Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.07.2019 року у справі №826/26806/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 липня 2019 року

Київ

справа №826/26806/15

адміністративне провадження №К/9901/12101/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №826/26806/15

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2016 року, ухвалену в складі головуючого судді Шулежка В.П., суддів Іщука І.О., Погрібніченка І.М., та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року, ухвалену у складі головуючого судді Кобаля М.І., суддів Епель О.В., Карпушової О.В.,

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просила:

1.1 визнати протиправною та скасувати постанову Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 23 листопада 2015 року про закінчення виконавчого провадження ВП №47459312;

1.2. зобов`язати Міністерство юстиції України вжити заходів щодо прийняття рішення за наслідками повторного розгляду скарги від 22 травня 2014 року №1Б (вх.315/2) та заяви від 22 травня 2014 року №1В (вх.314/1) і повідомити про це рішення позивача.

2. У позовній заяві позивач наполягала на передчасності спірної постанови про закінчення виконавчого провадження, оскільки державний виконавець, отримавши від боржника підтвердження про добровільне виконання рішення суду, не пересвідчився, чи узгоджується зміст вчинених боржником дій з резолютивною та мотивувальною частиною рішення, що перебувало на примусовому виконанні.

3. Відповідачі позов не визнали, у запереченнях проти позову зазначали, що в межах виконавчого провадження державним виконавцем було отримано письмове підтвердження від боржника про виконання судового рішення.

4. З урахуванням викладеного відповідачі вважають, що державний виконавець мав визначені у Законі України «Про виконавче провадження» підстави для закінчення спірного виконавчого провадження.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

5. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2014 року в справі №826/16398/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2015 року, частково задоволений адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, заступника міністра юстиції України - керівника апарату - Алексєєва І.С. про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії:

5.1. визнано протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України та заступника міністра юстиції України - керівника апарату - Алексєєва І.С. щодо невиконання вимог пункту 4 частини першої статті 18 та пункту 3 частини першої статті 19 Закону України «Про звернення громадян» щодо незапрошення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на розгляд скарги від 22 травня 2014 року № 1Б (вх. №315/12);

5.2. визнано протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України та заступника міністра юстиції України - керівника апарату - Алексєєва І.С. щодо належного розгляду скарги від 22 травня 2014 року № 1Б (вх. №315/12) та заяви від 22 травня 2014 року № 1В (вх. № 314/1) у порядку та строки, передбачені Законом України «Про звернення громадян»;

5.3. зобов`язано Міністерство юстиції України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від 22 травня 2014 року №1В (вх. №314/1) у порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян», та повідомити заявників про результати розгляду заяви та прийняте рішення;

5.4. зобов`язано Міністерство юстиції України повторно розглянути скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від 22 травня 2014 року (вх. №315/1), згідно з Законом України «Про звернення громадян», та повідомити заявників про результати перевірки скарги та про прийняте рішення.

6. 19 березня 2015 року Окружний адміністративний суд м. Києва видав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виконавчі листи в справі № 826/16398/14.

7. 08 травня 2015 року державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за заявою ОСОБА_1 відкрив виконавче провадження №47459312 щодо виконання вказаного виконавчого листа від 19 березня 2015 року.

8. Листом від 21 серпня 2015 року №47459312/2.-6/12 державним виконавцем надіслано Міністерству юстиції України вимогу за №6/12, в якій вимагалося негайно виконати рішення суду, а листом від 27 жовтня 2015 року за таким самим номером державним виконавцем повторно надіслано боржнику вимогу № 6/12, в якій вимагалося негайно повідомити орган Державної виконавчої служби щодо виконання вимог пункту 4 частини 1 статті 18 та пункту 3 частини 1 статті 19 Закону України «Про звернення громадян» щодо запрошення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 для розгляду скарги від 22 травня 2014 року №1Б (вх. № 315/12) та заяви від 22 травня 2014 року № 1В (вх. № 314/1).

9. Листом від 05 листопада 2015 року №19.3-15/848 Міністерство юстиції України повідомило про запрошення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на розгляд указаної скарги та заяви.

10. 19 листопада 2015 року до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшла службова записка про те, що Міністерство юстиції України за участю ОСОБА_2 повторно розглянуло скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від 22 травня 2014 року №1Б (вх. №315/12) та заяву від 22 травня 2014 року № 1В (вх. № 314/1), за наслідками чого був складений лист від 16 листопада 2015 року №1692/16/42-15, який надісланий ОСОБА_1 та ОСОБА_2

11. 23 листопада 2015 року державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження з підстав, визначених у пункті 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом).

12. Уважаючи, що державний виконавець виконавче провадження закінчив передчасно, позивач звернулася до суду.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

13. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2016 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року, адміністративний позов задоволено частково:

13.1. визнано протиправною та скасовано постанову Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 23 листопада 2015 року про закінчення виконавчого провадження №47459312.

13.2. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

14. Частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, позицію якого підтримав суд апеляційної інстанції, керувався тим, що державний виконавець, отримавши від боржника лист, у якому стверджувалося про повторний розгляд заяви та скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у фактичному виконанні рішення суду не переконався, відповідь, оформлену вказаним листом, зі змістом заяви і скарги стягувача та мотивами суду не співставляв, у зв`язку з чим дійшов безпідставного висновку про фактичне виконання судового рішення.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

15. У касаційній скарзі відповідач, не погоджуючись з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволення позовних вимог, просить скасувати їх з підстав порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

16. На обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач зазначає, що матеріали виконавчого провадження містять вичерпні докази, які свідчать про фактичне повне виконання судового рішення, у зв`язку з чим суди першої та апеляційної інстанції дійшли протиправних висновків про незаконність постанови про закінчення виконавчого провадження.

17. Інші учасники справи правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалися.

18. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 січня 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

19. 15 грудня 2017 року, у зв`язку з початком роботи Верховного Суду, припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України.

20. 30 січня 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

21. За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу - Білоусу О.В., суддям - Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.

22. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 30 травня 2019 року, у зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача у цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.

23. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу - Радишевській О.Р., суддям - Кашпур О.В., Уханенку С.А.

V. Джерела права й акти їх застосування

24. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

25. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

26. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

27. Частиною другою статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

28. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, станом на момент виникнення спірних правовідносин, були врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV (далі - Закон №606-XIV).

29. Статтею 1 Закону №606-XIV визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

30. Відповідно до частини першої та другої статті 2 Закону №606-XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу» (далі - державні виконавці).

31. Згідно з частиною першою статті 11 Закону №606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

32. Абзацом 1 частини другої статті 11 Закону №606-XIV визначено, що державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

33. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 11 Закону №606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.

34. Згідно з частиною першою статті 17 Закону №606-XIV примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

35. Відповідно до частини першої статті 25 Закону №606-XIV державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

36. Згідно з частиною другою статті 25 Закону №606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

37. Пунктом 8 частини першої статті 49 Закону №606-XIV визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

38. Відповідно до частини третьої статті 49 Закону №606-XIV про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов`язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

39. Згідно з пунктом 1.2 Інструкції про порядок розгляду звернень та особистого прийому громадян у Міністерстві юстиції України, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України від 18 березня 2004 року № 26/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18 березня 2004 року за № 342/8941 (далі - Інструкція №26/5), розгляд пропозицій (зауважень), заяв (клопотань), скарг і особистий прийом громадян є важливою ділянкою роботи Міністерства юстиції України, засобом отримання інформації про недоліки в роботі цих органів юстиції, однією з форм зміцнення і розширення зв`язків із широкими верствами населення, дієвим засобом у розвитку правової держави в Україні.

40. Згідно із пунктом 3.1 Інструкції № 26/5 посадові особи органів та установ юстиції при розгляді звернень громадян зобов`язані уважно вникати в їхню суть, у разі потреби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направляти працівників на місця для перевірки викладених у зверненні обставин, застосовувати інші заходи для об`єктивного вирішення поставлених автором звернення питань, з`ясовувати та приймати рішення про усунення причин і умов, які спонукають авторів скаржитися.

41. Відповідно до пункту 3.8 Інструкції № 26/5 звернення вважається вирішеним, якщо розглянуті всі поставлені в ньому питання, прийнято обґрунтоване рішення та вжиті потрібні заходи щодо його виконання і заявника повідомлено про результати перевірки звернення і прийняте рішення.

42. Абзацом третім пункту 3.9 Інструкції №26/5 передбачено, що рішення про відмову в задоволенні вимог або прохань, викладених у зверненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на чинне законодавство і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. Водночас указуються заходи, які вживались органом чи установою юстиції для перевірки цього звернення. Якщо давалася усна відповідь, то складається відповідна довідка, яка додається до матеріалів перевірки звернення. У картці обліку (журналі) фіксується, що про наслідки перевірки заявника повідомлено в особистій бесіді.

43. У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» («Hornsby v. Greece», заява № 18357/91) Європейський суд з прав людини наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі «Філіс проти Греції» («Philis v. Greece») (№1) від 27 серпня 1991 року, серія А, N 209, с. 20, п. 59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті Конвенції 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom») від 21 лютого 1975 року, серія А, N 18, с. 16- 18, п. 34- 36). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". До того ж Суд уже прийняв цей принцип у справах щодо тривалості судового провадження (див. останні рішення у справах «Ді Педе проти Італі» («Di Pede v. Italy»), заява №15797/89 та «Заппія проти Італії» («Zappia v. Italy») заява №24295/94).

VI. Позиція Верховного Суду

44. Виконавче провадження з підстав, визначених у пункті 8 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV, закінчується у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Про закінчення виконавчого провадження з указаних підстав приймається мотивована постанова, яка має містити обставини, що свідчать про фактичне виконання судового рішення, та засоби їх установлення.

45. Закінчуючи виконавче провадження із зазначених підстав, державний виконавець зобов`язаний пересвідчитися, що відповідне зобов`язання виконано у чіткій відповідності з резолютивною частиною рішення суду та мотивами, якими керувався суд, постановляючи таке рішення.

46. Джерелом відомостей про фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом можуть слугувати будь-які докази, що містять відповідну інформацію, вид і форма яких залежить від суті та змісту покладеного на боржника зобов`язання.

47. Судами попередніх інстанцій встановлено, що зобов`язання боржника у виконавчому провадженні, в межах якого прийнята оспорювана постанова, стосувалася розгляду заяви та скарги позивача, що подавалися ним у порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян».

48. З огляду на зміст указаного зобов`язання, особа вважається такою, що виконала рішення суду, якщо склала відповідь на заяву (скаргу) у чіткій відповідності до поставлених у ній питань, і довела зміст відповіді до заявника в обраний ним спосіб: особисто у визначений час та місці, поштою, засобами електронного зв`язку тощо.

49. Проаналізувавши зміст листа Міністерства юстиції України від 16 листопада 2015 року №1692/42-15, яким стягувачеві було надано відповідь на звернення та скаргу від 22 травня 2014 року, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що він не містить відповідей на усі поставлені у зверненні та скарзі питання.

50. Суди попередніх інстанцій установили, що у відповіді вказано лише про те, що зазначені в скарзі та заяві від 22 травня 2014 року питання вирішити в повному обсязі неможливо з огляду на те, що директор Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності - головний бухгалтер ОСОБА_3 - звільнена із займаної посади 31 січня 2015 року. Проте в якій саме частині та які саме питання неможливо вирішити не вказано, а також не зазначено в якій частині вони вирішені.

51. Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо того, що не зазначення у відповіді на звернення про зміст прийнятого рішення за кожним з поставлених у зверненні питань та/або незазначення мотивів, з яких звернення вважається відхиленим, не може свідчити про фактичне повне виконання рішення суду в справі №826/16398/14.

52. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що державний виконавець не пересвідчився у фактичному виконанні в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом і передчасно прийняв спірну постанову про закінчення виконавчого провадження №47459312.

53. Положеннями частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

54. Відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

55. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

56. Переглянувши оскаржені судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що висновки судів попередніх інстанцій у цій справі є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

57. Доводи касаційної скарги висновків судів і фактичних обставин справи не спростовують.

VII. Судові витрати

58. Ураховуючи результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

59. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

60. Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

61. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2016 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2016 року в справі №826/26806/15 залишити без змін.

62. Судові витрати розподілу не підлягають.

63. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: О.В. Кашпур

С.А. Уханенко