Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 червня 2019 року

Київ

справа №810/5327/14

касаційне провадження №К/9901/9043/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гараж Мобайл Груп» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 03.11.2014 (суддя Панченко Н.Д.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2015 (головуючий суддя - Кобаль М.І., судді: Епель О.В., Карпушова О.В.) у справі №810/5327/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гараж Мобайл Груп» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Гараж Мобайл Груп» звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київської області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.07.2014 №0001412201 та №0001422201.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 03.11.2014 у задоволенні адміністративного позову відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 27.05.2015 залишив постанову Київського окружного адміністративного суду від 03.11.2014 без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гараж Мобайл Груп» звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 03.11.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2015 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що судові інстанції, недостатньо вивчивши його доводи, надали неповну та хибну правову оцінку обставинам справи та доказам, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

У межах касаційного провадження у цій справі представником позивача 06.07.2016 до суду касаційної інстанції подано клопотання про закриття провадження у справі в частині оскарження податкового повідомлення-рішення від 03.07.2014 №0001412201, у зв`язку з примиренням.

Правовою підставою для задоволення такого клопотання позивач визначив положення пункту 3 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017), а у підтвердження фактичних підстав - посилався на досягнення податкового компромісу щодо сплати податкових зобов`язань з податку на додану вартість відповідно до підрозділу 9-2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, що підтверджується відповідним рішенням Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області від 30.03.2015 №19/10-13-22-05. При цьому, до вказаного клопотання у якості доказу виконання позивачем умов процедури податкового компромісу було долучено копію платіжного доручення від 26.03.2015 №56023 про сплату податкових зобов`язань в сумі 691843 грн.

У відкритому судовому засіданні 06.07.2016 судом касаційної інстанції у складі суддів: головуючий суддя - ОСОБА_2 судді: Бившева Л.І., Шипуліна Т.М. ухвалено відкласти розгляд справи для надання можливості, в тому числі податковому органу письмово висловити свою позицію щодо поданого Товариством з обмеженою відповідальністю «Гараж Мобайл Груп» клопотання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог щодо оскарження податкового повідомлення-рішення від 03.07.2014 №0001412201, з огляду на досягнення податкового компромісу.

У зв`язку з ухваленням Верховною Радою України постанови «Про звільнення суддів» від 08.09.2016 №1515 VIII, якою, зокрема, звільнено з посади судді Вищого адміністративного суду України ОСОБА_2., здійснено повторний автоматизований розподіл справи №810/5327/14.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.11.2016 суддею-доповідачем для розгляду цієї справи визначено суддю Бившеву Л.І.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України Бившевої Л.І. від 17.11.2016 прийнято до свого провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гараж Мобайл Груп» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 03.11.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2015 у справі №810/5327/14.

З 15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України, у зв`язку з чим відповідно до пункту 7 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII Вищий адміністративний суд України припинив свою діяльність.

Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На виконання вищезазначених приписів з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали справи №810/5327/14 (К/9901/9043/18), у тому числі і матеріали касаційного провадження.

За результатами автоматизованого розподілу справ суддею-доповідачем для розгляду цієї справи у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду протоколом від 25.01.2018 визначено суддю Шипуліну Т.М.

Ухвалою судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Шипуліної Т.М. від 05.02.2018 прийнято матеріали цієї справи до свого провадження.

Після проведення підготовчих дій ухвалою судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Шипуліної Т.М. від 12.04.2019 призначено справу до касаційного розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 16.04.2019.

Під час дослідження матеріалів справи судом касаційної інстанції з`ясовано, що жодних письмових пояснень щодо заявленого позивачем клопотання про закриття провадження у справі на адресу суду касаційної інстанції від податкового органу не надходило, у зв`язку з чим на адресу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області судом надіслано лист від 17.04.2019 №810/5327/14/17829/19, у якому відповідача повідомлено про необхідність надання відповідних письмових пояснень.

11.06.2019 Верховним Судом від Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області отримано лист, в якому зазначено про:

прийняття відповідачем рішення від 30.03.2015 №19/10-13-22-05 про погодження застосування процедури податкового компромісу по Товариству з обмеженою відповідальністю «Гараж Мобайл Груп» щодо податкового повідомлення-рішення від 03.04.2014 №0001422201, винесеного на підставі акта перевірки від 30.05.2014 №235/22-3/35040775;

проведення 26.03.2015 в інтегрованій картці платника податків факту сплати податкових зобов`язань за податковими повідомленнями-рішеннями від 03.07.2014 №0001412201 та від 19.06.2014 №0001202201 згідно із платіжним дорученням від 26.03.2015 №56023 в сумі 691843грн.

При цьому у вищезазначеному листі Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області не висловлено своєї позиції (заперечень або погодження) податкового органу з приводу заявленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Гараж Мобайл Груп» клопотання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог у зв`язку з примиренням.

При розгляді клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Гараж Мобайл Груп» про закриття провадження у справі в частині позовних вимог у зв`язку з примиренням суд касаційної інстанції керується таким.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Разом з тим, суд касаційної інстанції враховує, що клопотання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог позивачем було заявлене на момент чинності Кодексу адміністративного судочинства України у іншій редакції.

Відповідно до пункту 11-2 розділу VIII «;Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент заявлення клопотання) підставою для примирення сторін на будь-якій стадії процесу є досягнення податкового компромісу щодо сплати податкових зобов`язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств відповідно до підрозділу 9-2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Пунктом 3 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент заявлення клопотання) передбачено, що суд закриває провадження у справі якщо сторони досягли примирення.

Згідно з частиною третьою статті 51 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент заявлення клопотання) сторони можуть досягнути примирення на будь-якій стадії адміністративного процесу, що є підставою для закриття провадження.

Відповідно до статті 219 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент заявлення клопотання) позивач може відмовитися від адміністративного позову, а сторони можуть примиритися у будь-який час до закінчення касаційного розгляду. У разі відмови від адміністративного позову або примирення сторін суд касаційної інстанції постановляє ухвалу відповідно до вимог статей 112 і 113 цього Кодексу.

У відповідності до частин першої та третьої статті 113 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент заявлення клопотання) сторони можуть повністю або частково врегулювати спір на основі взаємних поступок. Примирення сторін може стосуватися лише прав та обов`язків сторін і предмета адміністративного позову. У разі примирення сторін суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, у якій фіксуються умови примирення. Умови примирення не повинні суперечити закону або порушувати чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Нова редакція процесуального закону, яка набула чинності з 15.12.2017, містить подібне нормативно-правове регулювання щодо закриття провадження у справі у зв`язку з примиренням сторін у адміністративному процесі (пункт 3 частини першої статті 238, частина п`ята статті 47, стаття 348, частина перша статті 190).

Крім того, частиною третьою статті 190 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017) регламентовано, що умови примирення сторони викладають у заяві про примирення сторін. Заява про примирення сторін може бути викладена у формі єдиного документа, підписаного сторонами, або у формі окремих документів: заяви однієї сторони про умови примирення та письмової згоди іншої сторони з умовами примирення.

Системний аналіз вищезазначених норм процесуального закону свідчить про те, що право сторін на примирення у зв`язку з досягненням податкового компромісу щодо предмета адміністративного позову повністю/в частині позовних вимог може бути реалізоване на будь-якій стадії адміністративного процесу, у тому числі й на стадії касаційного провадження, та має наслідком постановлення ухвали про закриття провадження у справі щодо усіх позовних вимог/частини позовних вимог.

При цьому, необхідною умовою для постановлення судом ухвали про закриття провадження у справі у зв`язку з примиренням є встановлення, зокрема, що такий спосіб врегулювання спору є взаємоузгодженим та що він не суперечить закону і не порушує чиї-небудь права, свободи або інтереси.

У ситуації, що розглядається, заявлене Товариством з обмеженою відповідальністю «Гараж Мобайл Груп» клопотання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог у зв`язку з примиренням не відображає згоди податкового органу на такі наслідки вирішення спору.

Крім того, незважаючи на надання судом касаційної інстанції можливості висловити свою позицію щодо досягнення примирення з Товариством з обмеженою відповідальністю «Гараж Мобайл Груп» щодо частини позовних вимог у цій справі та закриття провадження у цій частині вимог, податковий орган у своїй відповіді на відповідний запит суду не виразив своє бажання на завершення провадження у справі в такий спосіб, а також не посилався на те, що умови примирення не порушують охоронювані права, свободи або інтереси.

Також за результатами оцінки матеріалів справи, що стосуються заявленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Гараж Мобайл Груп» клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку з примиренням суд касаційної інстанції з`ясував таке:

1) у клопотанні про закриття провадження позивач вказує про факт примирення сторін у справі в частині позовних вимог щодо оскарження податкового повідомлення-рішення від 03.07.2014 №0001412201 у зв`язку з досягненням податкового компромісу;

2) у листі Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області, надісланому на виконання вимог суду касаційної інстанції, повідомляється:

про прийняття рішення про погодження застосування процедури податкового компромісу по Товариству з обмеженою відповідальністю «Гараж Мобайл Груп» відносно податкового повідомлення-рішення від 03.04.2014 №0001422201;

про відображення в інтегрованій картці платника податків факту сплати позивачем податкових зобов`язань в сумі 691843 грн. за повідомленням-рішенням від 03.07.2014 №0001412201;

3) у рішенні Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області від 30.03.2015 №19/10-13-22-05 щодо погодження застосування процедури податкового компромісу зазначено, що така процедура здійснюється щодо податкового повідомлення-рішення від 03.07.2017 №0001422201;

4) у платіжному дорученні від 26.03.2015 №56023 щодо сплати в порядку виконання умов податкового компромісу податкових зобов`язань в сумі 691843 грн. у графі «призначення платежу» вказано «ПДВ по досягненню податкового компромісу по ППР 0001202201 від 19.06.14 та ППР 0001412201 від 03.07.14».

Суд касаційної інстанції констатує, що зазначені у таких документах відомості не узгоджуються між собою, оскільки містять суттєві розбіжності, що позбавляє можливості ідентифікувати, зокрема: якого саме податкового повідомлення-рішення стосується рішення від 30.03.2015 №19/10-13-22-05 про досягнення податкового компромісу; сплата податкових зобов`язань по досягненню податкового компромісу за яким податковим повідомленням-рішенням здійснена згідно з платіжним дорученням від 26.03.2015 №56023.

Вищевикладені обставини у сукупності дають підстави для висновку про відсутність у спірній ситуації усіх передбачених процесуальним законом умов для закриття провадження у справі, у зв`язку з примиренням, з огляду на що у задоволенні відповідного клопотання позивача слід відмовити.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київської області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Гараж Мобайл Груп» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з Приватним підприємством «Оптова компанія «Ельбрус», результати якої оформлено актом від 30.05.2014 №235/22-3/35040775.

На підставі висновків податкового органу про вчинення позивачем порушень підпунктів пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3, 198.6статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.05.2014: № 0001412201 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в загальній сумі 18508074 грн., в тому числі: в сумі 12338713 грн. за основним платежем та в сумі 6169361 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0001422201 про зменшення від`ємного значення з податку на додану вартість в сумі 747886 грн.

Вчинення позивачем вищезазначених порушень вимог податкового законодавства, на думку податкового органу, полягає у неправомірному включенні до складу податкового кредиту податку на додану вартість за нереальними операціями з придбання у Приватного підприємства «Оптова компанія «Ельбрус» на підставі договору купівлі-продажу від 10.04.2012 № 541 та договору поставки від 29.05.2013 № 29/05 товару (скретч-картки) та послуг з поставки такого товару.

Обґрунтовуючи свою позицію, орган доходів і зборів посилався, зокрема, на обставини, встановлені досудовим слідством у кримінальному провадженні №32014100000000036 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 28, частинами першою та другою статті 205, частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, щодо вчинення рядом осіб незаконної діяльності шляхом використання реквізитів, банківських рахунків тощо в злочинних схемах при створенні підприємств, у тому числі Приватного підприємства «Оптова компанія «Ельбрус», з метою мінімізації податкового навантаження, штучного формування податкового кредиту за нібито надані послуги, виконані роботи, поставлені товари. Так, особа ОСОБА_1 надала свідчення про те, що здійснила реєстрацію Приватного підприємства «Оптова компанія «Ельбрус» за грошову винагороду в сумі 1000 у.о. без мети здійснення господарської діяльності та не брала участі у фінансово-господарських відносинах юридичної особи.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що спірні господарські операції не мали реального характеру, а спрямовані лише на отримання податкової вигоди та мінімізацію податкових зобов`язань.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операції з придбання активів, а також оформлення відповідної операції належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про її обсяг та зміст.

В свою чергу, наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, орган доходів і зборів відповідно до принципу офіційності повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платнику податкового зобов`язання та правомірності прийняття свого рішення.

Разом з тим, за змістом статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У спірній ситуації судові інстанції виходили з того, що подані позивачем договори, видаткові та податкові накладні, платіжні доручення, документи щодо експедирування (заяви, договори та накази, посадові інструкції експедитора, акти списання палива та подорожні листи) не є достатніми доказами фактичного здійснення оспорюваної поставки.

Так, пред`явлені Товариством з обмеженою відповідальністю «Гараж Мобайл Груп» накладні на переміщення з основного складу товарів оформлені з порушенням чинного законодавства, оскільки не містять прізвища та ініціалів особи, яка відвантажила товар, та її займану посаду.

Також, надані позивачем первинні документи підписані від імені Приватного підприємства «Оптова компанія «Ельбрус» директором ОСОБА_1.

У додаткових поясненнях від 10.10.2014 представник позивача зазначив, що фактично діяльність від імені його контрагента у період спірних операцій здійснювалась попереднім директором Приватного підприємства «Оптова компанія «Ельбрус» - ОСОБА_3., тобто особою, яка на день виникнення та реалізації господарських зобов`язань не була посадовою особою вказаної юридичної особи, а відтак, не мала права вчиняти дії від її імені, зокрема, підписувати первинні документи, документи бухгалтерської та податкової звітності тощо.

Наведені обставини в сукупності з іншими доказами, в тому числі щодо реєстрації постачальника позивача в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_1., яка заперечує свою участь у підписанні від її імені будь-яких первинних документів, обумовили висновок попередніх судових інстанцій про необґрунтованість формування Товариством з обмеженою відповідальністю «Гараж Мобайл Груп» даних податкового обліку за спірною поставкою.

При цьому, судом апеляційної інстанції обґрунтовано відхилено посилання позивача на те, що пояснення щодо створення суб`єкта господарювання - Приватного підприємства «Оптова компанія «Ельбрус» без мети здійснення господарської діяльності свідок ОСОБА_1 надавала під тиском, оскільки такі обставини не підтверджуються належними та допустимими доказами, зокрема, документами щодо оскарження дій співробітників оперативного управління Головного управління Міндоходів у м. Києві, які проводили допит.

Вимоги касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Гараж Мобайл Груп» фактично зводяться до необхідності здійснити переоцінку встановлених судами обставин справи, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в суді касаційної інстанції).

При цьому, судом касаційної інстанції з`ясовано, що під час апеляційного провадження у справі сторони не повідомляли суд щодо досягнення податкового компромісу. Касаційна скарга також не містить посилань на неврахування судами відповідних обставин.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 238, 348, 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Гараж Мобайл Груп» у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі в частині оскарження податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київської області від 03.07.2014 №000141220 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в загальній сумі 18508074 грн., в тому числі: в сумі 12338713 грн. за основним платежем та в сумі 6169361 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, у зв`язку з примиренням.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гараж Мобайл Груп» залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 03.11.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2015 у справі №810/5327/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М. Шипуліна Л.І. Бившева В.В. Хохуляк