Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 травня 2018 року

Київ

справа №826/16049/16

адміністративне провадження №К/9901/15801/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача - Бевзенка В.М.,

суддів Білоуса О.В., Шарапи В.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної міграційної служби України

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.01.2017 (судді - Балась Т.П., Літвінова А.В., Мазур А.С.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2017 (судді - Костюк Л.О., Бужак Н.П., Твердохліб В.А.)

у справі №826/16049/16

за позовом ОСОБА_1

до Державної міграційної служби України

третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії

про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Громадянин Сирії ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Головне управління Державної міграційної служби України в м.Києві про:

- визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України № 477-16 від 15.09.2016 про відмову у визнанні громадянина Сирії ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язання Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодаства.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 23.01.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2017, позов задоволено повністю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що рішення судів попередніх інстанції були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 є громадянином Сирії, народився в м. Алеппо (Сирійська Республіка).

Країну постійного проживання покинув у липні 2012 року, літаком через Ліван, Об'єднані Арабські Емірати, прибув до м. Донецьк Україна, легально на підставі візи у паспорті.

Позивач вказує, що покинув країну постійного проживання через війну та збройні конфлікти у Сирійській Республіці.

05.07.2014 позивач одружився на громадянці України ОСОБА_2, відповідно до копії свідоцтва про шлюб, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Керченського міського управління юстиції в АРК від 05.07.2014, з якою фактично проживає і наразі за адресою: АДРЕСА_1.

22.09.2015 звернувся до органів міграційної із заявою-анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У заяві як причину виїзду з країни постійного проживання зазначив, що не має змоги повернутися до країни свого походження через війну та через те, що він не хоче служити в армії.

Головним управлінням Державної міграційної служби України у м. Києві 23.08.2016 складено висновок про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Висновок обґрунтований тим, що відповідно до абзацу 4 частини першої статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 №3671-VI (далі - Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту») міграційним органом рекомендовано прийняти рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю у заявника обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також, щодо її загрози, безпеці чи свободи в країні походження через побоювання застосування до неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Рішенням відповідача від 15.09.2016 № 477-16 зазначений висновок підтримано та відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до абзацу 4 частини першої статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені підпунктами 1, 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскаржуване рішення відповідача є незаконним та необґрунтованим, прийнятим в порушення вимог чинного законодавства та без дійсного вивчення обставин справи та ситуації, що склалась у країні походження позивача.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову, з огляду на таке.

Згідно пунктів 1, 4 частини 1 Закону України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно частини першої статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту» встановлено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту від 29.04.2004 встановлено, що в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

У рішенні Європейського суду з прав людини С.К. проти Росії від 14.02.2017 №52722/15 (неофіційний переклад) суд, вивчивши кілька відповідних недавніх звітів, зокрема, прийшов до висновку, що гуманітарна ситуація і обстановка в області безпеки, а також характер і динаміка військового конфлікту в Сирії помітно посилилися в період між прибуттям С.К. в Росію в жовтні 2011 року і видачею наказу про його висилку в лютому 2015 року; також можна простежити погіршення ситуації з моменту видачі наказу та до відхилення клопотання заявника про надання притулку. За наявними даними, незважаючи на угоду про припинення вогню, яке було підписано в лютому 2016 року, сторони конфлікту продовжують використовувати методи ведення війни, які можуть призвести до жертв серед цивільного населення. Це підтверджують повідомлення про хаотичні обстріли і напади на цивільне населення. Уряд не обґрунтував свій аргумент, що безпека С.К. буде гарантована тим, що його вишлють в Дамаск, і що він також буде в безпеці при переїзді в своє рідне місто або іншу частину Сирії. Уряд не надав будь-якого підтвердження, що для С.К. в Дамаску буде забезпечений достатній рівень безпеки або що він зможе виїхати з Дамаска в безпечний регіон Сирії.

Загальновідомими є факти проведення на території Сирії громадянської війни, яка стала причини багаточисленних жертв серед цивільного населення. Крім того, збройний конфлікт став передумовою погіршення соціальної та гуманітарної обстановки, призвів до погіршення ситуації в сфері охорони здоров'я.

З огляду на вказівки, викладені в Директиві Ради Європейського Союзу від 29.04.2004 №8043/04 та рішенні Європейського суду з прав людини від 14.02.2017 №52722/15 при прийнятті рішення щодо надання або відмови в наданні відповідного статусу, органу, на який покладено такі функції, слід враховувати ситуацію у країні походження. Ситуація у країні походження при визначенні відповідного статусу є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідувань або зазнати серйозної шкоди є цілком обґрунтованими.

Обов'язок доказування в адміністративному судочинстві визначений положеннями статей 70-71 Кодексу адміністративного судочинства України і розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.

Проте, з урахуванням завдання адміністративного судочинства у справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається саме на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Крім того, позивач обмежений в способах і засобах доказування в умовах незнання мови, правової необізнаності та стресу від перебування в чужій країні, а тому Суд враховує такі обставини при касаційному перегляді справи та в процесі доказування.

Згідно статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

Суд вважає, що суди попередніх інстанцій за результатами дослідження всіх обставин справи дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідачем прийнято оскаржуване рішення без дійсного вивчення обставин справи та ситуації, що склалась у країні походження позивача.

З огляду на викладене, Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, що Державною міграційною службою України не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а позов підлягає задоволенню.

Доводи касаційної скарги вищенаведеного не спростовують.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин даної справи та з урахуванням викладеного, Суд не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись статтями 242, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.01.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2017 у справі №826/16049/16 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.

Суддя-доповідач В.М.Бевзенко

Судді О.В.Білоус

В.М. Шарапа