підставі акту перевірки від 24.07.2018 року № 3015/20-40-13-15-07/3311604056.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що суми, по яким винесені податкові вимоги, є не узгодженими.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що контролюючий орган приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, рішення та вимоги діяв всупереч та не у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.

Доводи ж касаційної скарги в цій частині вимог не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у запереченнях (відзиві) на адміністративний позов, апеляційній скарзі та з урахуванням яких суди попередніх інстанцій вже надавали оцінку встановленим обставинам справи. У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, поданим сторонами на підставі статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України. Контролюючий орган фактично просить здійснити переоцінку встановлених судами першої та апеляційної інстанції, обставин справи.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій в повній мірі встановлено фактичні обставини справи та надано об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених контролюючим органом у запереченнях (відзиві) на адміністративний позов та апеляційній скарзі, у зв`язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а, отже, і наведені відповідачем доводи в касаційній скарзі не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанцій в частині вимог про скасування податкових повідомлень-рішень, рішення та вимоги.

Щодо задоволення позовної вимоги в частині визнання протиправними дій контролюючого органу про проведення документальної планової перевірки, то колегія зазначає наступне.

Так, у постанові, ухваленій Верховним Судом у складі колегії суддів палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18 висловлено правову позицію, зокрема з питання оскарження до суду наказу про проведення перевірки у разі прийняття податкового повідомлення-рішення за результатами перевірки. Згідно з висновком Верховного Суду у справі №826/17123/18 у разі якщо контролюючим органом була проведена перевірка на підставі наказу про її проведення і за наслідками такої перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення чи інші рішення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження після проведення перевірки не є належним способом захисту права платника податків, оскільки наступне скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Належним способом захисту порушеного права платника податків у такому випадку є саме оскарження рішення, прийнятого за результатами перевірки.

Велика палата Верховного Суду також висловлювалася з приводу розгляду позовних вимог про оскарження наказу про проведення перевірки в контексті належного та ефективного способу захисту права платника податків в разі проведення контролюючим органом перевірки. Так, у постанові Великої палати Верховного Суду від 8 вересня 2021 року у справі №816/228/17 зазначено, що неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

Це ж саме стосується і вимоги про визнання протиправними дій щодо проведення документальної планової перевірки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 3 лютого 2022 року у справі №640/19884/19.

Однак, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення позовної вимоги про визнання протиправними дій ГУ ДФС у Івано-Франківській області щодо проведення документальної позапланової перевірки, оскільки ухваленням такого рішення права позивача не можуть бути поновлені. Належним способом захисту прав платників податків є оскарження рішень контролюючого органу, прийнятих за результатами такої перевірки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 4 листопада 2021 року у справі №320/1375/19.

Таким чином, судові рішення в частині задоволення позовної вимоги про визнання протиправними дій контролюючого щодо проведення документальної планової перевірки підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Відповідно до частин першої та третьої статті 351 КАС суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Керуючись статтями 341 345 349 350 351 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2019 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2019 у справі №520/10137/18 скасувати в частині задоволення позову про визнання неправомірними дій Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області по проведенню документальної планової перевірки Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо обчислення та сплати ПДВ за період з 01.01.2015 по 31.05.2015, за результатами якої було складено акт перевірки від 24.07.2018 року № 3015/20-40-13-15-07/ НОМЕР_1 та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2019 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2019 у справі №520/10137/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва

І.В. Дашутін ,

Судді Верховного Суду