Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Постанова КАС ВП від 23.01.2024 року у справі №160/17160/21 Постанова КАС ВП від 23.01.2024 року у справі №160...
print
Друк
search Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

касаційний адміністративний суд верховного суду ( КАС ВП )

Державний герб України

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2024 року

м. Київ

справа №160/17160/21

адміністративне провадження № К/990/16994/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Схід Агро» на постанову Третього апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Ясенової Т.І., суддів Суховарова А.В., Головко О.В. від 02 червня 2022 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Схід Агро» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Схід Агро» (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (далі - відповідач, Управління), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01 червня 2021 року №0080191811.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало про відсутність правових підстав для застосування до Товариства санкції, встановленої пунктом 124.2 статті 124 Податкового кодексу України (далі - ПК України), адже для накладення штрафу у розмірі 25 відсотків від суми несвоєчасно сплаченого грошового зобов`язання контролюючий орган має встановити в діянні платника податків вину у формі умислу, проте у акті перевірки не наведено обставин, які б свідчили про цілеспрямоване умисне створення позивачем умов з метою несвоєчасного виконання податкового обов`язку; крім того вказувало, що положення пункту 124.2 статті 124 ПК України в редакції, чинній з 1 січня 2021 року, не можуть бути застосовані до відносин (порушення строків сплати узгодженого грошового зобов`язання), які виникли у 2020 році до моменту внесення змін до податкового закону.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 9 грудня 2021 року позов задоволено; визнано протиправним та скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції по суті виходив з того, що юридичним фактом, з яким законодавець пов`язує відповідальність у вигляді штрафу за пунктом 124.2 статті 124 ПК України, є обов`язок доведення контролюючим органом вини платника податків, тобто його можливості вжиття заходів для дотримання правил та норм податкового законодавства й умисне невчинення певних дій щодо сплати узгодженої суми грошового зобов`язання.

Як зазначив суд, акт камеральної перевірки не містить обґрунтувань і відповідачем не доведено умисного допущення позивачем порушення пункту 57.1 статті 57 ПК України, що, як наслідок, виключає можливість застосування фінансових санкцій у розмірі, передбаченому пунктом 124.2 статті 124 ПК України; однак, з огляду на відсутність спору про порушення Товариством строків сплати узгодженої суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за жовтень 2020 року, платник податків підлягає притягненню до відповідальності на підставі пункту 124.1 статті 124 ПК України шляхом накладення штрафу в розмірі 10 відсотків від несвоєчасно сплаченої суми. Водночас, за висновком суду, відсутні підстави для втручання у дискреційні повноваження контролюючого органу або перебирання на себе його функцій щодо визначення розміру штрафу, який підлягає донарахуванню платнику податків, тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 02 червня 2022 року скасував рішення суду першої інстанції і ухвалив нове - про відмову у задоволенні позову Товариства.

Своє рішення суд апеляційної інстанції мотивував тим, що згідно пункту 11 підрозділу 10 розділу XX «Інші перехідні положення» ПК України штрафні (фінансові) санкції в межах спірних відносин мають застосовуватися у розмірах, передбачених статтею 124 ПК України у редакції, чинній з 1 січня 2021 року. Відтак, оскільки Товариством не доведено наявності об`єктивних обставин, які б перешкоджали останньому у період з 21 по 30 листопада 2020 року сплатити самостійно задекларовану суму ПДВ за жовтень 2020 року, у тому числі відсутності коштів для сплати вищезазначених зобов`язань, апеляційний суд визнав наявність у діях (бездіяльності) позивача податкового правопорушення, відповідальність за яке установлена пунктом 124.2 статті 124 ПК України.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить його скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу для касаційного оскарження судового рішення, вказує на те, що апеляційний суд неправильно застосував положення норми пункту 124.2 статті 124 ПК України (в редакції, чинній з 1 січня 2021 року) до правовідносин, що склалися до набрання нею чинності. Свої доводи обґрунтовує неможливістю застосування до позивача штрафу у підвищеному розмірі (25 відсотків від суми несвоєчасно сплаченого грошового зобов`язання) на підставі пункту 124.2 статті 124 ПК України (в редакції, чинній з 1 січня 2021 року), адже вважає, що відповідальність за порушення строків сплати узгодженої суми грошового зобов`язання повинна застосовуватися згідно положень, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин й не пов`язували останню із виною платника податків у формі умислу у вчиненому діянні.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке просить залишити без змін, - обґрунтованим та законним.

Надаючи оцінку оскаржуваному судовому рішенні за правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), Верховний Суд виходить із наступного.

Підґрунтям, фактичними підставами, які зумовили оспорене правозастосування, стали такі обставини.

Суди встановили, що Товариством подано податкову декларацію з ПДВ за жовтень 2020 року №936523994 від 20 листопада 2020 року, в якій самостійно задекларовано суму податкового зобов`язання у розмірі 9491341 грн. по строку сплати до 30 листопада 2020 року.

Контролюючий орган провів камеральну перевірку з питань своєчасної сплати узгодженої суми грошового зобов`язання з ПДВ за жовтень 2020 року, за наслідками якої склав акт від 28 квітня 2021 року №7394/04-36-18-11/30506220, у якому встановив, що в порушення пункту 57.1 статті 57, пункту 203.2 статті 203, пункту 209.2 статті 209 ПК України Товариство несвоєчасно перерахувало суми ПДВ по граничному строку сплати (30 листопада 2020 року), зокрема фактично сплачено 11 грудня 2020 року у розмірі 100000 грн. та 50000 грн., 29 грудня 2020 року - 185425,40 грн., 30 грудня 2020 року - 10 грн., 4480537 грн. та 3653368,60 грн. Кількість днів затримки відповідно 11, 29, 30.

За наслідками перевірки відповідачем прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, яким до платника за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання з ПДВ за жовтень 2020 року застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 2117335,25 грн. на підставі пункту 124.2 статті 124 ПК України (25 відсотків від суми несвоєчасно сплаченого грошового зобов`язання).

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд виходить з такого.

Згідно підпунктів 16.1.3, 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно пункту 49.1 статті 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Пунктом 54.1 статті 54 ПК України визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Отже, податкові зобов`язання, які самостійно визначені платником у податкових деклараціях, є узгодженими.

Пунктом 57.1 статті 57 ПК України передбачено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Спір у даній справі виник щодо наявності правових підстав для застосування до Товариства санкції, встановленої пунктом 124.2 статті 124 ПК України, за порушення строків сплати узгодженого грошового зобов`язання.

У контексті оспорюваного правозастосування варто вказати, що з 1 січня 2021 року набрали чинності положення пункту 79 Закону України від 16 січня 2020 року №466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (з урахуванням змін, внесених Законом України від 17 грудня 2020 року №1117-IX), якими статті 123, 124, 126 і 128 ПК України фактично викладено в нових редакціях.

За вказаними змінами відповідальність за порушення строків сплати узгодженої суми грошового зобов`язання з 1 січня 2021 року регулюється статтею 124 ПК України.

Так, згідно з пунктом 124.1 цієї статті у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім грошового зобов`язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Відповідно до пункту 124.2 статті 124 ПК України діяння, передбачені пунктом 124.1 цієї статті, вчинені умисно, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання.

Слід зазначити, що у відповідності до підпункту 109.1 статті 109 ПК України (у відповідній редакції) податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом. Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Пунктами 109.2, 109.3 статті 109 ПК України встановлено, що порушення податкового законодавства та вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України. У випадках, визначених пунктом 119.3 статті 119, пунктами 123.2-123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2-125-1.4 статті 125-1 цього Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи.

Стаття 112 ПК України визначає загальні умови притягнення до фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Зокрема, останньою установлено, що особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом (пункт 112.1). Особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності (пункт 112.2). У разі якщо контролюючий орган не доведе, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжив достатніх заходів щодо їх дотримання, платник податків не може бути притягнутий до відповідальності за таке порушення. Положення цього пункту застосовуються виключно в разі, якщо умовою притягнення до фінансової відповідальності за податкове правопорушення є наявність вини платника податків. Порядок доведення обставин, за яких особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинене податкове правопорушення, в межах судового провадження визначається процесуальним законодавством. Усі сумніви щодо наявності обставин, за яких особа може бути притягнута до відповідальності за порушення податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючий орган, трактуються на користь такої особи (пункт 112.7).

Також цієї нормою у пункті 112.8 визначено обставини, що звільняють від фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а у статті 112-1 ПК України - обставини, що пом`якшують відповідальність особи.

У постановах від 3 серпня 2023 року у справі №520/22505/21, від 22 серпня 2023 року у справі №520/18519/21, від 5 жовтня 2023 року у справі №520/14773/21, від 16 листопада 2023 року у справі №160/24147/21 Верховний Суд сформулював висновки, які дають можливість розмежувати обставини, які утворюють склад правопорушення, за яке платник податків може бути притягнутий до відповідальності на підставі пунктів 124.1, 124.2 або 124.3 статті 124 ПК України.

Така позиція Верховного Суду, якщо її систематизувати, полягає в тому, що відповідальність, передбачена пунктом 124.1 статті 124 ПК України, не пов`язана із встановленням/доведенням вини платника податків у формі умислу у вчиненому діянні (дії або бездіяльності). Для притягнення до фінансової відповідальності платника податків згідно з цією нормою за загальним правилом достатнім є виявлення факту допущення платником податків порушення строку сплати узгодженої суми грошового зобов`язання. Водночас обов`язковою умовою, з якою законодавець пов`язує настання відповідальності у вигляді штрафу за пунктами 124.2 і 124.3 статті 124 ПК України, є доведення контролюючим органом вини платника податків у формі умислу, а саме, - що платник податків мав можливість вжити заходи щодо дотримання правил та норм ПК України, але умисно не вчиняв певні дії щодо сплати узгодженої суми грошового зобов`язання.

Невиконання або неналежне виконання встановлених законодавством правил завжди є наслідком дій (бездіяльності) особи, які кваліфікуються як умисні, оскільки як невиконання, так і неналежне виконання є порушенням обов`язків, закріплених за платником податків у статті 16 ПК України. Вина є характеризуючою обставиною дій (бездіяльності) особи, яка полягає у тому, що особа повинна та може дотримуватися встановлених Кодексом правил та норм. Вина в податкових правопорушеннях завжди нерозривно пов`язана з встановленням умислу. У противагу цьому умисел у діях платника податків відсутній, якщо результат його поведінки не залежить від змісту і порядку дій. Тобто у разі, коли платник, діючи своєчасно, добросовісно й з належною обачністю не зміг би уникнути негативних наслідків податкового характеру. Відтак, особа вважається такою, що умисно допустила порушення податкової дисципліни, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких ПК України передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.

Обов`язок доведення вини покладено на контролюючий орган, без виконання якого особу неможливо притягнути до фінансової відповідальності за податкове правопорушення, для кваліфікації якого умовою є наявність вини.

У випадку встановлення контролюючим органом під час проведення перевірки на підставі сукупності відповідних даних податкової інформації обставин, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог податкового законодавства, контролюючий орган не позбавлений можливості констатувати в діяннях платника податків вини в умисній формі. Такі обставини з відповідним обґрунтуванням висновків про умисність діяння в обов`язковому порядку мають бути зазначені в акті перевірки, який за усталеною позицією Верховного Суду є носієм доказової інформації щодо виявленого порушення.

При цьому подання заперечень на акт перевірки є правом, а не обов`язком платника податків, а тому контролюючий орган безпосередньо вже в акті перевірки має зазначити усі обставини, які у подальшому будуть предметом розгляду під час прийняття податкового повідомлення-рішення. Виконання такої вимоги забезпечує розуміння платником податків встановленого контролюючим органом складу правопорушення, за яке його може бути притягнуто до відповідальності, та забезпечує реальну можливість реалізації права, передбаченого пунктом 86.7 статті 86 ПК України, щодо надання своїх заперечень та додаткових документів і пояснень, зокрема, але не виключно таких, що спростовують встановлені обставини та висновки щодо наявності вини, підтверджують існування пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу.

Відсутність в акті перевірки інформації, яка характеризує таку ознаку виявленого діяння як умисність, вказує на необґрунтованість прийняття в подальшому податкового повідомлення-рішення на підставі пунктів 124.2, 124.3 статті 124 ПК України.

Встановлені у цій справі обставини свідчать, що в акті камеральної перевірки лише зафіксовано виявлене контролюючим органом порушення позивачем пункту 57.1 статті 57 ПК України і відсутні посилання на підтверджені відповідними доказами обставини, які б вказували на наявність саме такої кваліфікуючої ознаки як умисел в діях платника податків та цілеспрямоване створення ним умов, які не мали іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених ПК України. Останніх не встановлено й судами попередніх інстанцій під час судового розгляду.

Верховний Суд вважає помилковим тлумачення апеляційним судом пункту 124.2 статті 124 ПК України як такого, що виключає обов`язок контролюючого органу доведення вини платника податків у вчиненні останнім податкового правопорушення. Відтак, роблячи висновок про наявність в діях позивача умислу щодо несвоєчасної сплати грошового зобов`язання, що ґрунтується виключно на обставинах ненадання позивачем доказів відсутності коштів, про які, до того ж, не йшлося у акті перевірки як кваліфікуючої ознаки, суд апеляційної інстанції всупереч положенням КАС України тягар доказування поклав на позивача, що не узгоджується із завданням адміністративного судочинства. По суті цей суд свою позицію побудував на припущеннях, не підтверджених належними і допустимими доказами.

Суд же першої інстанції у цьому випадку, визнавши відсутність правових підстав для юридичної кваліфікації діяння позивача таким, за яке передбачена відповідальність за пунктом 124.2 статті 124 ПК України, хоча й правильно застосував наведені положення ПК України у відповідності до їх змісту, проте необґрунтовано скасував податкове повідомлення-рішення у повному обсязі, звільнивши Товариство таким чином від відповідальності в частині правопорушення, яке не пов`язано із наявністю умислу. До того ж помилково вказав й про затримку сплати позивачем узгодженого податкового зобов`язання більш ніж на 30 календарних днів, адже таких обставин не встановлено Управлінням у акті перевірки.

В контексті наведеного та доводів позивача, покладених останнім в основу своєї позиції у даному спорі, суд касаційної інстанції враховує, що поведінка платника податків щодо порушення правил сплати (перерахування) грошового зобов`язання кваліфікувалась як податкове правопорушення, за яке передбачалася відповідальність, як на момент закінчення граничних строків для сплати узгодженої суми грошового зобов`язання з ПДВ за жовтень 2020 року (стаття 126 ПК України), так і встановлена на момент прийняття оспорюваного акта індивідуальної дії. Тому, враховуючи вищевикладену усталену позицію Верховного Суду, підстави для непошерення статті 124 ПК України в редакції Закону України від 16 січня 2020 року №466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (з урахуванням змін, внесених Законом України від 17 грудня 2020 року №1117-IX) на правовідносини, що є предметом дослідження у спорі, відсутні.

У цій справі не є спірним, що порушення Товариством пункту 57.1 статті 57 ПК України дійсно мало місце. Згідно з розрахунком штрафних санкцій затримка сплати усіх узгоджених сум грошового зобов`язання не перевищує 30 календарних днів (включно).

На переконання Суду, за умови недоведення наявності в діях позивача умислу, з урахуванням висновків акта перевірки та обставин справи, платник податків підлягав притягненню до відповідальності на підставі пункту 124.1 статті 124 ПК України із застосуванням штрафних санкцій у сумі 423467,05 грн. за ставкою 5 відсотків погашеної суми податкового боргу (8469341 грн). Відповідач же необґрунтовано завищив суму штрафних санкцій в оспорюваному податковому повідомленні-рішенні на 1693868,20 грн. (2117335,25 грн. - 423467,05 грн.).

Часткове скасування податкового повідомлення-рішення із зміною ставки штрафу в межах однієї об`єктивної сторони, суб`єкта та об`єкта правопорушення не може розглядатися як втручання у дискреційні повноваження контролюючого органу або перебирання на себе його функцій. У даному випадку лише уточняється правильна кваліфікація діяння платника податків в межах одного складу податкового правопорушення та правильна ставка штрафної санкції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 5 жовтня 2023 року у справі №520/14773/21, від 16 листопада 2023 року у справі №160/24147/21.

У зв`язку з викладеним Верховний Суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 01 червня 2021 року №0080191811 підлягає визнанню протиправним та скасуванню в частині застосування штрафних санкцій в сумі 1693868,20 грн.; водночас в іншій частині це податкове повідомлення-рішення є законним. Відтак суд першої інстанції, визнавши протиправним та скасувавши оспорюване повідомлення-рішення у вказаній частині, по суті прийняв правильне рішення.

Відповідно до частин першої, третьої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки висновок суду апеляційної інстанції щодо окреслених питань, на відміну від висновку суду першої інстанції, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, його постанова підлягає скасуванню у повному обсязі. Натомість висновок суду першої інстанції є помилковим лише щодо наявності правових підстав для задоволення позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01 червня 2021 року №0080191811 в частині застосування штрафних санкцій у сумі 423467,05 грн., в іншій частині судове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 9 грудня 2021 року відповідає закону, відтак останнє слід скасувати частково.

За правилами частин першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Водночас якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (частина шоста статті 139 КАС України).

Матеріали справи свідчать про те, що Товариством при зверненні з позовною заявою сплачено судовий збір у розмірі 22700,00 грн., касаційною скаргою - 45400,00 грн., а загалом у розмірі 68100,00 грн. Враховуючи те, що позовна заява у цій справі подана юридичною особою у 2021 році, а спір у справі носить майновий характер і фактично заявлена одна позовна вимога (визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення), з огляду на положення Закону України від 08 липня 2011 року №3674-VI «Про судовий збір» (у відповідній редакції) та Закону України від 15 грудня 2020 року №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» сплачена позивачем сума судового збору відповідала вимогам законодавства (сплачено максимальну ставку, зважаючи на суму застосованих штрафних санкцій).

За обставин визнання Судом частково обґрунтованої позовної вимоги щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01 червня 2021 року №0080191811 в частині застосування штрафних санкцій в сумі 1693868,20 грн., яка становить 80 відсотків від загальної суми застосованих цим податковим повідомленням-рішенням штрафних санкцій (2117335,25 грн.), а також наявності підстав для часткового задоволення касаційної скарги, то понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у зв`язку із розглядом справи (за подання позовної заяви та касаційної скарги) підлягають присудженню на його користь у відповідному співвідношенні до задоволених вимог, а саме у розмірі 54480,00 грн.

Керуючись статтями 139 341 345 349 351 355 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Схід Агро» задовольнити частково.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2022 року скасувати.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 9 грудня 2021 року щодо задоволених позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01 червня 2021 року №0080191811 в частині застосування штрафних санкцій в сумі 423467,05 грн. - скасувати.

Прийняти у вказаній частині позовних вимог нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Схід Агро» відмовити.

В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 9 грудня 2021 року залишити без змін.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Схід Агро» (ЄДРПОУ 30506220, адреса: 52910, Дніпропетровська обл., Синельниківський р-н, село Зоряне, вул. Центральна, 27) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, (код ЄДРПОУ 44118658, адреса: 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольска, 17-А) понесені витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та касаційної скарги у розмірі 54480,00 грн. (п`ятдесят чотири тисячі чотириста вісімдесят гривень нуль копійок).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Гончарова

І.Я.Олендер ,

Судді Верховного Суду

logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст

Приймаємо до оплати