Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 травня 2018 року

Київ

справа №803/1212/16

провадження №К/9901/10896/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2016 року, прийняту у складі головуючого судді Плахтій Н. Б., та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Багрія В. М., суддів: Рибачука А. І., Старунського Д. М.,

в с т а н о в и в :

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі - ГУНП у Волинській області), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати протиправною бездіяльність ГУНП у Волинській області щодо непроведення 19 лютого 2016 року повного розрахунку при звільненні позивача та стягнути з ГУНП у Волинській області середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 лютого 2016 року по 13 червня 2016 року в сумі 18525,00 гривень.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що згідно з наказом ГУНП у Волинській області № 29 о/с від 19 лютого 2016 року "По особовому складу" його звільнено зі служби в поліції за пунктом 4 частини першої статті 77 "Про Національну поліцію", у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Позивач вказує, що ГУНП у Волинській області несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, в який входить одноразова грошова допомога.

На переконання ОСОБА_1 відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, передбачену статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Вважаючи дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернувсь до суду з метою захисту своїх законних прав.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року, в позові відмовлено.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування касаційної скарги вказує, що виплата одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби відповідно до пункту 3 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 входить до складу грошового забезпечення працівника органу внутрішніх справ, а тому має виплачуватися саме у день звільнення. Оскільки в нормах спеціального законодавства питання стосовно строків розрахунку з працівником під час його звільнення та відповідальність за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ не врегульовані, тому необхідно застосовувати норми трудового законодавства, зокрема, статей 116, 117 КЗпП України.

Касаційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ, маючи спеціальне звання старшого лейтенанта поліції.

Наказом ГУНП у Волинській області № 29 о/с від 19 лютого 2016 року "По особовому складу" звільнено позивача зі служби в поліції за пунктом 4 частини першої статті 77 "Про Національну поліцію", у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів. Вислуга років в календарному обчисленні на день звільнення позивача становила 11 років 11 місяців 07 днів.

13 червня 2016 року ОСОБА_1 було виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 27087,50 грн., що підтверджується витягом з відомостей зарахування коштів на зарплатні картки працівників № 60 у ПАТ КБ "ПриватБанк" та випискою з особистого рахунку від 02 серпня 2016 року.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що одноразова допомога при звільненні не входить у структуру заробітної плати, тому у відповідача відсутній обов'язок щодо виплати такої допомоги в день звільнення поліцейського зі служби.

Таку позицію Волинського окружного адміністративного суду підтримав і Львівський апеляційний адміністративний суд, який здійснив перегляд цієї справи.

Верховний Суд не погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 94 Закону України "Про Національну поліцію" обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

За правилами статті 102 Закону України "Про Національну поліцію" пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Згідно з пунктом 3 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішні з справ України від 06 квітня 2016 року № 260, грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.

До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 1.18. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, при прийнятті на службу до органів внутрішніх справ грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення особі рядового чи начальницького складу виплачується до дня виключення зі списків особового складу включно.

Разом з тим, а ні Законом України "Про Національну поліцію", а ні Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні працівника з органів внутрішніх справ.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції 19 лютого 2016 року у відповідності до наказу ГУНП у Волинській області № 29 о/с, тоді як, фактичний розрахунок, а саме виплату одноразової грошової допомоги проведено 13 червня 2016 року.

Отже, суди попередніх інстанцій прийшли до передчасного та необґрунтованого висновку щодо відмови в позові.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/поліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

За такого правового врегулювання та обставин справи Верховний Суд вважає, що судами попередніх інстанцій не досліджено всі зібрані у справі докази, які необхідні для встановлення обставин.

Приписами пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) обумовлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Таким чином, Верховний Суд приходить до висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

При цьому суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, судами першої та апеляційної інстанцій не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України.

При встановленні наведених фактів судами першої та апеляційної інстанцій порушені норми процесуального права, які призвели до прийняття необґрунтованого судового рішення і не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції.

За таких обставин справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, п. 1 ч. 2 ст. 353, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець