Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.05.2021 року у справі №640/22796/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 640/22796/20

адміністративне провадження № К/9901/18165/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Олендера І. Я.,

суддів: Гончарової І. А., Пасічник С. С.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року (суддя Патратій О. В. ) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 квітня 2021 року (судді: Сорочко Є. О. (головуючий), Єгорова Н. М., Коротких А. Ю.) у справі №640/22796/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИЛ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДПС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень 6 травня 2020 року № 0090774209, №0090864209, № 0090834209, № 0090804209.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що контролюючим органом, всупереч вимог чинного податкового законодавства було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 6 травня 2020 року № 0090774209, № 0090864209, №0090834209, № 0090804209, оскільки висновки відповідача викладені ним у акті перевірки є хибними та такими, які не ґрунтуються на дійсних фактичних обставинах та зроблені у зв'язку з невірним застосуванням положень податкового законодавства. Позивач зазначає на порушенні контролюючим органом порядку проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, а так само на безпідставності тверджень про порушення ним вимог податкового законодавства щодо сплати податку з доходів фізичних осіб, військового збору, не подання даних про зміну відомостей платника, не надання Книги обліку доходів та витрат та не подання декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік, оскільки підставою для призначення та проведення перевірки слугувала інформація від слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у м. Києві, які відповідачем використано вибірково, при цьому незважаючи на те, що в межах кримінального провадження не постановлено вироку, надано оцінку матеріалам такого без надання відповідних доказів. Позивач стверджував про безпідставність висновків щодо отримання ним доходів на які посилається відповідач та відсутність обов'язку подавати податкову декларацію, як і вести Книгу доходів та витрат.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 квітня 2021 року, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення рішення ГУ ДПС у м. Києві від 6 травня 2020 року № 0090774209, № 0090864209, № 0090834209, № 0090804209.

4. Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що контролюючий орган приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, діяв всупереч та не у відповідності до вимог чинного податкового законодавства, оскільки відповідачем не було доведено порушення позивачем вимог чинного податкового законодавства, а висновки контролюючого органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсним обставинам справи та ґрунтуються на припущеннях відповідача щодо порушень позивачем вимог законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, ГУ ДПС у м. Києві подало касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 квітня 2021 року та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ГУ ДПС у м. Києві на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України, наказу від
11.01.2020 № 182 виданого ГУ ДПС у м. Києві проведена документальна позапланова невиїзна перевірка фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з
01.01.2015 по 31.12.2016.

За результатами перевірки складено акт 28.02.2020 № 610/26-15-42-09/ НОМЕР_1, згідно висновків якого за позивачем встановлені порушення: пункту 70.7 статті 70 Податкового кодексу України, внаслідок того, що фізичною особою не подано до контролюючого органу відомості про зміну даних реєстрації (повідомлення) у встановлені законодавством строки; підпункту "а" пункту 176.1 статті 176, пункту
44.1, пункту 44.3 статті 44 Податкового кодексу України, внаслідок того, що фізичною особою ОСОБА_1 не надано на перевірку Книгу обліку доходів і витрат; пункту 179.1 статті 179, з урахуванням пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України внаслідок не подання декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік; підпункту 168.2.1 пункту 168.2 статті168 з урахуванням підпункту 164.2.20 пункту
164.2 статті 164 Податкового кодексу України в результаті чого занижено оподаткований дохід за 2015 року у розмірі 80 559 311 грн та не сплачено до бюджету податок на доходи фізичних осіб за 2015 рік у розмірі 16 111 253,20 грн; підпунктів 1.2, 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу 20 Податкового кодексу України, а саме не сплата військового збору за 2015 рік у розмірі 1 208 389,67
грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем 06.05.2020 прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0090774209, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 20 139
066,50 грн (за основним платежем 16 111 253,20 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 4 027 813,30 грн); № 0090804209, яким до позивача застосовано штрафні санкції за платежем податок з доходів фізичних осіб в сумі 170,00 грн; № 0090864209, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатом річного декларування на загальну суму 1 510 487,09 грн (за основним платежем 1 208
389,67 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 302 097,42 грн); № 0090834209, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 510,00 грн.

Рішенням Державної податкової служби України від 20.07.2020 №3046/Г/99-00-06-02-04-09 вказані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Суд першої інстанції зазначив, що запит від 14.11.2019 № 9896/Г/26-15-42-09-28 контролюючим органом направлено за відсутності визначених статтею 73 Податкового кодексу України підстав, у зв'язку з чим у позивача був відсутній обов'язок надавати відповідь на такий запит, а інформація, отримана відповідачем від слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у м. Києві та отримана останнім в рамках кримінального провадження не є податковою інформацією в розумінні Податкового кодексу України.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції встановив, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку, що інформація, отримана відповідачем від слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у м. Києві та отримана останнім в рамках кримінального провадження не є податковою інформацією в розумінні Податкового кодексу України. Так, судом зазначено, що відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про інформацію" податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податкового кодексу України. Згідно пунктів 2-3 постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1245 "Про затвердження Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом" (далі - Порядок № 1245) податкова інформація надається органам державної податкової служби періодично або за окремим письмовим запитом таких органів у безоплатному порядку. Суб'єктами інформаційних відносин, на яких поширюється дія цього Порядку, є: фізичні особи (резиденти і нерезиденти України, у тому числі самозайняті особи); юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи; об'єднання громадян; релігійні організації; суб'єкти владних повноважень; Національний банк, банки та інші фінансові установи; міжнародні організації.

Відтак, податкова інформація, яка необхідна для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій, може бути надана суб'єктами владних повноважень, іншими юридичними особами, їх відокремленими підрозділами.

Також судом апеляційної інстанції встановлено та зазначено, що 14.11.2019 відповідачем направлено на адресу позивача запит № 9896/Г/26-15-42-09-28, яким, у зв'язку з отриманням податкової інформації від слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у м. Києві стосовно порушення позивачем вимог податкового законодавства України, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючи органи, а саме: не декларування та оподаткування належних позивачу коштів в розмірі 3 710 000 доларів США, позивачу запропоновано надати інформацію та її документальне підтвердження (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою) щодо надходження грошових коштів у розмірі 3710000 доларів США, які було вилучено під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1.

Зазначене свідчить, що надісланий позивачу запит відповідав вимогам чинного законодавства, оскільки містив необхідну та чітку інформацію щодо підстав його направлення та інформації, яка має бути надана. Відтак, помилковими є мотиви суду першої інстанції про те, що відповідач не обґрунтував виникнення у нього права на проведення перевірки позивача на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, однак помилковість таких висновків суду першої інстанції в цій частині не призвело до неправильного вирішення спору по суті.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, відповідач виходив із того, що у ході проведення обшуку
05.08.2015 житла фізичної особи ОСОБА_1, який проводився в межах кримінального провадження № 42015100000000068, за адресою: АДРЕСА_1 вилучено грошові кошти в сумі 3 710 000 доларів США. Вказані грошові кошти були визнані речовим доказом передані на зберігання на депозитний рахунок Головного управління ДФС у м.

Києві.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 27.08.2015 накладено арешт на ці грошові кошти. Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 30.10.2015 задоволено клопотання ОСОБА_2 про скасування арешту на вказані вище грошові кошти. Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 30.10.2015 повторно накладено арешт на грошові кошти в сумі 3 710 000
доларів США, які 05.08.2015 були вилучені в ході обшуку житла ОСОБА_1. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 24.10.2016 скасовано арешт майна накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від
30.10.2015 на грошові кошти та повернуто вказані кошти володільцю.

Згідно заяви на видачу готівки № FJB 1633600100100 від 01.12.2016 вказані готівкові кошти у розмірі 3 710 000 доларів США повернуто особисто ОСОБА_1.

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва від 17.09.2018 ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від
24.10.2016 скасовано, а матеріали кримінального провадження № 42015100000000068 повернені для організації проведення досудового розслідування.

На підставі викладеного відповідач дійшов висновку, що вказані грошові кошти у розмірі 3 710 000 доларів США є доходом, який був отриманий позивачем, проте не оподаткований у встановленому законом порядку. Інших документально підтверджених обставин отримання позивачем спірного доходу в основу оскаржуваного рішення покладено не було.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що у таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Тобто, необхідно встановити факт отримання позивачем спірного доходу. Встановлення наведеної обставини передбачає визначення відповідних коштів саме як доходу, тобто перехід позивачу права власності на ці кошти, встановлення періоду отримання, виду доходу та того чи підлягає він оподаткуванню, особи, яка виплатила цей дохід для цілей визначення чи має ця особа (як податковий агент) або ж безпосередньо позивач здійснювати їх оподаткування та ін. Однак, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідачем жодної з наведених обставин встановлено не було. Висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях, сформованих на підставі наявності процесуальних документів органу досудового розслідування в межах кримінального провадження, які не підтверджені вироком суду, та на підставі ухвал кримінального суду з процесуальних питань, які, до того ж, були в подальшому скасовані. Відповідач належним чином та достовірно не встановив факту того, що спірні кошти є саме доходом позивача, а не були йому передані в іншому порядку. Відповідач не встановив ні особу, яка надала (виплатила) позивачу спірні кошти, ні джерела та підстави їх отримання, вид доходу.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

7. В доводах касаційної скарги контролюючий орган цитує норми матеріального та процесуального права, вказує на порушення допущені позивачем, а також вказує на неврахування судами першої та апеляційної інстанції положень чинного податкового законодавства, а також того, що, судом першої інстанції не було надано обґрунтованої оцінки матеріалам відповідного кримінального провадження, направлення запиту позивачу про отримання інформації щодо спірних правовідносин та доводам контролюючого органу щодо встановлених порушень позивачем вимог чинного податкового законодавства, що у своїй сукупності призвело до неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушень норм процесуального права при прийнятті рішень.

8. Позивач надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та просить залишити скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

9. Касаційний розгляд справи проведено у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

10. Податковий кодекс України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин):

10.1. Пункт 73.3 статті 73.

Контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

10.2. Пункт 75.1, підпункт 75.1.2 пункту 75.1 статті 75.

Контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених Податковий кодекс України, а фактичні перевірки - Податковий кодекс України та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Податковий кодекс України податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Не може бути предметом планової документальної перевірки питання дотримання платником податків принципу "витягнутої руки", крім випадків перевірки дотримання платником податків вимог Податковий кодекс України.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених Податковий кодекс України.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Документальною невиїзною позаплановою електронною перевіркою за заявою платника податків (далі - електронна перевірка) вважається перевірка, що проводиться на підставі заяви, поданої платником податків з незначним ступенем ризику, визначеним відповідно до Податковий кодекс України, до контролюючого органу, в якому він перебуває на податковому обліку. Заява подається за 10 календарних днів до очікуваного початку проведення електронної перевірки, але не раніше офіційного повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, про запровадження проведення такої перевірки для відповідних платників податків: які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності; суб'єктів господарювання мікро-, малого; середнього підприємництва; інших платників податків. Форма заяви, порядок її подання, прийняття рішення про проведення електронної перевірки встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

10.3. Підпункт 78.1.1 пункту 78.1, пункт 78.4 статті 78.

Документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого Податковий кодекс України законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого Податковий кодекс України законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному Податковий кодекс України, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

10.4. Підпункт 162.1.1 пункту 162.1 статті 162.

Платниками податку є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

10.5. Пункт 164.1 статті 164.

Базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року.

Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до Податковий кодекс України.

10.6. Підпункт 1.1-1.4 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ.

1.1. Платниками збору є особи, визначені Податковий кодекс України.

1.2. Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені Податковий кодекс України.

1.3. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

1.4. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому Податковий кодекс України, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

11. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

12. Доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у адміністративному позові, апеляційній скарзі та з урахуванням яких суди попередніх інстанцій вже надавали оцінку встановленим обставинам справи. У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих сторонами на підставі статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України.

13. Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що контролюючий орган не довів правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень від 6 травня 2020 року №0090774209, № 0090864209, № 0090834209, № 0090804209, які є предметом оскарження у цій справі.

14. Відповідач у доводах касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема пункту 73.3 статті 73, пункту 78.4 статті 78 Податкового кодексу України.

14.1. З цього приводу Суд зазначає про безпідставність та суперечність таких, оскільки зі змісту постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що такий не погодився з мотивами та висновками суду першої інстанції про порушення порядку проведення перевірки, що відповідно зумовлює протиправність винесених податкових повідомлень-рішень, вважав такі помилковими. За результатами апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції виправив помилку суду першої інстанції та правильно застосував норми матеріального права на які посилається відповідач і дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що відповідач обґрунтував виникнення у нього права на проведення перевірки позивача на підставі підпункту
78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, відтак не встановлено порушення порядку проведення перевірки, які б зумовлювали протиправність податкових повідомлень - рішень.

14.2. Посилання відповідача на судову практику, а саме на постанову Верховного Суду від 24.06.2020 у справі 826/7436/18 навпаки підтверджують, що висновки суду апеляційної інстанції з огляду на встановлені обставини справи не суперечать таким правовим висновкам.

14.3. Посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 28.01.2020 у справі №826/16348/13-а та від 29.10.2018 у справі №826/14749/16 Суд вважає нерелевантними, оскільки були прийняті Судом за відмінних обставин справи (здійснення юридичною особою господарської діяльності в сфері продажу товарів (наданні послуг/виконання робіт) та скасування акту органу центральної виконавчої влади відповідно) та іншого правового регулювання спірних правовідносин, а тому такі жодним чином не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції та правильність застосування ним норм матеріального права.

14.4. Безпідставними є доводи відповідача, що суд апеляційної інстанції встановивши порушення судом першої інстанції норм матеріального права не виправив такої помилки.

14.5. Зі змісту рішення суду першої інстанції вбачається, що підставами для задоволення позовних вимог було як процедурні порушення, а саме порушення порядку проведення перевірки, що нівелювало правові наслідки такої так і недоведеність (відсутність) порушення вимог податкового законодавства, тобто недоведеність податкового правопорушення зі сторони позивача.

При цьому суд апеляційної інстанції вважаючи помилковими висновки суду першої інстанції в частині процедурних порушень, вважав правильними висновки щодо недоведеності порушення позивачем вимог податкового законодавства.

14.6. За таких обставин суд не припустився помилки та керуючись приписами статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України вважав, що хоча частина мотивів з яких виходив суд першої інстанції є помилковими, однак за правильно встановлених обставин решта мотивів якими керувався суд першої інстанції свідчать про ухвалення судового рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Правильність застосування вказаних норм процесуального права судом апеляційної інстанції відповідачем не спростовано.

15. Щодо доводів касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме пункту 44.1, пункту 44.3 статті 44, пункту 49.2, підпункту 49.18.4 статті 49, підпункту 70.7 статті 70, підпункту 164.2.20 пункту
164.2 статті 164, підпункту 168.2.1 пункту 168.2 статті 168, підпункту "а" пункту 176.1 статті 176, пункту 179.1 статті 179 Податкового кодексу України.

15.1. Як правильно встановили суди попередніх інстанцій та вбачається з Акту перевірки контролюючий орган в основу наявності у діях позивача податкових правопорушень, посилався на інформацію отриману від органу досудового розслідування - Слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у м. Києві про наявність кримінального провадження № 42015100000000068 від
23.01.2015 за ознаками вчинення злочину, передбаченого частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України відносно громадянина ОСОБА_1 та на інформацію наявну в процесуальних документах, а саме в ухвалах судів першої та апеляційної інстанції з процесуальних питань постановлених в межах вказаного кримінального провадження, а так само інформацію наявну в процесуальних документах кримінальної справи як-то протоколу обшуку, допиту свідка як на стадії досудового слідства так і в судовому засіданні.

При цьому судами встановлено, що на підтвердження даної інформації відповідачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів, як того вимагають приписи процесуального закону.

15.2. Сама по собі інформація на яку посилається відповідач в Акті перевірки не доводить наявності порушень податкового законодавства позивачем.

15.3. Посилання на інформацію наявну в процесуальних документах, а саме в ухвалах судів першої та апеляційної інстанції з процесуальних питань постановлених в межах вказаного кримінального провадження є недоречною, оскільки відповідно до приписів частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язковими для врахування адміністративним судом є виключно вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, чого в межах даної справи не встановлено.

15.4. Щодо посилання відповідача на інформацію наявну в процесуальних документах кримінальної справи як-то протоколу обшуку, допиту свідка як на стадії досудового слідства так і в судовому засіданні.

15.5. Колегія суддів зазначає, що порушення вимог закону щодо порядку формування засобів доказування, як процесуальної форми судових доказів, тягне за собою їх недопустимість як доказів, що унеможливлює використання сторонами та судом даних (інформації), що містяться в них, для вирішення спору, зокрема, недотримання контролюючим органом порядку легалізації матеріалів кримінального провадження (встановлені положеннями Кримінального процесуального кодексу України), які контролюючий орган хоче використати як доказ в адміністративному судочинстві. У справі, що розглядається, докази на які посилається відповідач не відповідають вимогам допустимості в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки контролюючий орган не довів, що такі отримано в повному обсязі у розпорядження та те, що він має право їх використання, у порядку визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України.

15.6. Контролюючим органом зроблено відповідні висновки на підставі аналізу інформації, а не доказів, оскільки не вбачається, що такі документи (докази) були в розпорядженні відповідача. Таким чином, інформація (без документального підтвердження), на яку посилається відповідач, не відповідає критерію юридичної значимості та не є допустимим та достовірним доказом в розумінні процесуального Закону.

15.7. Отже, контролюючим органом всупереч вимог Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час розгляду справи судами) не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, про наявність фактів допущення позивачем порушень вимог чинного податкового законодавства.

15.8. Правильним є посилання судів попередніх інстанцій на недотримання і приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки в основу оскаржуваних рішень контролюючого органу покладено не докази, а інформацію, адже відповідачем не доведено, що на час проведення перевірки та прийняття рішень він мав розпорядженні такі докази, як і не довів, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

15.9. З огляду на вказане, колегія суддів зазначає про обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанції, що відповідачем не було доведено та встановлено отримання позивачем спірного доходу, періоду його отримання, виду такого доходу та чи підлягає він оподаткуванню, не встановлено джерела походження доходу для цілей визначення обов'язку відповідної особи (платника чи податкового агента) оподаткувати дохід.

16. Щодо посилань контролюючого органу про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій положень статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме - судами не враховано підстав для зупинення провадження у справі, колегія суддів зазначає, що такі доводи відповідача є необґрунтованими, оскільки контролюючим органом не було надано судам попередніх інстанцій жодних належних, достовірних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів щодо існування об'єктивної неможливості (обставин та фактів) розгляду цієї справи до вирішення іншої справи. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що пункт 3 частини 1 статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України містить імперативний припис, що суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Водночас, відповідачем, у справі, що розглядається не було заперечено/спростовано того, що наявні в матеріалах справи докази (надані, зокрема, контролюючим органом на підтвердження порушення позивачем вимог податкового законодавства) не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

17. Щодо посилань контролюючого органу на порушення судами норм процесуального права, зокрема статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд зазначає наступне.

17.1. Згідно вимог статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи повинні подати до суду докази, зокрема відповідач повинен подати такі разом з поданням відзиву, якщо ж докази подати неможливо з об'єктивних причин то учасник справи має подати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідних доказів. В свою чергу статтею 80 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасник справи у разі неможливості самостійного подання доказів вправі подати клопотання про їх витребування судом, при цьому необхідно зазначити заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання доказів самостійно, докази вжиття таких заходів та причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

17.2. Посилання відповідача на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про витребування інформації щодо стану розгляду кримінального провадження № 42015100000000068 від 23.01.2015 (справа №755/13833/16-к) та належним чином засвідчені копії документів (протоколи допитів свідків, висновки експертиз, обвинувальний акт), що наявні в такому та які, на думку контролюючого органу мають значення для правильного вирішення спору по суті, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на те, що контролюючим органом не доведено, матеріали справи відповідних доказів не містять, що ним самостійно вчинялись будь - які дії з метою отримання вказаної інформації та копій документів в зазначеному вище кримінальному провадженні.

18. Судами першої та апеляційної інстанцій в повній мірі встановлено фактичні обставини справи та надано об'єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених контролюючим органом у запереченнях на адміністративний позов та в апеляційній скарзі, у зв'язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно.

19. Крім того, колегія судів зазначає, що відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 1 статті 17 Закону України від 23.02.2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії" (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент. Тому за наведених вище підстав, якими Суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

20. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м.

Києві, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 квітня 2021 року слід залишити без задоволення.

21. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

22. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених пункту 1 частини 1 статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 квітня 2021 року у справі № 640/22796/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіІ. Я. Олендер І. А. Гончарова С. С. Пасічник