Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.02.2020 року у справі №826/4822/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2021 року

м. Київ

справа №826/4822/18

адміністративне провадження №К/9901/4289/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О. В.,

суддів - Блажівської Н. Є., Желтобрюх І. Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, яке є правонаступником Головного управління ДФС у м.

Києві на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2020 року (головуючий суддя Безименна Н. В., судді - Аліменко В. О., Кучма А. Ю.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Група Компаній "Термоінжиніринг" до Головного управління ДПС у м. Києві, яке є правонаступником Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИЛ:

У березні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Група Компаній "Термоінжиніринг" (далі - ТОВ "Група Компаній "Термоінжиніринг") звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м.

Києві), яке є правонаступником Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 7 березня 2018 року: №1362615147; №1372615147; №1382615147.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2019 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 7 березня 2018 року. Стягнуто на користь ТОВ "Група компаній "Термоінжиніринг" сплачений судовий збір у розмірі 26568,03 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у м. Києві.

На вказане рішення суду першої інстанції Головним управлінням ДФС у м. Києві подано апеляційну скаргу.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2020 року апеляційну скаргу ГУ ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 листопада 2019 року на підставі пункту 1 частини 4 статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) повернуто особі, яка її подала.

Не погодившись із ухвалою суду апеляційної інстанції від 27 січня 2020 року, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив оскаржувану ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

У зв'язку з реорганізацією податкового органу та на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року №537 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби", згідно зі статтею 52 КАС України, проведено заміну відповідача ГУ ДФС у м. Києві на його правонаступника - ГУ ДПС у м. Києві.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Повертаючи апеляційну скаргу ГУ ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 листопада 2019 року, Шостий апеляційний адміністративний суд виходив з того, що скарга подана відповідачем з порушенням правил самопредставництва. Так, суд зауважив, що представництво органів державної влади у судах з 1 січня 2020 року здійснюється виключно прокурорами або адвокатами. Однак Пущук М. В., який підписав апеляційну скаргу, як представник ГУ ДФС у м. Києві не є адвокатом і не є особою, яка відповідно до статуту, положення чи іншого акта діє у порядку самопредставництва відповідача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга подана неуповноваженою особою.

Так, відповідно до статті 1 КАС України, статті 1 КАС України визначає юрисдикцію та повноваження адміністративних судів та встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах.

Частинами 1 , 3 статті 3 КАС України визначено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, Конституцією України та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Водночас, за приписами Конституцією України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Частинами 1 , 3 статті 55 КАС України встановлено, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб'єкта владних повноважень), або через представника.

Відповідно до підпункту 19 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", положення Кодексу адміністративного судочинства України застосовуються з урахуванням підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 2 червня 2016 року №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)".

2 червня 2016 року за №1401-VIII Верховною Радою України було прийнято зміни до Конституції України, відповідно до яких розділ XV "Перехідні положення" Основного Закону України було доповнено пунктом 11, який передбачає, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року (абзац перший пункту). Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюватиметься з 1 січня 2020 року (абзац другий пункту). 30 вересня 2016 року зміни набули чинності.

Законом України від 18 грудня 2019 року № 390-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення" розширено випадки самопредставництва юридичної особи, суб'єкта владних повноважень і визначено, що "юридична особа незалежно від порядку її створення, суб'єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені", а також визначено перелік документів, що можуть підтвердити відповідні повноваження: "відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту)".

Отже, для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб'єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження.

Відповідно до частини 1 статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно із частиною 4 статті 87 Цивільного кодексу України, юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації, регулюються, окрім Цивільного кодексу України, спеціальним Законом України від 15 травня 2003 року №755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (далі - ~law30~).

За приписами ~law31~, загальні засади державної реєстрації, а також її основні принципи визначені у ~law32~.

До них, зокрема, належать обов'язковість та публічність державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі. З метою забезпечення державних органів достовірною інформацією створено Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр, Реєстр).

~law33~ передбачено, що обов'язковому відображенню (реєстрації) в Єдиному державному реєстрі, серед інших перелічених у цій статті відомостей, належать: відомості щодо керівників державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб та осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта.

При цьому, відповідно до ~law34~ Витяг з Єдиного державного реєстру (далі - Витяг) містить відомості, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі.

Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, закріплений ~law35~, яка, зокрема, визначає, що внесені до Реєстру документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі. Якщо ж відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі.

Отже, відсутність відповідного запису у реєстрі є належним і достатнім (достовірним) підтвердженням відсутності таких відомостей (інформації) для будь-якого державного органу, яким є і суд.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено Шостим апеляційним адміністративним судом апеляційна скарга, підписана представником ГУ ДФС у м.

Києві Пущуком Максимом Володимировичем. На підтвердження повноважень Пущука М. В. до матеріалів апеляційної скарги додано копію довіреності на представництво інтересів відповідача №368/26-15-02-17 від 27 грудня 2019 року, виданої Головою комісії з реорганізації ГУ ДФС у м. Києві О. Малихіною.

Разом з тим, згідно з відомостями Єдиного державного реєстра юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відомості про особу, що підписала апеляційну скаргу, в Реєстрі відсутні.

Крім того, у Єдиному реєстрі адвокатів України також відсутні відомості про те, що Пущук М. В. має статус адвоката і такого документа не додано і до апеляційної скарги.

Таким чином, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки скаржником до апеляційної скарги не було надано доказів щодо належного уповноваження Пущука М. В. на вчинення будь-яких процесуальних дій у розумінні статті 59 КАС України, то апеляційна скарга на підставі пункту 1 частини 4 статті 298 КАС України підлягає поверненню.

Щодо посилання відповідача у касаційній скарзі на те, що на апеляційну скаргу ГУ ДФС у м. Києві не поширюються наведені вище вимоги, оскільки остання подана 27 грудня 2019 року, то такі є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, так як апеляційну скаргу подано до суду першої інстанції та зареєстровано 14 січня 2020 року, що підтверджено штампом вхідної кореспонденції суду №03-14/5180/20 (а. с. 203-215). Зазначене відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що ухвала Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2020 року ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, судом не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому підстави для скасування ухваленого судового рішення та задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно із частиною 1 статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частиною 1 статті 350 КАС України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, яке є правонаступником Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. В. Білоус

Судді Н. Є. Блажівська

І. Л. Желтобрюх