Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 жовтня 2018 року

Київ

справа №806/4952/15

адміністративне провадження №К/9901/11869/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В., -

за участю секретаря судового засідання - Журіної О.О.,

представників:

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - Дорожинської А.Д.,-

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України (далі - Міністерство) на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 4 листопада 2015 року (суддя Черняхович І.У.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року (судді Малахова Н.М., Моніч Б.С., Котік Т.С.) у справі № 806/4952/15 за позовом ОСОБА_3 до Міністерства, третя особа - Житомирський обласний військовий комісаріат, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовними вимогами визнати протиправними і скасувати рішення Міністерства про відмову призначити одноразову грошову допомогу як інваліду 2 групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язку військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, з 08 квітня 2014 року; зобов'язати Міністерство прийняти рішення щодо призначення одноразової грошової допомоги, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975) та виплатити призначену грошову допомогу через Житомирський обласний військовий комісаріат.

Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 04 листопада 2015 року позов задовольнив частково.

Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22 грудня 2015 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що оспорюване рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню, а відповідач зобов'язаний прийняти рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку № 975.

Міністерство не погодилося із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і звернулося із касаційною скаргою про їх скасування та залишення позовної заяви без розгляду.

Покликається на те, що повноваження щодо розгляду питань щодо прийняття рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги належать до виключної компетенції розпорядника бюджетних коштів, яким є Міністерство. Будь-які органи, в тому числі і суд, не вправі перебирати на себе виключні повноваження та функції суб'єкта владних повноважень, надані йому законом та іншими нормативно-правовими актами, в тому числі зобов'язувати до вчинення дій, які згідно з чинним законодавством можуть здійснюватися тільки цим суб'єктом владних повноважень. Всупереч цьому, суд першої інстанції втрутився в діяльність Міністерства як суб'єкта владних повноважень та підмінив його в частині реалізації ним власних повноважень, в тому числі шляхом зобов'язання прийняти замість рішення, що оскаржується, інше рішення, яке, на думку суду, відповідало б закону.

Указує і на те, що суд першої інстанції в порушення вимог пункту 3 частини першої статті 155 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) не залишив позовну заяву без розгляду, з огляду на наявність в провадженні Богунського районного суду міста Житомира справи про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, провадження у якій відкрито значно раніше. Натомість суд першої інстанції виніс протокольну ухвалу про відмову в задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду та продовжив розгляд справи. Апеляційний суд дійшов висновку, що порушення норм процесуального права судом першої інстанції не призвело до неправильного вирішення справи.

Вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права - пункту 3 частини першої статті 155 та частини першої статті 203 КАС.

У судовому засіданні представник Міністерства підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити, представник позивача просив залишити її без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення - без змін.

Верховний Суд переглянув судові рішення судів попередніх інстанцій у межах доводів та вимог касаційної скарги, з'ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про таке.

У цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_3 проходив військову службу в країнах, де велись бойові дії.

Згідно з витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії із встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 30 березня 2012 року № 573, наявні у ОСОБА_3 поранення та захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

18 квітня 2012 року позивачу була встановлена ІІІ група інвалідності, що настала в результаті поранення, контузії та захворюванням, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААБ № 239319 від 18 квітня 2012 року.

Із довідки до акта МСЕК серії 10ААВ № 830340 від 28 квітня 2014 року вбачається, що позивачу встановлена ІІ група інвалідності, що настала в результаті поранення, контузії і захворюванням, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби в країнах, де велись бойові дії.

31 березня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Житомирського об'єднаного міського військового комісаріату із заявою про виплату одноразової грошової допомоги та надав копії необхідних документів.

Згідно з протоколом засідання від 19 червня 2015 року № 18 комісія з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби Міністерства оборони України відмовила ОСОБА_3 призначити одноразову грошову допомогу, оскільки на день його звільнення діяла стаття 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII), яка передбачала державне обов'язкове особисте страхування та не передбачала виплату одноразової грошової допомоги. Відповідач зазначив, що оскільки закон не має зворотної дії в часі, тому ОСОБА_3 мав право на отримання страхової суми за державним обов'язковим особистим страхуванням відповідно до статті 16 вказаного Закону в редакції, що діяла до 01 січня 2007 року.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Під поняттям «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.

З огляду на це суди першої та апеляційної інстанцій дослідивши обставини справи, проаналізувавши чинне на час звернення позивача за призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги, щодо якого рішення про виплату такої допомоги не приймалось, дійшли правильного висновку про протиправність та скасування рішення відповідача та звідси необхідність зобов'язання його призначення та виплати такої допомоги.

Разом з тим слід зазначити, що з метою упорядкування законодавства щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, встановлення їм інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, визначення цієї допомоги виключно як виплати соціального характеру до Закону № 2011-ХІІ Законом України від 4 липня 2012 року № 5040-VI «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» (далі - Закон № 5040-VI) були внесені, зокрема, такі зміни: статтю 16 викладено в новій редакції, та доповнено цей Закон статтями 161- 164. У Прикінцевих положеннях Закону № 5040-VI встановлено, що дія цього Закону не поширюється на осіб, стосовно яких до набрання чинності цим Законом прийнято рішення про виплату їм одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або які отримали замість зазначеної допомоги інші компенсаційні виплати відповідно до законодавства.

Щодо доводу скаржника про порушення судом першої інстанції вимог пункту 3 частини першої статті 155 КАС, який не залишив позовну заяву без розгляду, з огляду на наявність в провадженні Богунського районного суду м. Житомира справи про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, провадження у якій відкрито значно раніше, апеляційний суд встановив, що Богунський районний суд міста Житомира ухвалою від 29 жовтня 2015 року направив справу за підсудністю до Житомирського окружного адміністративного суду, який із свого боку залишив позов у цій справі без розгляду.

До того ж, слід зазначити, що за положеннями статті 24 КАС (у редакції, чинній на час ухвалення процесуальних рішень в суді першої інстанції) адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, міністерств чи іншого центрального органу виконавчої влади, їхньої посадової чи службової особи розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді колегією у складі трьох судів.

Правові висновки, які суди поклали в основу своїх рішень ґрунтуються на фактичних підставах та вимогах закону, які регулюють спірні правовідносини.

Доводи касаційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували наведені висновки судів.

У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.

За наведених обставин колегія суддів визнає, що суди першої й апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, тому касаційну скаргу Міноборони слід залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

З огляду на викладене, керуючись статтями 341, 342, 344, пунктом 1 частини першої статті 349, статтями 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 4 листопада 2015 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Гриців

Судді: Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко