Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.07.2020 року у справі №826/25968/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 грудня 2019 року

Київ

справа № 826/25968/15

адміністративне провадження № К/9901/19419/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімекс Лімітед" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року (колегія у складі суддів: Бабенка К. А., Літвіної Н. М., Хрімлі О. Г. ) у справі № 826/25968/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімекс Лімітед" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Хімекс Лімітед" (надалі позивач, Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві (надалі відповідач, податковий орган), третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві про (з урахуванням зміни позовних вимог) зобов'язання податкового органу надати висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь позивача за вересень 2015 року в сумі 2 019 644 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що у відповідності до Податкового кодексу України позивачем подано до податкового органу декларацію з ПДВ за вересень 2015 року із заявою про автоматичне бюджетне відшкодування ПДВ у розмірі 2 019 644 грн. Однак, податковий орган не підготував та не подав до органів державного казначейства висновок із зазначенням заявленої позивачем суми автоматичного бюджетного відшкодування, що порушує право позивача на отримання бюджетного відшкодування ПДВ у встановлені законодавством строки.

Окружний адміністративний суд постановою від 22 червня 2016 року позов задовольнив. Визнав протиправною бездіяльність податкового органу щодо неподання до органу Державної казначейської служби України висновку із зазначення суми ПДВ, що підлягає автоматичному бюджетному відшкодуванню на користь Товариства по декларації з податку на додану вартість за вересень 2015 року. Зобов'язав податковий орган скласти та подати до відповідного органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми ПДВ у розмірі 2 019 644 грн, що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь Товариства по декларації з податку на додану вартість за вересень 2015 року.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що податковим органом в порядку виконання обов'язку, визначеного частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не доведено суду правомірності своєї бездіяльності щодо неподання до органу казначейства висновку.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 29 серпня 2016 року скасував постанову суду першої інстанції та ухвалив нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовив повністю.

Відмовляючи у задоволені позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем до заяви про повернення суми бюджетного відшкодування та/або суми коштів на рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника податку, що перевищує суму, яка підлягає перерахуванню до бюджету не надано інформації по контрагентах для здійснення податковим органом заходів щодо визначення достовірності формування податкового кредиту та нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2015 року відповідно до норм чинного законодавства.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу від податкового органу до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає касаційному перегляду.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 19 жовтня 2015 року Товариством подано до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2015 року. Разом із податковою декларацією, відповідно до вимог підпунктів 200.7 та 200.8 статті 200 Податкового кодексу України, Товариство подало заяву про повернення сум бюджетного відшкодування ПДВ у розмірі 2 019 644,00 грн та розрахунок суми бюджетного відшкодування.

10 листопада 2015 року податковим органом сформовано лист, у якому повідомляється, що заявлена до бюджетного відшкодування сума 2 019 644,00 грн по декларації з ПДВ за вересень 2015 року відповідала критеріям на автоматичне бюджетне відшкодування, визначеним пунктом 200.19 статті 200 Податкового кодексу України.

Згідно узагальнюючих матеріалів по підприємствах, що відповідають критеріям для отримання бюджетного відшкодування ПДВ в автоматичному режимі по податкових деклараціях з ПДВ, поданих за вересень 2015 року, доведених листом Державної фіскальної служби України від 09.11.2015 р. № 41259/7/99-99-15-01-01-17, надані застереження відповідно до Постанови КМУ від 27.12.10 № 1232.

Враховуючи вищезазначене, як вказує ДПІ, будуть здійснені заходи щодо визначення достовірності формування податкового кредиту та нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2015 року відповідно до норм чинного законодавства.

Станом на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій позивач не отримав суму бюджетного відшкодування. Вказана обставина не є спірною між сторонами.

Згідно з підпунктами 200.7-200.10. , 200.12. , 200.13. статті 200. Податкового кодексу України, платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. У такій заяві платник податку зазначає про його відповідність або невідповідність критеріям, визначеним пунктом 200.19 цієї статті; до податкової декларації платником податків додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування та оригінали митних декларацій. У разі якщо митне оформлення товарів, вивезених за межі митної території України, здійснювалося з використанням електронної митної декларації, така електронна митна декларація надається контролюючим органом за місцем митного оформлення контролюючому органу за місцем обліку такого платника податків в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису відповідно до закону; форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики; зокрема, протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних; контролюючий орган зобов'язаний протягом п'яти робочих днів після закінчення перевірки, зокрема подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету; на підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.

Відповідно до пункту 2 Порядку визначення відповідності платника податку на додану вартість критеріям, які дають право на отримання автоматичного бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 14 листопада 2014 року за № 1128, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2014 року за № 1454/26231 (надалі - Порядок), для отримання права на автоматичне бюджетне відшкодування сум податку на додану вартість (далі - ПДВ) платник податку на додану вартість (далі - платник ПДВ) повинен відповідати одночасно критеріям, визначеним пунктом 200.19 статті 200 розділу V Кодексу.

Згідно з пунктами 5-8 Порядку, визначення відповідності платника ПДВ зазначеним критеріям проводиться в автоматизованому режимі протягом 15 календарних днів після граничного терміну подачі звітності; за результатами проведення автоматизованої звірки відповідності даних платника ПДВ критеріям на автоматичне відшкодування Державна фіскальна служба України не пізніше 15-го календарного дня після граничного терміну подачі звітності формує два переліки платників ПДВ: перелік платників ПДВ, що відповідають критеріям, визначеним у Кодексі, та мають право на автоматичне бюджетне відшкодування ПДВ; перелік платників ПДВ, які не відповідають критеріям, визначеним у Кодексі, та не мають права на автоматичне бюджетне відшкодування ПДВ; зазначені переліки не пізніше 15-го календарного дня після граничного терміну подачі звітності доводяться до відома територіальним органам Державної фіскальної служби та використання ними в роботі; територіальний орган Державної фіскальної служби протягом 17 календарних днів після граничного терміну подачі звітності повідомляє платника ПДВ шляхом надсилання/вручення письмового повідомлення про невідповідність платника ПДВ критеріям, визначеним у Кодексі, які дають право на автоматичне бюджетне відшкодування, з наданням детального пояснення і розрахунків за критеріями, значення яких не дотримано (за формою згідно з додатком до цього Порядку, яке формується на підставі даних переліку платників ПДВ, які не відповідають критеріям, визначеним у Кодексі, та не мають права на автоматичне бюджетне відшкодування ПДВ).

Суд апеляційної інстанції встановив, що податковим органом отримано лист Державної фіскальної служби України від 9 листопада 2015 року № 41259/7/99-99-15-01-01-17, яким повідомлено що за результатами автоматичного відбору платників, що відповідають критеріям, визначеним пункту 200.19 статті 200 Податкового кодексу України, відповідно до Порядку, затвердженого Наказом МФУ від 14 листопада 2014 року №1128 (зі змінами від 23 січня 2015 року №13) платник має право на автоматичне бюджетне відшкодування ПДВ, проте станом на 9 листопада 2015 року встановлено завищення податкового кредиту за 1095 днів у сумі 14000,00 грн та заниження податкового зобов'язання у сумі 2 493,6 грн; повідомлено, що існує необхідність здійснення ретельного відпрацювання всієї суми податкового кредиту по ланцюгах постачання до виробника сировини та відпрацювання зазначених розбіжностей та ризиків у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року № 1232.

На підставі зазначеного, та враховуючи що позивачем до заяви про повернення суми бюджетного відшкодування та/або суми коштів на рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника податку, що перевищує суму, яка підлягає перерахуванню до бюджету (Д4) не надано інформації по контрагентах для здійснення податковим органом заходів щодо визначення достовірності формування податкового кредиту та нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2015 року відповідно до норм чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на його передчасність.

Суд апеляційної інстанції не встановив на підставі належних та допустимих доказів, чи проводилась камеральна перевірка податкової декларації за вересень 2015 року, та, якщо так, який результат перевірки. Судом не встановлено за результатом якої перевірки податковий орган дійшов висновку про завищення податкового кредиту та заниження податкового зобов'язання. Не встановлено, чи реалізована необхідність "ретельного відпрацювання всієї суми податкового кредиту по ланцюгах постачання до виробника сировини та відпрацювання зазначених розбіжностей та ризиків", та, якщо так, наслідки такого відпрацювання.

За таких обставин, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу позивача в межах її доводів, вважає висновки суду апеляційної інстанцій щодо недоведеності суми податкового кредиту передчасними та необгрунтованими, а відтак таке судове рішення не є таким, що відповідає вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Приймаючи рішення, суд апеляційної інстанції обмежився цитуванням доводів податкового органу, не дослідивши та не надавши оцінку наявним в матеріалах справи доказам. Суд апеляційної інстанції не скористався можливістю витребувати належні докази для встановлення всіх обставин справи.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинної на період розгляду судами попередніх інстанцій даної справи) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Як встановлено частиною 1 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини 4 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені судом апеляційної інстанції, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже Суд приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, не дослідивши фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімекс Лімітед" задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2016 року у справі № 826/25968/15 скасувати та направити справу на новий розгляд до Київського апеляційного адміністративного суду.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.........................................

В. П. Юрченко

І. А. Васильєва

С. С. Пасічник,

Судді Верховного Суду