Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.01.2019 року у справі №159/1651/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 січня 2019 року

м. Київ

справа №159/1615/17

адміністративне провадження №К/9901/22965/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Стародуба О.П., Мороз Л.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Ковельського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області на постанову Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2017 року (головуючий суддя Бойчук П.Ю.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2017 року (головуючий суддя Глушко І.В., судді: Довгополов О.М., Судова-Хомюк Н.М.) у справі №159/1615/17 за позовом ОСОБА_1 до Ковельського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області про визнання бездіяльності неправомірною та стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом, в якому просив визнати неправомірною бездіяльність щодо виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії в належному розмірі та стягнути з відповідача суму такої компенсації у належному розмірі за період з 25 січня 2014 року по 25 квітня 2017 року в сумі 7375,68 грн.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що постановою Ковельського міськрайонного суду від 11 серпня 2014 року управління зобов'язано здійснити перерахунок пенсії з 25 січня 2014 року з урахуванням усіх видів оплати праці, на які були нараховані та сплачені страхові внески. Проте, вказане рішення суду було виконано лише у січні 2015 року, а перерахунок пенсії проведено в розмірі 80 відсотків замість 90%. Постановою Ковельського міськрайонного суду від 17 лютого 2015 року, яку Вищим адміністративним судом від 7 лютого 2017 року залишено в силі, скасовано розпорядження відповідача про проведення перерахунку пенсії в розмірі 80 відсотків та зобов'язано управління провести перерахунок пенсії в розмірі 90 відсотків від суми місячної заробітної плати. Зазначене рішення суду було виконане лише у квітні 2017 року. На письмову вимогу від 17 березня 2017 року нараховано та виплачено доплату розміру пенсії внаслідок проведеного перерахунку з січня 2014 року по квітень 2017 року.

У зв'язку із несвоєчасністю виплати пенсії в належному розмірі з вини відповідача, виплата пенсії за минулий час відповідачем повинна здійснюватися із нарахуванням компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушення строків їх виплати за період з 25 січня 2014 року по 25 квітня 2017 року, чого відповідачем зроблено не було. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом.

Постановою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2017 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Ковельського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, яка полягає у ненарахуванні і невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати частини основного розміру пенсії, нарахованої та виплаченої на виконання постанови Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 17 лютого 2015 року у справі № 159/448/15-а за період з 25 січня 2014 року по 25 квітня 2017 року. Зобов'язано Ковельське об'єднане управління Пенсійного фонду України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу за період з 25 січня 2014 року по 25 квітня 2017 року, розрахувавши її розмір за методикою відповідно до статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати». В решті позову відмовлено.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що позивач перебуває на обліку в Ковельському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України та отримує пенсію по інвалідності, як державний службовець з 31 січня 2011 року, призначену відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» в розмірі 90% від заробітної плати.

Постановою Ковельського міськрайонного суду від 11 серпня 2014 року зобов'язано пенсійний орган здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 25 січня 2014 року з урахуванням усіх видів оплати праці, на які були нараховані та сплачені страхові внески. Рішення суду відповідачем було виконане Розпорядженням по управлінню від 13 січня 2015 року та проведено перерахунок пенсії, з розрахунку 80 відсотків від суми місячної заробітної плати за нормами Закону України «Про державну службу» в редакції, чинній на час звернення за перерахунком.

Постановою Ковельського міськрайонного суду від 17 лютого 2015 року розпорядження відповідача про проведення перерахунку пенсії в розмірі 80 відсотків від суми місячної заробітної плати скасовано та зобов'язано управління провести перерахунок пенсії в розмірі 90 відсотків від суми місячної заробітної плати.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2015 року постанову Ковельського міськрайонного суду від 17 лютого 2015 року скасовано та прийнято нову постанову, якою відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1

Постановою Вищого адміністративного суду від 7 лютого 2017 року постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2015 року скасовано, а постанову Ковельського міськрайонного суду від 17 лютого 2015 року - залишено в силі.

На виконання постанови Ковельського міськрайонного суду від 17 лютого 2015 року, відповідачем у квітні 2017 року проведено нарахування та виплату недоплаченої пенсії згідно проведеного перерахунку за період з січня 2014 року по квітень 2017 року.

Із листа Ковельського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області від 3 квітня 2017 року №5557/02-21-22 позивачу стало відомо про те, що такі виплати недоплаченої суми пенсії на виконання рішення суду здійснені відповідачем без урахуванням вимог, встановлених ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Позивач, вважаючи бездіяльність Ковельського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області щодо виплати недоплаченої пенсії без передбаченої законом компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати неправомірною, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Задовольняючи позов частково, суди виходили з того, що оскільки нараховані та виплачені позивачу суми пенсії за минулий час є тим доходом, що не був отриманий з вини Ковельського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасним отриманням щомісячних пенсійних виплат, донарахованих і виплачених на підставі рішення суду. При цьому суди вказали на відсутність підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити конкретні суми спірних виплат, оскільки розрахунок має виконуватися саме відповідачем, а тому захист такого порушеного права полягає у зобов'язанні Управління вчинити кореспондуючі цьому праву дії.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Ковельське об'єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення і ухвалити нове про відмову в позові.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що основною умовою для здійснення компенсації втрати частини доходів є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Натомість, Управлінням в даному випадку на виконання рішення суду, яке набрало законної сили 21 лютого 2017 року, своєчасно нарахувало і виплатило пенсію позивачу відповідно до розпорядження від 14 березня 2017 року, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

За статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати» №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Згадані вище статті 2, 3 цього Закону встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців; дається визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону; а також порядок обчислення суми компенсації.

З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21 лютого 2001 р. N 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

У пункті 4 Порядку №159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Аналогічний підхід до розуміння зазначених норм права Верховний Суд України висловив раніше у постановах від 19 грудня 2011 року (справа №6-58цс11), від 11 липня 2017 року (справа №21-2003а16). Такий підхід підтримано і Верховним Судом, зокрема, у постанові від 3 липня 2017 року (справа №521/940/17).

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Доводи скаржника, що ним своєчасно виплачено пенсію на виконання рішення суду є безпідставними, оскільки компенсація, передбачена Законом №2050-ІІІ, виплачується у разі порушення строків виплати доходу (перерахованої пенсії), а не виконання рішення суду. Оскільки вказані кошти нараховані в результаті перерахунку пенсії та відновлення прав позивача, порушених при виплаті пенсії у меншому розмірі, вказана сума є доходом в розумінні ст.2 Закону №2050-ІІІ.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судові рішення відповідають вимогам законодавства, що регулюють компенсаційні відносини відновлення частини втрачених доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, та наведеній вище правовій позиції Верховного Суду України, у зв'язку з чим касаційна скарга, в межах її доводів, не підлягає задоволенню. Підстав від відступлення від правової позиції судом касаційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 345, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Ковельського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області залишити без задоволення.

Постанову Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2017 року у справі №159/1615/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

О.П. Стародуб

Л.Л. Мороз ,

Судді Верховного Суду