Історія справи

Ухвала КАС ВП від 16.12.2018 року у справі №826/18831/14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 826/18831/14

адміністративне провадження № К/9901/67594/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Рибачука А. І.

суддів: Бучик А. Ю., Стеценка С. Г.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №826/18831/14

за позовом ОСОБА_1 до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Міністерство юстиції України, Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Державне підприємство Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" (далі - ДП "Укрвійськбуд"), про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Головного територіального управління юстиції у місті Києві

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.06.2018, ухвалене у складі головуючого - судді Кузьменка В. А.

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2018, ухвалену судом у складі колегії суддів: головуючого судді - Чаку Є. В., суддів:

Вівдиченко Т. Р., Мєзєнцева Є. І.

УСТАНОВИЛ:

І. РУХ СПРАВИ

1.01.12.2014 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, правонаступником якої є Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, в якому просила:

- скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві про відмову у державній реєстрації прав та їх обмежень від 06.10.2014 №16284818;

- зобов'язати Реєстраційну службу Головного територіального управління юстиції у м. Києві повторно розглянути заяву від 17.09.2014 №81890485 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності);

- зобов'язати Реєстраційну службу Головного територіального управління юстиції у м. Києві здійснити за нею державну реєстрацію права власності на приватну квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

2. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.03.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від
21.05.2015 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

3. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.08.2016 скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.03.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2015, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

4. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.06.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від
14.11.2018, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 06.10.2014 №16284818. Зобов'язано Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності), подану її представником 17.09.2014 №8180485. В іншій частині у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Головне територіальне управління юстиції у місті Києві подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від
07.06.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від
14.11.2018 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

6. Протоколом розподілу справи від 10.12.2018 визначено склад колегії суддів для розгляду даної справи: Гриців М. І. - головуючий суддя, судді: Берназюк Я. О., Коваленко Н. В.

7. Верховний Суд ухвалою від 13.12.2018 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

8. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 13.06.2019 №731/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв'язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Гриціва М. І. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від
20.05.2019 №13), що унеможливило його участь у розгляді даної справи.

9. Протоколом розподілу справи від 13.06.2019 визначено склад колегії суддів для розгляду даної справи: Рибачук А. І. - головуючий суддя, судді: Бучик А. Ю., Стеценко С. Г.

11. Ухвалою судді Верховного Суду від 18.06.2019 прийнято зазначену касаційну скаргу до провадження.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

12. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між ДП "Укрвійськбуд" та ОСОБА_2 укладено договір інвестування будівництва житлового будинку від
10.01.2006 №2-34/2006.

Відповідно до пунктів 1.1,1.2, підпункту 2.1.2 пункту 2.1 зазначеного договору ДП "Укрвійськбуд" зобов'язався своїми силами та засобами, за рахунок залучених від інвестора коштів, збудувати і передати позивачу обумовлене житло (об'єкт інвестування), а позивач зобов'язався забезпечити відповідне фінансування об'єкту інвестування та прийняти його у свою власність для особистого проживання на умовах цього договору. Адреса: АДРЕСА_1, поверх - 8. Кількість кімнат - 3.

Загальна площа - 116,34. Житлова площа - 66,68. Запланований термін здачі будинку в експлуатацію - 4 квартал 2006 року. Термін під заселення - 90 днів після здачі будинку в експлуатацію. Умовами договору передбачено, що інвестор має право отримати вказану в пункті 1.2. квартиру лише за умови інвестування 100 відсотків загальної площі цієї квартири.

Позивач внесла у рахунок фінансування будівництва на рахунок виконавця кошти в сумі 479 994,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 07.04.2006 №1 на суму 297 000,00 грн та квитанцією від 10.04.2006 №66 на суму 179 994,00 грн.

Між ДП "Укрвійськбуд" та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду 26.10.2010 №1 до договору від 10.01.2006 №2-34/2006 інвестування будівництва житлового будинку.

Відповідно до пункту 1 зазначеної додаткової угоди, враховуючи заяву позивача від 22.10.2010, ДП "Укрвійськбуд" погодився на заміну особи інвестора новим інвестором - ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), у зв'язку з чим сторони виклали в преамбулі та у реквізитах договору найменування сторін: ДП "Укрвійськбуд" (виконавець), ОСОБА_1 (інвестор).

Сертифікатом відповідності від 15.04.2013 №КВ №165131050209 підтверджується введення будинку в експлуатацію.

За розпорядженням Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації від 13.03.2014 №149 житловому будинку АДРЕСА_2 присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_3.

Виконавець передав, а інвестор прийняв квартиру АДРЕСА_4, загальною площею 117,70 кв. м, про що сторони підписали акт прийому-передачі квартири від
06.05.2014 №37.

17.09.2014 позивач звернулась до Реєстраційної служби Головного управління юстиції в м. Києві із заявою про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_5.

Державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Шаманською А. С. рішенням від 06.10.2014 №16284818 відмовлено позивачу у державній реєстрації права приватної власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, на підставі статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

ІІІ. ВИСНОВКИ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА ДРУГОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що державним реєстратором не доведено, що об'єкт інвестування на час звернення позивача із заявою про реєстрацію права власності на вказаний об'єкт належав на праві власності ДП "Укрвійськбуд" і перебував під обтяженням як майно останнього, у зв'язку з чим, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав, визначених частиною 1 статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що на час вирішення справи в адміністративному суді цивільно-правові спори між сторонами щодо прав на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_4 відсутні.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

14. Касаційна скарга обґрунтована посиланням Головного територіального управління юстиції у м. Києві на неможливість виконання рішень судів попередніх інстанції щодо повторного розгляду заяви ОСОБА_1 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності), подану її представником 17.09.2014 №8180485, зважаючи на припинення ним надання послуг у сфері державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень та відсутність правонаступника щодо вчинення таких дій відповідно до положень підпункту 3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 26.11.2015 №834 -VIII.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

15. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

16. Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами попередніх інстанцій, Суд дійшов таких висновків.

17. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

18. Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

19. Згідно із частиною 2 статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

20. Пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

21. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції ~law24~), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

22. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

23. Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

24. До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №914/2006/17.

25. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

26. У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб'єктів владних повноважень.

27. Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

28. Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли внаслідок укладення між позивачем та третьою особою договору інвестування будівництва житлового будинку.

Позивач, порушуючи питання про скасування рішення державного реєстратора від
06.10.2014 №16284818, позовні вимоги обґрунтовував протиправністю відмови у здійсненні державної реєстрації права власності на нерухоме майно зважаючи на те, що ДП "Укрвійськбуд" не є власником майна щодо реєстрації якого звернувся позивач, а тому обтяження накладені на майно ДП "Укрвійськбуд" не стосуються житлового будинку, збудованого на виконання договору інвестування будівництва від 10.01.2006 №2-34/2006. Крім того, позивач вказує на те, що спірний об'єкт інвестиції, в силу положень закону, є його власністю як інвестора з 2006 року, тобто з моменту укладення інвестиційного договору.

29. Відповідно до частини 2 , 3 та 4 статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

30. Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

31. У частині 5 статті 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" визначено, що інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій.

32. Згідно з частиною 3 статті 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" за рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів.

33. Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходити з того, що позивачу як інвестору на підставі договору від 10.01.2006 №2-34/2006 належить право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами здійснених ним інвестицій. А тому, інвестор, який інвестував в будівництво житлового приміщення, є особою, яка набуває право власності на збудоване житлове приміщення.

34. Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна у реєстрі міститься запис, здійснений Державним реєстратором Гребенюк О. І. Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві 10.04.2014 про арешт всього нерухомого майна боржника -ДП "Укрвійськбуд" та оголошення заборони його відчуження на підставі постанови державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві від 01.04.2014 №42060173.

35. При цьому, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ДП "Укрвійськбуд" не було власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт та у Єдиному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Державного реєстру іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відсутній запис про обтяження квартири АДРЕСА_4 чи будинку як майнового комплексу в цілому так як і відсутні докази реєстрації права власності на зазначену квартиру за забудовником - ДП "Укрвійськбуд".

36. Разом з цим, спірний об'єкт нерухомості за інвестиційним договором на будівництво житлового будинку є об'єктом інвестиції, яким інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися. В силу положень вказаного договору, за результатами його виконання, інвестор набуває майнові права на об'єкт інвестування (в даному випадку - нерухоме майно). В свою чергу, право власності на таке нерухоме майно виникає в силу положень закону, з моменту його державної реєстрації. Тобто, до проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно (об'єкт інвестування) інвестор набуває майнові права на такий об'єкт інвестування.

37. Відповідно до інвестиційного договору від 09.04.2003 №2, укладеного між Святошинською районного в місті Києві державною адміністрацією та ДП "Укрвійськбуд", останнє виконувало функцію інвестора -підрядника з делегованим відповідно до пункту 3.1 цього договору правом залучати кошти українських і іноземних інвесторів. За умовами пункту 2.1.9 із побудованої загальної площі будинку 87 % передається по актам ДП "Укрвійськбуд".

38. Викладене свідчить про наявність у даній справі спору про майнові права на об'єкт інвестування. Так як концепція "майна" не обмежується власністю на матеріальні речі, об'єктами права власності можуть бути у тому числі і майнові права, на які можуть бути накладені обтяження.

39. Тобто, оскаржуючи відмову у проведенні державної реєстрації нерухомого майна, позивач фактично вказує на відсутність прав на таке майно у ДП "Укрвійськбуд", оскільки зазначає, що реєстрація права власності проводиться лише за інвестором, яким вважає себе, а тому такі вимоги є похідними від вирішення судом питання щодо наявності у позивача майнових прав на спірний об'єкт інвестування.

40. За правилами пункту 1 частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

41. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

42. Згідно з статті 15 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

43. Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

44. Аналіз зазначених обставин справи та норм права дає підстави вважати, що спір у цій справі не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, а стосується захисту його приватного інтересу, оскільки спір щодо реєстраційних дій, здійснених на підставі укладених договорів, стосується спору про право цивільне, в межах якого можуть бути вирішені й питання пов'язані з реєстрацією прав власності на нерухоме майно.

45. Враховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад сторін у справі, колегія суддів дійшла висновку, що зазначений спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про належність розгляду справи в порядку адміністративного судочинства є помилковими, оскільки стосується майнових прав на об'єкт нерухомого майна ДП "Уквійськбуд", що потребує встановлення судом обставин правомірності його набуття та виходить за межі компетенції адміністративних судів, а тому підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

46. При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

47. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

48. Відповідно до частини 1 статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно частини 1 статті 354 КАС України.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених частини 1 статті 354 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

49. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим, а тому, захист порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду з даним позовом, слід здійснювати за правилами цивільного судочинства, що в свою чергу виключає можливість розгляду даної справи за правилами адміністративного судочинства, у зв'язку з чим, за правилами статті 354 КАС України провадження у справі підлягає закриттю.

50. Відповідно до частини 1 статті 239 КАС України (у редакції Закону України від 15.01.2020 №460-IX) якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої частини 1 статті 239 КАС України, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Керуючись статтями 238, 239, 343, 349, 354, 359 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у місті Києві задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.06.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2018 у справі №826/18831/14 - скасувати.

Провадження в адміністративній справі №826/18831/14 за позовом ОСОБА_1 до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

Міністерство юстиції України, Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ДП "Укрвійськбуд", про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії - закрити.

Роз'яснити, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції цивільного суду та що позивач має право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає........................................

А. І. Рибачук

А. Ю. Бучик

С. Г. Стеценко,

Судді Верховного Суду