Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 травня 2018 року

Київ

справа №809/1756/15

адміністративне провадження №К/9901/21448/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Берназюка Я.О.,

суддів: Гриціва М.І., Коваленко Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження заяву Івано-Франківського спеціального воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі за текстом - загін ДСУНС) про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 08 листопада 2016 року у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області до Загону ДСУНС про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року Управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області (далі за текстом - Управління або відповідач) звернулося з позовом до Загону ДСУНС в якому просило стягнути заборгованість з відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій в сумі 23909,10 гривень. В обґрунтування своїх вимог посилалося на те, що відповідач безпідставно не відшкодував витрати на виплату та доставку пенсії, призначеної в порядку пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», просив задовольнити позов.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 червня 2015 року позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2016 року скасовано постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 червня 2015 року, прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що для стягнення заборгованості з відшкодування витрат на виплату і доставку пільгових пенсій повинен застосовуватися строк давності.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 07 листопада 2016 року постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2016 року скасував та залишив в силі постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11 червня 2015 року.

Постановляючи зазначену ухвалу, суд касаційної інстанції виходив з наступного.

У разі зміни розміру пенсії або настання обставин, які впливають на суму відшкодування (смерть пенсіонера, зміна місця проживання та ін.), органи ПФУ повідомляють про це підприємства в місячний термін з моменту виникнення цих обставин. Суми фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за період з дати призначення пенсії до дати складання розрахунку фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09 липня 2003 року» № 1058-IV (далі за текстом - Закон № 1058-IV), сплачуються одночасно із оплатою фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за перший поточний місяць. За змістом пункту 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена територіальними органами ПФУ у випадках, передбачених цим Законом. Відповідно до частини п'ятнадцятої статті 106 Закону № 1058-IV строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.

Таким чином, на підставі аналізу зазначених норм законодавства колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що в разі звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості (недоїмки), яка виникла через несвоєчасне нарахування та/або сплату суми фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, до відносин щодо стягнення такої заборгованості (недоїмки) застосовуються положення частини 15 статті 106 Закону № 1058-IV.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, Загін ДСУНС звернувся до Верховного Суду України із заявою про її перегляд з підстави, передбаченої пунктами 1, 5 частини першої статті 237 КАС України. У заяві позивач просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 07 листопада 2016 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду, який розглядає її за правилами, що діяли згідно з попередньою редакцією цього Кодексу.

Ухвалою від 17 травня 2018 року справу прийнято до свого провадження суддею Верховного Суду Берназюком Я.О.

На обґрунтування заяви додано копії рішень Вищого адміністративного суду України від 14 березня 2013 року, 18 листопада 2014 року та 26 травня 2015 року (№№ К/9991/32264/11, К/800/54567/14, К/800/51164/14), які, на думку відповідача, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

На підтвердження невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права заявник послався на постанову Верховного Суду України від 2 червня 2015 року (справа № 21-166а15).

Ухвалою Верховного Суду України від 25 січня 2017 року по справі № 809/1756/15 було відкрито провадження, однак, розгляд цієї справи не був закінчений.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання заявника на невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України від 02 червня 2015 року (справа № 21-166а15) висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального, оскільки в зазначеній постанові не міститься висновку щодо застосовуються положення частини 15 статті 106 Закону № 1058-IV. В зазначеному рішенні Верховний Суд України лише сформулював позицію щодо права органів Пенсійного фонду України спрямовувати суми на погашення заборгованості в порядку календарної черговості її виникнення щодо недоїмок, пені та фінансових санкцій.

Перевіривши наведені у заяві доводи, суд дійшов висновку про відсутність неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України положень частини 15 статті 106 Закону № 1058-IV.

У рішенні, про перегляд якого подано заяву (справа № 809/1756/15), суд касаційної інстанції, погодившись із висновком суду першої інстанції, вказав, що в разі звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості (недоїмки), яка виникла через несвоєчасне нарахування та/або сплату суми фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, до відносин щодо стягнення такої заборгованості (недоїмки) застосовуються положення частини п'ятнадцятої статті 106 Закону № 1058-IV.

Ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 травня 2015 року у справі № 803/2199/14 (провадження К/800/51164/14) та від 18 листопада 2014 року (провадження К/800/54567/14) не може слугувати доказом неоднакового застосування положень законодавства судом касаційної інстанції, оскільки перша скасована постановою Верховного суду України від 25 листопада 2015 року, друга стосується заборгованості з відшкодування витрат на фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» і сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів.

В постанові Вищого адміністративного суду України від 14 березня 2013 року у справі К/9991/32264/11, яку надано заявником для порівняння, суд прийшов до висновку про те, що відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, які регулюють спірні правовідносини, а також іншими законодавчими актами з питань пенсійного забезпечення не передбачено права Управління Пенсійного фонду здійснювати відшкодування витрат по пільговим пенсіям за попередні періоди.

Однак, колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд України 25 листопада 2015 року уже висловив позицію щодо застосування статей 99 КАС України та частини п'ятнадцятої статті 106 Закону № 1058-IV у справі № 21-3122а15, крім того, аналогічні правові позиції висловлені Верховним Судом, в тому числі, у справі № 804/18891/14 (провадження № К/9901/4912/18) та у справі 803/2625/14 (провадження № К/9901/4846/18).

З приводу застосування зазначених у заяві норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 99 КАС передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-ІV підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до ПФУ плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.

Відповідно до пункту 6.8 Інструкції підприємства щомісяця до 25-го числа вносять до ПФУ зазначену в повідомленні місячну суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах.

У разі зміни розміру пенсії або настання обставин, які впливають на суму відшкодування (смерть пенсіонера, зміна місця проживання та ін.), органи ПФУ повідомляють про це підприємства в місячний термін з моменту виникнення цих обставин.

Суми фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за період з дати призначення пенсії до дати складання розрахунку фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, сплачуються одночасно із оплатою фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за перший поточний місяць.

Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена територіальними органами ПФУ у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини п'ятнадцятої статті 106 Закону № 1058-IV строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.

Таким чином, на підставі аналізу вищезазначених норм права колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що в разі звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості (недоїмки), яка виникла через несвоєчасне нарахування та/або сплату суми фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, до відносин щодо стягнення такої заборгованості (недоїмки) застосовуються положення частини п'ятнадцятої статті 106 Закону № 1058-IV. Водночас строки звернення до суду із позовом про стягнення цієї заборгованості (недоїмки), передбачені статтею 99 КАС, не застосовуються.

Частиною другою статті 8 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 40 справи "Пономарьов проти України" (№ 3236/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що "право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції , має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.

Частиною другою статті 8 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 40 справи "Пономарьов проти України" (№ 3236/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що "право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції , має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру.

Таким чином, оскільки висновок Вищого адміністративного суду України викладений в ухвалі від 08 листопада 2016 року у справі 809/1756/15 ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, то у задоволенні заяви Івано-Франківського спеціального воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій слід відмовити.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), статтями 241, 242, 243 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року),

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні заяви Івано-Франківського спеціального воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 08 листопада 2016 року у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Калуші та Калуському районі Івано-Франківської області до Івано-Франківського спеціального воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій про стягнення заборгованості.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко