Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.03.2019 року у справі №819/1176/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 грудня 2019 року

Київ

справа №819/1176/18

адміністративне провадження №К/9901/6965/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І. А.,

суддів - Олендера І. Я., Ханової Р. Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного агропромислового підприємства "Полівці"

на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2018 року (головуючий суддя - Осташ А. В. )

та на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року (головуючий суддя - Запотічний І. І.)

у справі № 819/1176/18

за позовом Приватного агропромислового підприємства "Полівці"

до Головного управління ДФС у Тернопільській області

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2018 року Приватне агропромислове підприємство "Полівці" (далі - Підприємство) звернулось до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі - ГУ ДФС у Тернопільській області) в якому просило: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ГУ ДФС у Тернопільській області від 27.03.2018 №0003061401.

В обґрунтування позовних вимог Підприємство зазначило про відсутність підстав для розмежовування продукції, яка вирощена на земельних площах, щодо яких належним чином оформлено правовстановлюючі документи і продукції, яка вирощена на земельних площах, право користування якими не оформлене належним чином.

Вказує, що податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника, з огляду на що вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2018 року, залишеним без змін ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій зазначили про відсутність у Підприємства договорів оренди чи документів на право власності (користування) земельних ділянок загальною площею 152,3 га, як наслідок, вирощена на таких земельних угіддях продукція не підлягає під спец оподаткування.

Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень контролюючого органу та неправильність здійсненого відповідачем розрахунку зазначених у ньому сум.

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, відповідно до плану-графіка проведення документальних перевірок на І квартал 2018 року ГУ ДФС у Тернопільській області проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, валютного законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по
31.12.2017.

За результатами перевірки контролюючим органом складено Акт від 02.03.2018 №1156/14-01/30787958 (далі - Акт перевірки) (а. с. 14-39).

Як вбачається з акту, контролюючий орган дійшов висновку про порушення Підприємством вимог: абз. "а", п. 185.1 ст.185, п. 187.1 ст.187, п. 188.1 ст.188, ст.209 Податкового кодексу України в результаті чого платником занижено податкові зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 372 975
грн, в тому числі: за вересень 2016 року в сумі 150 577 грн, та за грудень 2016 року в сумі 222 398 грн.

На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.03.2018 №003061401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на загальну суму 559 462,50 грн, з них - 372 975 грн за основним платежем та 186 487,50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (а. с. 13).

Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2015), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанції вказаним вимогам не відповідають в зв'язку з наступним.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (далі - ПК України) у редакціях, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пункту 209.1 статті 209 Податкового кодексу України (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на час виникнення спірних правовідносин) резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Згідно з пунктом 209.6 статті 209 Податкового кодексу України сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 2 розділу XIV Підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Системний аналіз змісту вищенаведених норм дає підстави для висновку, що основним критерієм для віднесення підприємств до категорії сільськогосподарських товаровиробників є виробництво у відповідних обсягах (не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно) сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах. При цьому недотримання питомої ваги щодо реалізації сільськогосподарських товарів є підставою для застосування до сільськогосподарського товаровиробника правил загального режиму оподаткування.

Пунктом 5.3 статті 5 Податкового кодексу України передбачено, що інші терміни, які застосовуються у Пунктом 5.3 статті 5 Податкового кодексу України і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Належність земельної ділянки на праві власності чи оренди визначається відповідно до норм земельного законодавства України.

Так, статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (стаття 126 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 6 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Отже, згідно з наведеними нормами законодавства виникнення права власності чи користування земельною ділянкою пов'язане з державною реєстрацією відповідного правового акта, на підставі якого таке право надане.

Зазначене має враховуватися у контексті правильного застосування пункту 209.6 статті 209 Податкового кодексу України, тобто право власності або право користування земельними ділянками, які використовуються сільськогосподарським товаровиробником - суб'єктом спеціального режиму оподаткування, має бути оформлено в порядку, встановленому законодавством.

Разом із тим, Суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 69 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За положеннями статті 70 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування (частина перша). Частиною другою цієї статті визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову (частина 2 статті 71 КАС України в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій).

При вирішенні спорів щодо відповідності платника податків критеріям, які надають право на застосування спеціального режиму оподаткування, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 71 КАС України обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що частка сільськогосподарського товаровиробництва платника фіксованого сільськогосподарського податку за попередній податковий (звітний) рік менше 75 відсотків, то такий платник податків має спростовувати ці доводи.

Наведене випливає зі змісту частини 1 статті 71 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених частини 1 статті 71 КАС України (аналогічні положення містяться в статті 77 КАС України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що для підтвердження фактичного постачання сільськогосподарських товарів, вироблених суб'єктом господарювання на власних або орендованих основних фондах, в обсязі, достатньому для відповідності критеріям, встановленим у пункті 209.6 статті 209 Податкового кодексу України, платник податків повинен мати відповідні, належним чином оформлені, докази на підтвердження факту вирощування, збирання та переробки сільськогосподарської продукції, зокрема, але не виключно, актів виконання робіт із здійснення посіву та використання посівних матеріалів у відповідних обсягах, актів оприбуткування вирощеної продукції та інших документів з виконання робіт з переробки сільськогосподарської продукції, її транспортування, складенням яких опосередковують господарські операції у межах даного виду господарської діяльності.

Судами попередніх інстанцій вищевикладене залишено поза увагою.

За таких обставин колегія суддів Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що внаслідок неповного з'ясування обставин справи судами попередніх інстанцій зроблено передчасний висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, не забезпечено при цьому повного і всебічно з'ясування обставин в адміністративній справі, не вжито визначених законом заходів для з'ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу на новий розгляд.

Частиною 1 статті 353 КАС України обумовлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Під час нового розгляду справи судам необхідно відповідно до положень частини 4 статті 9 КАС України вжити визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, а саме доказів на підтвердження факту вирощування, збирання та переробки позивачем сільськогосподарської продукції в обсязі, достатньому для відповідності критеріям, встановленим у пункті 209.6 статті 209 Податкового кодексу України.

У зв'язку з вищенаведеним, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили при цьому фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги, скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного агропромислове підприємство "Полівці" задовольнити частково.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року скасувати.

Справу №819/1176/18 направити на новий розгляд до Тернопільського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова