Ухвала КАС ВП від 20.01.2019 року у справі №815/1701/18

Друк

Пошук

215

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

касаційний адміністративний суд верховного суду ( КАС ВП )

Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.01.2019 року у справі №815/1701/18

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2020 року

м. Київ

справа № 815/1701/18

адміністративне провадження № К/9901/1245/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Данилевич Н. А., Соколов В. М.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення № 89 від 03 квітня 2018 року «Про примусове повернення в країну походження іноземця або особи без громадянства», провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду, прийняту 11 грудня 2018 року у складі колегії суддів: головуючого - Ступакової І.Г., суддів: Бітова А.І., Лук`янчук Н.В.,

І. Суть спору

1. У квітні 2018 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі також - ГУ ДМСУ в Одеській області, відповідач) в якому просив:

1.1. скасувати рішення ГУ ДМСУ в Одеській області № 89 від 03 квітня 2018 року «Про примусове повернення в країну походження іноземця або особи без громадянства».

2. В мотивування позову зазначає, що прийнявши рішення про примусове повернення його в країну походження Державна міграційна служба України не врахувала статтю 33 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

2.1. Так, він є громадянином Сирії, проживав у Сирії в провінції Ідліб місто Джіср-Еш- Шугур , віросповідання - мусульманин суніт. Враховуючи багаторічну війну в Сирії, вторгнення іноземних військ, економічне становище, що постійно погіршується, в країні загострилися міжнаціональні та міжконфесійні конфлікти. Ситуації в Сирії становить ризик для людини, яку виселяють в цю країну.

2.2. Позивач вказує, що безпідставним є висновок відповідача про те, що позивач не пов`язує свої особисті проблеми з загальними проблемами в аспекті критичного стану в Сирії, оскільки позивач мотивував своє звернення до влади України за захистом саме побоюванням повертатися у країну громадянської належності.

ІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

3. Приморський районний суд міста Одеси рішенням від 10 жовтня 2018 року, позов задовольнив.

3.1. Скасував рішення Державної міграційної служби України №89 від 03 квітня 2018 року «Про примусове повернення в країну походження іноземця або особи без громадянства» відносно громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

3.2. Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення адміністративного позову зважаючи на нинішню ситуацію в Сирії, важливість родинних зв`язків та враховуючи, що позивач прибув на територію України легально.

4. П`ятий апеляційний адміністративний суд з такими висновками суду першої інстанції не погодився, скасував рішення Приморського районного суду міста Одеси від 10 жовтня 2018 року та прийняв нову постанову якою у задоволенні позову відмовив.

4.1. Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що обставини, вказані позивачем, не можуть слугувати належними підставами в розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, основною метою звернення позивача до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області є бажання легалізації перебування на території України, але ця умова не відповідає критеріям поняття «біженець». Крім того докази переслідування позивача за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань в матеріалах справи відсутні, не надані і при розгляді Державною міграційною службою України заяв позивача про надання міжнародного захисту, отже підстави для задоволення позову відсутні.

IІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

5. Позивач подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права.

5.1. Як і під час судового розгляду в судах першої й апеляційної інстанцій, у касаційній скарзі позивач наполягає на тому, що в Сирії існує тривалий збройний конфлікт, який супроводжується обстрілами і бомбардуванням населених пунктів та об`єктів соціальної інфраструктури, і що ситуація в цій країні є вкрай небезпечною. Збройні зіткнення між військами офіційної влади Сирії та опозиційно налаштованими воєнізованими збройними угрупуваннями охопили значну територію цієї країни і її населення, тож ситуація там є дуже напруженою і небезпечною для життя і безпеки людей, які там перебувають.

5.2. У скарзі позивач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

6. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу в якому посилаючись на необгрунтованість та безпідставність останньої просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

ІV. Установлені судами фактичні обставини справи

7. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Сирії, проживав в провінції Ідліб, м. Джіср-Еш-Шугур. За віросповіданням мусульманин - суніт.

8. Громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 вибув з батьківщини у 2011 році повітряним шляхом через КПП «Аеропорт - Одеса» м. Одеса (Україна), на підставі національного паспорту та оформленої студентської візи.

8.1. Перетнув державний кордон України легально.

9. 09 жовтня 2014 року позивач звернувся за наданням міжнародного захисту до Головного управління ДМС України в Одеській області.

9.1. Рішенням ДМС України від 03 квітня 2015 року № 280-15 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначене рішення позивач оскаржив в судовому порядку.

9.2. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2015 року по справі № 815/3088/15 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 . Не погоджуючись із зазначеним рішенням ДМС України подано апеляційну скаргу. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2016 року залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду від 14 липня 2016 року апеляційну скаргу задоволено, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2015 року скасовано, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

10. 15 серпня 2016 року позивач повторно звернувся з заявою про надання міжнародного захисту в Україні.

10.1. Рішенням ДМС України від 30 листопада 2016 року № 592-16 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначене рішення позивач оскаржив в судовому порядку.

10.2. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24 липня 2017 року по справі № 815/615/17 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 . Не погоджуючись із зазначеним рішенням ДМС України подано апеляційну скаргу. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року апеляційну скаргу задоволено, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 липня 2017 року скасовано, прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням позивачем подано касаційну скаргу, яку ухвалою Вищого адміністративного суду від 13 грудня 2017 року повернуто скаржнику.

11. 03 квітня 2018 року у приміщенні УПШЗСІ ГУДМС в Одеській області за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська, 64, виявлено громадянина Сирії ОСОБА_1 якому, на підставі Рішення ДМС від 30 листопада 2016 року №592-16 було відмовлено у визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, що підтверджується листом заступника начальника ГУ начальника управління Максименко А.В. №5/1-275 від 03 квітня 2018 року .

11.1. Громадянин ОСОБА_1 від 03 квітня 2018 року пояснив, що він приїхав в Україну через аеропорт Одеса в 2011 році по паспорту громадянина Сирії, дія якого закінчилася у 2013 році та по студентській візі з метою продовжити навчання та втікаючи від ситуації в Сирії.

12. З Протоколу про адміністративне правопорушення ПР МОД №002008 від 03 квітня 2018 року вбачається, що ОСОБА_1 порушив правила перебування іноземців в Україні, проживав без документів на право проживання в Україні.

12.1. Постановою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області ПН МОД №002008 від 03 квітня 2018 року за порушення частини першої статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1020 гривень.

13. Рішенням №89 заступника начальника ГУ ДМС України в Одеській області від 03 квітня 2018 року вирішено примусово повернути в країну походження громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов`язано його покинути території України до 02 травня 2018 року.

14. Розпискою від 03 квітня 2018 року ОСОБА_1 засвідчив свою відмову від виконання рішення ГУ ДМС України в Одеській області.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

15. 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

16. Згідно зі статтею 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

17. Частиною першою статті 341 вказаного Кодексу обумовлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

18. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

19. Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу примусового повернення чи примусового видворення іноземця або осіб без громадянства за межі території України врегульовано статтею 288 КАС України.

20. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері примусового повернення чи примусового видворення іноземця або осіб без громадянства за межі території України визначається Законом України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI).

21. Відповідно до частини третьої статті 25 Закону № 3773-VI, рішення про добровільне повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частинах першій і другій цієї статті, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції за заявою іноземця та особи без громадянства про добровільне повернення.

22. Порядок провадження за заявами іноземців та осіб без громадянства про добровільне повернення визначається Кабінетом Міністрів України.

23. Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 3773-VI, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України).

24. Частиною п`ятою статті 26 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

25. Згідно з пунктом 14 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

26. Біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань (пункт 1 частини першої статті 1 Закону України від 08 липня 2011 року № 3671-VI « Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», далі Закон № 3671-VI).

27. Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

28. Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженця 1967 року поняття «біженець» включає в себе 4 основних підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця:

1) особа повинна знаходиться за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) неможливість або побоювання користуватися захистом країни походження;

3) особа повинна мати цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань;

4) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расова належність; б) релігія; в) національність (громадянство); г) належність до певної соціальної групи; д) політичні погляди.

28.1. Тож, при вирішенні питання щодо визнання або відмови у визнані біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, мають враховуватися усі чотири підстави, наведені вище.

29. Відповідно до Положень Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) (далі - УВКБ ООН), особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками (п. п. 45, 66).

30. Згідно з Позицією УВКБ ООН «Про обов`язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного, які можуть бути як усні, так і документальні.

31. Загальними правовими принципами доказового права, обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

32. Отже, єдиним критерієм для набуття міжнародного захисту особою є наявність у неї обґрунтованих побоювань у разі повернення до країни громадянської належності: стати жертвою переслідувань за однією чи кількома ознаками, наведеними у Конвенції про статус біженців 1951 року та у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» або зазнати серйозної шкоди, пов`язаної з умовами, зазначеними у статті 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Кваліфікаційній Директиві ЄЄ 2011/95/ЕU, та пункті 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI.

33. Приписами пункту 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року № 8043/04 передбачено, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: - заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; - усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; - твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; - заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

34. Відповідно до частини першої статті 31 Закону № 3773-VI визначено що Іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: - де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; - де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; - де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; - де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

35. Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих, побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

36. При цьому «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

37. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

38. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

39. Згідно п.13 частини першої статті 1 цього Закону, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання.

40. Чинні міжнародні договори, до яких приєдналася Україна, є частиною національного законодавства України згідно Конституції України.

41. Право на життя і заборона катувань також закріплені в наступних ратифікованих Україною міжнародних договорах:

1. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, 1984 р., зокрема стаття 3: «Жодна держава-сторона не повинна висилати, повертати чи видавати будь-яку особу іншій державі, якщо є серйозні підстави вважати, що їй там може загрожувати застосування катувань».

2. Конвенція, стаття 2: «Право кожного на життя охороняється законом»; стаття 3: «Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню».

VI. Позиція Верховного Суду

42. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.

43. Відповідач наголошує, що ними не виявлено фактів щодо загрози життю, безпеці та свободі заявнику через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, а відповідно йому не загрожуватиме ризик зазнати поводження, яке заборонене пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» і він не підпадає під перелік підстав для надання йому додаткового захисту відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 вказаного закону.

44. Однак, Із змісту Рекомендацій УВКБ ООН з питання міжнародного захисту відносно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IV, листопад 2015 року) вбачається, після видання УВКБ ООН у жовтні 2014 року "Рекомендацій з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають Сирійську Арабську Республіку (Редакція IІI)" ситуація в Сирії щодо безпеки, дотримання прав людини, переміщення і гуманітарних потреб продовжує погіршуватися, сторони конфлікту вчиняють військові злочини та грубі порушення прав людини, в тому числі деякі рівнозначні злочинам проти людяності, ігнорують особливий режим захисту, наданий лікарням, школам, медичному персоналу, працівникам гуманітарних організацій, тощо.

45. Також у Рекомендаціях, зазначено, що майже всі райони країни охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, які частково взаємно накладаються один на одного. Країна сильно роздроблена, оскільки сторони конфлікту, в тому числі Збройні Сили Сирії, угруповання "Ісламська держава Іраку і аль-Шама", антиурядові збройні групи і курдські сили ("Загони народної самооборони", ЗНС), здійснюють контроль над різними регіонами країни, вчиняючи на них свій вплив. Оскільки міжнародні зусилля щодо припинення конфлікту в Сирії результатів досі не принесли, його активне продовження тягне за собою руйнівні наслідки для сирійського населення, в тому числі, зростання кількості жертв серед цивільного населення, масштабне переміщення людей всередині країни та за її межі, а також безпрецедентну за масштабами гуманітарну кризу. Кількість осіб, загиблих у результаті конфлікту оцінюється від 145 до більш ніж 250 тисяч осіб. Найбільша кількість документально зафіксованих жертв було зареєстровано в провінції Риф Дамаск; далі за кількістю жертв йдуть провінції Алеппо, Хомс, Ідліб, Дера та Хама.

46. Резолюцією №2314 (2016), прийнятою Радою Безпеки на 7798 засіданні 31 жовтня 2016 року, висловлено тривогу в зв`язку з тим, що через застосування хімічних отруйних речовин в якості зброї в Сирійській Арабській Республіці продовжують гинути і отримувати каліцтва цивільні особи.

47. У Доповіді Незалежної міжнародної комісії по розслідуванню подій у Сірійській Арабській Республіці від 01 лютого 2018 року, вказується, що:

« 65. Цивільні особи як і раніше піддаються довільних затримань, тортурам і утриманню під вартою в нелюдських умовах на всій території Сирійської Арабської Республіки. Всі сторони конфлікту регулярно відмовляють особам, яких тримають під вартою, в праві на належну судову процедуру і справедливий судовий розгляд.»

« 72. З самого початку сирійського конфлікту однієї з його гротескних рис є напади усіх боків на цивільні і об`єкти, що охороняються в порушення міжнародного гуманітарного права. Лікарні, місця відправлення культу, центри цивільної оборони, густонаселені житлові райони, будинки, булочні, ринки і в меншій мірі школи руйнуються дощенту в результаті невибіркових нападів або, що трапляється ще більш часто, навмисно стають мішенню для нападу.»

48. У Доповіді Генерального секретаря про здійснення резолюцій Ради Безпеки ООН 2139 (2014) 2165 (2014), 2191(2014) 2258 (2015) та 2332 (2016) від 16 листопада 2017 року вказано, що в результаті бойових дій, що ведуться в цих районах і на всій території Сирії, як і раніше завдається шкода цивільним особам та об`єктам цивільної інфраструктури, таким як школи і лікарні. Протягом усього звітного періоду бойові дії тривали в мухафазах Дамаск, Риф-Дамаск, Хама, Дераа, Ель- Кунейтра , Алеппо, Ідліб, Хомс, Латакія, Ракка і Дейр-ез-Зор.

49. У Доповіді Генерального секретаря про здійснення резолюцій Ради Безпеки ООН 2139 (2014) 2165 (2014), 2191(2014) 2258 (2015), 2332 (2016) 2393 (2017) та 2401 (2018) від 22 травня 2018 року вказано, що 24 лютого 2018 року Рада Безпеки прийняла резолюцію 2401 (2018), в якій зажадав припинити бойові дії, проте військові операції в різних районах тривали. Повідомлялося про удари з повітря, артилерійські обстріли та снайперський вогні в ході бойових дій між сирійським урядом і проурядовими силами з одного боку та недержавними збройними опозиційними групами - з іншого в мухафазах Алеппо, Ідліб, Латакія, Дейр-ез-Зор, Хомс, Хама, Дамаск, Риф -Дімашк , Дар`я і Ель-Кунейтра .

50. Твердження про те, що в Сирії існує тривалий збройний конфлікт, який супроводжується обстрілами і бомбардуванням населених пунктів та об`єктів соціальної інфраструктури, і що ситуація в цій країні є вкрай небезпечною і складною, є загальновідомим фактом. Збройні зіткнення між військами офіційної влади Сирії та опозиційно налаштованими воєнізованими збройними угрупуваннями охопили значну територію цієї країни і її населення, тож ситуація там є дуже напруженою і небезпечною для життя і безпеки людей, які там перебувають. Про події в Сирії інформують численні засоби масової інформації і ситуацію в цій країні обговорюють міжнародні організації, тож ці обставини доказування у цій справі не потребують.

51. Аналізуючи встановлені судами фактичні обставини справи, Верховний Суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що існують загальновідомі офіційні документи та повідомлення ЗМІ, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій триває військовий конфлікт та що відповідач не надав належної оцінки тому, що ситуація в країні походження позивача залишається загостреною, а відтак не з`ясував характер об`єктивного побоювання позивача, зокрема, наскільки конфлікт в країні походження позивача загрожуватиме його життю, здоров`ю та свободі у разі повернення на батьківщину.

52. Ситуація в Сирійській Арабській Республіці за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для позивача, якщо він туди повернеться, оскільки сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення, конфлікт є всеохоплюючим, кількість вбитих та поранених осіб є дуже значною.

53. Крім того, ситуація у країні Сирії неодноразово досліджувалася Верховним Судом у своїй практиці, зокрема у постановах від 25 липня 2019 року в справі №815/7180/16, від 27 грудня 2019 року у справі №820/4137/16.

54. ЄСПЛ у справі "Sufi and Elmi v.The United Kingdom" (заяви 8319/07 і 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п. 217-241). Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які були переміщені в результаті боротьби.

55. Отже, існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують факти того, що в країні походження позивача триває військовий конфлікт та існує ситуація загальнопоширеного насильства, які, в свою чергу, можуть становити загрозу життю, безпеці чи свободі позивача.

56. Отже, з урахуванням встановлених обставин, те що в країні походження позивача триває військовий конфлікт та існує ситуація загальнопоширеного насильства, які, в свою чергу, можуть становити загрозу життю, безпеці чи свободі позивача, Верховний Суд вважає правильними висновок суду першої інстанції, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, призвело до прийняття протиправного рішення щодо примусового повернення ОСОБА_1 до країни походження.

57. Відповідно до частини першої статті 352 КАС суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

58. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції відповідає вимогам закону й фактично встановленим обставинам справи, отже суд апеляційної інстанції скасував її помилково.

Керуючись пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 3, 260, 341, 344, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX, Верховний Суд