Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 320/5223/21

касаційне провадження № К/990/27197/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.09.2022 (головуючий суддя Губська Л.В., судді Епель О.В., Карпушова О.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" до Головного управління ДПС у Київській області, начальника Києво-Святошинського управління Головного управління ДПС у Київській області Волощук Наталії Валеріївни про визнання незаконним та скасування рішення, визнання незаконною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аніка» (далі - позивач, Товариство, платник) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), начальника Києво-Святошинського управління Головного управління ДПС у Київській області Волощук Наталії Валеріївни (далі - начальник Управління), в якому просило:

визнати незаконним та скасувати рішення (лист) Управління від 09.10.2020 вих. №16/10-36-66, підписане Волощук Н.В.;

визнати незаконною бездіяльність Управління, яка полягає у незбиранні, невнесенні, необробці та незберіганні інформації з одержаної податкової декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць вересень 2020 року з додатками та доповненням до неї Товариства з 13.10.2020;

зобов`язати Управління внести до баз даних Інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, інформацію з одержаної податкової декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць вересень 2020 року з додатками та доповненнями до неї Товариства;

визнати незаконними дії начальника Управління, які полягають у підписанні нею листа Управління від 09.10.2020 вих. №16/10-36-66.

На обґрунтування позову, платник послався на те, що відповідач безпідставно відмовив Товариству у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість та додатків до неї за вересень 2020 року, позаяк не мав права відмовляти у прийнятті вказаної декларації з підстав наявності рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 16.12.2016 №299, оскільки таке рішення було скасоване в судовому порядку.

Київський окружний адміністративний суд рішенням від 08.11.2021 позов задовольнив частково. Зобов`язав Управління повторно розглянути питання щодо прийняття та реєстрації поданої Товариством податкової декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць вересень 2020 року з додатками та доповненнями до неї, з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовив.

Задовольняючи позов у визначеній судом частині, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку із скасуванням рішення про анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість, відсутні підстави для неприйняття податковим органом звітності Товариства з податку на додану вартість, а тому належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання податкового органу повторно розглянути це питання.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 05.09.2022 скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог і прийняв в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позову в цій частині відмовив. В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 08.11.2021 залишив без змін.

Відмовляючи у позові у визначеній частині, суд апеляційної інстанції виходив з того, що платник податків лише у разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, має право до укладення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами «а», «б» пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Суд зазначив, що наявність діючого договору про визнання електронних документів позбавляє платника податків можливості подавати податкові звітність у паперовому вигляді. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зобов`язавши відповідача повторно розглянути спірне питання, суд першої інстанції не захистив порушене на погляд позивача право, за захистом якого він звернувся до суду, оскільки з обставин справи в розрізі норм законодавства, які регулюють спірні правовідносини, слідує, що податковий орган не може прийняти декларацію в паперовому вигляді та буде зобов`язаний знову відмовити в її прийнятті тільки з інших підстав.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій позивач визначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), яким передбачено право на касаційне оскарження, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, з посиланням у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права.

В касаційній скарзі позивач посилається на те, що судом апеляційної інстанції не були враховані висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема пункту 49.4, підпункту 49.9.2 пункту 49.9, пунктів 49.10, 49.11 статті 49, пунктів 48.3, 48.4 статті 48 ПК України, викладені у постановах Верховного Суду від 31.07.2018 у справі №810/1570/16, від 02.04.2019 у справі №826/5496/18, від 18.12.2019 у справі 320/6849/18, від 10.12.2020 у справі №804/6070/16, від 14.06.2022 у справі №810/4273/17.

Скаржник у касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи постанову, не врахував, що контролюючий орган, отримавши від позивача податкову декларацію з податку на додану вартість за відповідний звітний період, не надіслав позивачу повідомлення про відмову у прийнятті поданої платником податкової декларації, не вчинив жодних дій з прийняття цієї декларації, чим позбавив платника майнового права на вільне розпорядження надміру сплаченими сумами цього податку.

Позивач зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції безпідставного анулювання контролюючим органом платнику свідоцтва платника податку на додану вартість, яке у подальшому було визнане судом протиправним, що слугувало підставою для неприйняття податкової декларації.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 25.10.2022 відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції, просить залишити її без змін, а касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 21.10.2025 призначив справу до касаційного розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 22.10.2025.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов наступних висновків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними матеріалами справи, Товариство зареєстроване як юридична особа 03.08.2004, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №13391020000000036.

Платник подав до Києво-Святошинського управління Головного управління ДПС у Київській області податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2020 року з додатками №2, №3, №4, №5 і доповненням до податкової декларації з податку на додану вартість, яку отримано контролюючим органом 07.10.2020, про що свідчить відмітка про отримання з попередженням про можливість відмови у прийнятті на податковій декларації та додатках до неї.

Листом Управління ДПС від 09.10.2020 №16/10-36-66 позивачу було повідомлено про відсутність у Товариства обов`язку подання податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2020 року з підстав анулювання Товариству з 16.12.2016 статусу платника податку на додану вартість на підставі рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану.

Вважаючи таку відмову у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2020 року протиправною, позивач звернувся з позовом до суду.

Фактичною підставою для відхилення поданих платником декларацій з податку на додану вартість слугували висновки контролюючого органу про анулювання реєстрації Товариства як платника податку на додану вартість.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За правилами пунктів 48.1, 48.2, 48.3 статті 48 ПК України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов`язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Обов`язкові реквізити це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Податкова декларація повинна містити такі обов`язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення залежно від форми); інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід`ємною частиною; ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Податкова декларація повинна бути підписана: керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником.

Підпунктом 48.5.1 пункту 48.5 статті 48 ПК України встановлено, що достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність накладеного на електронний документ кваліфікованого електронного підпису чи печатки платника податку.

За правилами пункту 48.7 статті 48 ПК України податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 49.1, 49.2, 49.3, 49.4, 49.8, 49.9, 49.10, 49.11 статті 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

Податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».

Єдиною підставою для відмови у прийнятті податкової декларації засобами електронного зв`язку в електронній формі є недійсність кваліфікованого електронного підпису чи печатки такого платника податків, у тому числі у зв`язку із закінченням строку дії відповідного сертифіката відкритого ключа, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа і надана у форматі, доступному для її технічної обробки.

Платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації контролюючому органу в електронній формі з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».

Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронні довірчі послуги».

Прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

За умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

За умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою: за наявності на всіх аркушах, з яких складається податкова декларація та, за бажанням платника податків, на її копії, відмітки (штампу) контролюючого органу, яким отримана податкова декларація, із зазначенням дати її отримання, або квитанції про отримання податкової декларації у разі її подання засобами електронного зв`язку, або поштового повідомлення з відміткою про вручення контролюючому органу, у разі надсилання податкової декларації поштою; у разі, якщо контролюючий орган із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк.

Відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від`ємного значення об`єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов`язань тощо) забороняється.

У разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов`язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови: у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв`язку, протягом п`яти робочих днів з дня її отримання; у разі отримання такої податкової декларації особисто від платника податку або його представника протягом трьох робочих днів з дня її отримання.

Абзацом 3 пункту 5.10 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.11.2014 №1130 (далі - Положення №1130), підставою для внесення до Реєстру змін щодо скасування анулювання реєстрації, що відбулось за самостійним рішенням контролюючого органу, є рішення суду, яке набрало законної сили, або рішення контролюючого органу про скасування рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ. Рішення із копіями відповідних документів направляється до Державної фіскальної служби України для внесення відповідних змін до Реєстру.

Для внесення контролюючим органом до Реєстру запису про відміну анулювання реєстрації необхідно подати належним чином завірену копії судового рішення, яким скасовано рішення відповідного податкового органу про анулювання реєстрації платника ПДВ або рішення податкового органу про відміну анулювання реєстрації платника ПДВ.

Аналіз наведених положень ПК України дає підстави для висновку, що статтею 49 ПК України передбачений обов`язок контролюючого органу, у разі подання платником податків податкової декларації з податку на додану вартість, прийняти або відмовити у прийнятті податкової звітності. Контролюючий орган не має повноважень щодо надання платнику податків будь-яких роз`яснень щодо поданої ним податкової звітності з податку на додану вартість. У контролюючого органу відсутні повноваження не приймати фактично отриману податкову декларацію у разі її відповідності вимогам статті 48 ПК України, оскільки прийняття податкової звітності є обов`язком контролюючого органу.

Водночас ключовою відмінністю податкової звітності з податку на додану вартість, починаючи з 01.01.2015 стало покладення на платника податків обов`язку щодо її подання засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб, що забезпечувало належне функціонування системи електронного адміністрування податку на додану вартість, та упереджало випадки безпідставного відшкодування податку на додану вартість в автоматичному режимі.

Тобто, наведений імперативний припис передбачає обов`язок платника податку на додану вартість подавати звітність з цього податку лише в електронній формі.

Єдине виключення з цього правила закріплене в абзаці третьому пункту 49.4 статті 49 ПК України, відповідно до якого у разі розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів платник податків, договір з яким розірвано, має право до складання нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктом «а» і «б» пункту 49.3 цієї статті.

Інших виключень з правила, встановленого пунктом 49.4 статті 49 ПК України, у тому числі тих, на які посилається позивач, законодавець не передбачив.

Згідно з пунктом 184.5 статті 184 ПК України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

Відповідно до пункту 184.6 цієї статті у разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.

За правилами пунктів 184.5, 184.6, 184.10 статті 184 ПК України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, складання податкових накладних.

У разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.

Про анулювання реєстрації платника податку контролюючий орган зобов`язаний письмово повідомити особу протягом трьох робочих днів після дня анулювання такої реєстрації.

У разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.

Положеннями пункту 49.8 статті 49 ПК України визначено, що під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу.

Судами установлено, що 16.12.2016 позивачу було анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість. Саме ця обставина слугувала підставою для відмови Товариству у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2020 року. Так, контролюючий орган листом від 09.10.2020 №16/10-36-66, повідомив позивача про те, що на підставі рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість позивач не є платником податку на додану вартість з 16.12.2016, а тому не повинен подавати податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2020 року згідно з пунктом 184.6 статті 184 ПК України.

При цьому, судами також установлено, що Київський окружний адміністративний суд рішенням від 14.05.2018 у справі №810/2420/17, що набрало законної сили 14.09.2018, визнав протиправним та скасував рішення Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 16.12.2016 №299 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства.

Ураховуючи встановлені судами обставини, зокрема, скасування судом (станом на дату подання платником податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2020 року) рішення контролюючого органу про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у платника обов`язку подавати звітність з податку на додану вартість. Тому у даному випадку з дня набрання судовим рішенням у справі №810/2420/17 законної сили у контролюючого органу були відсутні підстави для відмови у прийнятті звітності з податку на додану вартість саме з підстави анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.

Ураховуючи, що єдиною підставою для відмови платнику у прийнятті звітності з податку на додану вартість слугувала підстава анулювання реєстрації платника податку на додану вартість та контролюючий орган не перевірив подану Товариством податкову звітність з податку на додану вартість за вересень 2020 року на відповідність вимогам статті 49 ПК України, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що з огляду на дискреційні повноваження контролюючого органу, як суб`єкта владних повноважень, за будь-яких умов, суд при вирішенні спору не має права підмінювати собою владні управлінські функції цього органу. Оцінка питань способу і форми подання декларації є передчасною та знаходиться за межами питань, наведених у листі контролюючого органу від 09.10.2020 №16/10-36-66.

З огляду на дискреційні повноваження контролюючого органу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість суду відповідно до частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що у даному випадку належним захистом прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути питання щодо прийняття та реєстрації поданої Товариством податкової декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць вересень 2020 року з додатками та доповненням до неї, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Верховний Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що суд першої інстанції, зобов`язавши відповідача повторно розглянути спірне питання, не захистив порушене на погляд позивача право, за захистом якого він звернувся до суду з тих підстав, що податковий орган не може прийняти декларацію в паперовому вигляді та буде зобов`язаний знову відмовити в її прийнятті тільки з інших підстав, оскільки у даному випадку суд апеляційної інстанції залишив поза увагою дискреційні повноваження контролюючого органу, як суб`єкта владних повноважень, та не врахував, що суд за будь-яких умов при вирішенні спору не має права підмінювати собою владні управлінські функції цього органу. Суд апеляційної інстанції, дійшовши до висновку про обов`язок платника подавати звітність з податку на додану вартість лише в електронному вигляді не надав оцінку фактичної можливості подання цієї звітності в період часу, коли податковий орган помилково вважав, що відносно позивача було анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, помилково скасованим судом апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про те, що у зв`язку із неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, пункту 274.1 статті 274 ПК України, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Керуючись статтями 341 345 349 352 355 356 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" задовольнити.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.09.2022 скасувати та залишити в силі рішення Київського окружного адміністративного суду від 08.11.2021.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова