ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 280/5635/20

адміністративне провадження № К/9901/2502/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Данилевич Н. А.,

суддів: Мацедонської В. Е., Шевцової Н. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції касаційну скаргу приватного виконавця ОСОБА_2 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року (головуючий суддя - Стрельнікова Н. В. ) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року (колегія суддів - Панченко О. М., Іванов С. М., Чередниченко В. Є.) у справі №280/5635/20

за позовом ОСОБА_1

до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінфорс"

про неправомірною та скасування постанови, -

установив:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із позовом до Приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва ОСОБА_2 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 25.06.2020 ВП №61952773 по примусовому виконанню виконавчого напису №8735, виданого 15.04.2020 приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик Володимиром Вікторовичем.

На обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що не погоджується із прийнятою відповідачем постановою від 25.06.2020 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника по примусовому виконанню виконавчого напису №8735. Посилається на приписи ст. 1, 2, 4, 5, 18, 23, 24, 25, 26 Закону України "Про виконавче провадження" та зауважує, що позивач постійно проживає та працює на території Запорізької області, на території м.

Києва у позивача відсутнє будь-яке майно, отже місце проживання та місце отримання доходів боржника не відноситься до виконавчого округу, на території якого приватний виконавець ОСОБА_2 здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України, а виконавчий документ прийнято до виконання відповідачем не за місцем проживання, перебування боржника фізичної особи. Таким чином, на підставі ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" і ст. 287 КАС України просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року, позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_2 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 25.06.2020 ВП №61952773 по примусовому виконанню виконавчого напису №8735, виданого 15.04.2020 приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик Володимиром Вікторовичем.

Стягнуто на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 840,80
грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_2 (АДРЕСА_3).

Ухвалюючи судові рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскільки зареєстроване місце проживання позивача знаходиться поза межами виконавчого округу відповідача, у нього не було повноважень щодо відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису №8735 від 15.04.2020.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

21 січня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року, в якій відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, на підтвердження чого наводить судові рішення у різних справах, як приклади прийняття судами протилежних рішень у подібних правовідносинах. Зокрема у справах №160/4982/20,560/2520/20,520/5603/20 рішення ухвалені на користь боржника щодо неможливості відкриття виконавчого провадження за місцем проживання боржника відмінним від місця його реєстрації, натомість у справах №200/4020/20-а, 200/5040/20-а та 520/5605/20-а рішення прийняті на користь приватних виконавців та зроблено висновок щодо відсутності у приватного виконавця обов'язку перевіряти відомості щодо місця перебування боржника за адресою, вказаною у виконавчому документі, та відсутність підстав вважати, що виконавчий документ пред'явлено не за місцем його виконання.

Зазначене, на думку відповідача, свідчить про наявність правової проблеми щодо правомірності відкриття виконавчого провадження за місцем проживання боржника, вказаному у виконавчому документі та/або заяві стягувача про відкриття виконавчого провадження, що підтверджує існування протилежної практики за судовими рішеннями у подібних правовідносинах. Посилається на те, що приватний виконавець при вирішенні питання відкриття виконавчого провадження здійснює перевірку відповідності виконавчого документа вимогам ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження", проте не здійснює перевірку змісту такого виконавчого документа. Вважає, що положення ч. 2 ст. 24 у взаємозв'язку з положеннями ч. 3 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" щодо відомостей про "місце проживання", "місце перебування" чи "місцезнаходження" особи не можна тлумачити як вказівку на зареєстроване місце проживання, адже в Законі України "Про виконавче провадження" застосовуються всі три окремих поняття. Таким чином, вважає, що при відкритті виконавчого провадження не було допущено жодних порушень вимог Закону України "Про виконавче провадження".

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Підставами для відкриття провадження є посилання скаржника на те, що рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики, пункти 3 та 4 частини 4 статті 328 КАС України.

Ухвалою Суду від 12 травня 2021 року відмовлено в задоволенні заяви приватного виконавця ОСОБА_2 про зупинення дії рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року у справі №280/5635/20.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 04.11.2010 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою про внесення відомостей до єдиного державного демографічного реєстру №225169-2019 від 10.07.2019, фактично проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується довідкою №4563 від 19.08.2020, виданою виконавчим комітетом Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області.

Так, з відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів на утриманих податків відповідно на запит у електронному вигляді від 17.06.2020, за період з 1 кварталу 2019 року по 2 квартал 2020 року, ОСОБА_1 працює у Фермерському господарстві "ім. Т. Г. Шевченка".

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16.07.2020 у справі №280/3693/20, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_2 щодо примусового виконання виконавчого напису №8735, виданого 15.04.2020 приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик Володимиром Вікторовичем. Визнано протиправними та скасовано постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_2 про відкриття виконавчого провадження від 30.04.2020 ВП 61952773, про стягнення з боржника основної винагороди від 30.04.2020 ВП 61952773, про арешт майна боржника від
30.04.2020 ВП 61952773, про арешт коштів боржника від 30.04.2020 ВП 61952773.

Однак, 08 серпня 2020 року на адресу Фермерського господарства "ім. Т. Г.

Шевченка" надійшла оскаржувана постанова приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_2 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 25.06.2020 ВП №61952773 по примусовому виконанню виконавчого напису №8735, виданого 15.04.2020 приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик Володимиром Вікторовичем.

Не погоджуючись із постановою Приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва ОСОБА_2 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 25.06.2020 ВП №61952773, звернувся до суду із цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 (далі - ~law25~) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у ~law26~ органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, ~law27~, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до ~law28~, а також рішеннями, які відповідно до ~law29~ підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ~law30~ примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.

~law31~ визначено вимоги до виконавчого документа, зокрема, у виконавчому документі зазначаються адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб).

~law32~ встановлено, що Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

~law33~ передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених ~law34~ випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", крім винятків, установлених цією частиною.

Частиною першою статті 18 Закону встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною п'ятою статті 18 Закону під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наЗаконом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Частиною першою статті 28 Закону встановлено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" №1403-VIII від 02.06.2016 (далі - ~law43~) завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

За змістом ~law44~ діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 5) обов'язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

Згідно з ~law45~ державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність.

~law46~ визначено, що приватним виконавцем може бути громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень у порядку, встановленому законом. Приватний виконавець є суб'єктом незалежної професійної діяльності.

Відповідно до ~law47~ виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.

Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

За визначеннями, поданими у статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" №1382-IV від 11.12.2003 (далі - ~law50~) місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місцем проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Частиною другою статті 2 Закону встановлено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

За змістом статті 6 Закону реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" №5942-VI від 20.11.2012 (далі - ~law52~) Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної ~law53~ інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених ~law54~ документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.

Відповідно до ~law55~ до Реєстру вноситься додаткова змінна інформація про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган), а також про місце роботи та посаду (у разі оформлення посвідчення члена екіпажу).

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені частина 1 статті 341 КАС України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частини 2, 3 статті 341 КАС України).

Як вже зазначалось судом, підставою для відкриття провадження у цій справи слугували посилання скаржника на те, що рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також пункти 3 та 4 частини 4 статті 328 КАС України.

Скаржник посилався на наявність протилежних рішень Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема у справах №160/4982/20,560/2520/20,520/5603/20 та №200/4020/20-а, 200/5040/20-а та 520/5605/20-а, а також на однобічність дослідження і оцінки доказів судами попередніх інстанцій при розгляді цієї справи, без наведення відповідних мотивів надання переваги доказам, наданим позивачем, та неврахування доказів, що спростовують факти викладені в позові.

Колегія суддів зауважує, що не зважаючи на те, що предметом розгляду цієї адміністративної справи є правомірність постанови відповідача про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від
25.06.2020 ВП №61952773 по примусовому виконанню виконавчого напису №8735, виданого 15.04.2020 приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик Володимиром Вікторовичем, беручи до уваги підстави обґрунтування заявлених позивачем позовних вимог, суди попередніх інстанцій обґрунтовано надали оцінку обставинам саме правомірності постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №61952773.

Також Суд ураховує, що 15 липня 2021 року Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду розглянуто адміністративну справу №380/9335/20 за позовом ОСОБА_3 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови.

При розгляді цієї справи Верховним Судом стосовно тлумачення положень ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження" в контексті визначення місця проживання боржника, а також питання наявності у приватного виконавця обов'язку перевіряти перед відкриттям виконавчого провадження відомості у виконавчому документі стосовно місця проживання боржника, сформовано такі правові висновки.

У виконавчому провадженні місце проживання боржника відіграє важливу роль як для визначення виконавчого округу, в якому має здійснюватися виконавче провадження, так і для можливості реалізації боржником своїх прав і виконання обов'язків у виконавчому провадженні.

Так, статтею 19 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право, зокрема, ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому статтею 19 Закону України "Про виконавче провадження", заявляти відводи у випадках, передбачених статтею 19 Закону України "Про виконавче провадження", надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення.

Зазначеною статтею на боржника покладено низку обов'язків (зокрема повідомляти виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, своєчасно з'являтися на вимогу виконавця, допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій), виконання яких передбачає перебування у безпосередній близькості до місця вчинення виконавчих дій.

У зв'язку з цим Верховний Суд погодився з висновками, викладеними у постанові від 31.03.2021 в справі №380/7750/20, про те, що примусове виконання рішень має бути певним чином наближеним, прив'язаним до місця проживання/перебування боржника що, окрім іншого, дасть змогу останньому (чи принаймні створить йому відповідні умови) належним чином реалізовувати свої права та обов'язки як учасника виконавчого провадження.

При цьому Верховний Суд ураховав, що статтею 19 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено право стягувача обирати місця відкриття виконавчого провадження між органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, але наголошує, що таке право не має нівелювати права боржника, передбачені статтею 19 Закону.

Суд уважав за необхідне також зазначити, що в силу ~law61~ приватний виконавець повинен здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність, а також повинен дотримуватися принципів верховенства права, законності, справедливості, неупередженості та об'єктивності.

Також, в силу положень ~law62~, приватний виконавець є особою, уповноваженою державою на примусове виконання рішень, тобто є суб'єктом владних повноважень, на дії якої поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України. Зокрема, суб'єкти владних повноважень мають приймати рішення (вчиняти дії) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно, розсудливо та неупереджено.

Щодо відсутності у чинному законодавстві вимог щодо здійснення виконавчого провадження виключно за місцем реєстрації боржника, то Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду звернув увагу на таке.

Як уже було зазначено, Законом України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна (частина перша статті 24 Закону). Водночас визначення місця проживання та місця перебування наведено у ~law64~, відповідно до якого місцем проживання є житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Виходячи з приписів ~law65~, місце проживання підлягає обов'язковій реєстрації, тобто ~law66~ пов'язує місце проживання особи насамперед із зареєстрованим місцем проживання. Таким чином, факт реєстрації особою свого місця проживання безумовно свідчить про те, що особа обрала певну адресу місцем свого проживання. Законом не заборонено особі мати декілька місць проживання, але у будь-якому випадку адреса, зареєстрована особою у встановленому порядку, виходячи з положень частини десятої статті 6 Закону, є офіційною адресою, а отже, особа правомірно очікує, що за цією адресою з нею буде вестися офіційне листування, а також вчинятимуться й інші юридичні дії, що пов'язані з місцем її проживання.

Отже, відкриття виконавчого провадження у виконавчому окрузі, до якого належить зареєстрована адреса місця проживання боржника, відповідатиме принципу юридичної визначеності, вимогам, установленим частиною 2 статті 2 КАС України та вимогам статті 24 Закону України "Про виконавче провадження".

При цьому Суд звернув увагу на те, що частина 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" пов'язує місце виконання рішення приватним виконавцем з фактичним місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходженням боржника - юридичної особи, а не з адресою, зазначеною у виконавчому документі, як це, наприклад, закріплено у частині 1 статті 28 Закону України "Про виконавче провадження".

Що стосується місця проживання боржника, яке незареєстроване у встановленому законом порядку, Верховний Суд виходив з того, що таке місце проживання боржника, в силу відсутності в нього офіційного характеру, має бути повідомлено самим боржником (що відповідатиме принципу вільного вибору місця проживання, встановленому ~law70~) або підтверджено належним чином з урахуванням принципу офіційного з'ясування обставин, оскільки просте зазначення будь-якої адреси без перевірки відповідних обставин не робить цю адресу саме адресою місця проживання особи у розумінні ~law71~.

Верховний Суд також урахував, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус не встановлює відповідних обставин, адже не викликає особу, не спілкується з нею та не отримує від неї жодної інформації. Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що саме виконавчим документом у цій справі встановлено фактичне місце проживання боржника.

Аналізуючи положення ~law72~, положення ~law73~, а також положення Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" №5942-VI, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про те, що виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи. Такі дії відповідатимуть вимогам частини 2 статті 2 КАС України, яких приватний виконавець має дотримуватись.

Серед іншого, Верховний Суд зазначив, що норми КАС України також пов'язують місце проживання особи із зареєстрованим місцем її проживання. Так, відповідно до частини 3 статті 171 КАС України суд встановлює місце проживання фізичної особи шляхом надсилання запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Отже, законодавець, оперуючи поняттям "місце проживання особи", передбачає, що таке місце проживання має бути особою зареєстровано і суб'єкти владних повноважень зобов'язані враховувати таку інформацію при здійсненні ними владно-управлінських функцій.

Таким чином, відсутність прямого обов'язку приватного виконавця перевіряти адресу проживання боржника не спростовує необхідності дотримання ним принципів верховенства права; законності; незалежності; справедливості, неупередженості та об'єктивності; диспозитивності; гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, які визначені частиною 1 статті 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та кореспондуються з положеннями частини 2 статті 2 КАС України, на відповідність яким суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень.

В іншому випадку, нез'ясування адреси проживання боржника може мати наслідком порушення прав боржника, що виражатиметься у штучному створенні перешкод для вчинення боржником дій, зазначених у статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" (ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій тощо). Верховний Суд наголосив, що відсутність прямої вказівки в Законі України "Про виконавче провадження" на обов'язок виконавця перевіряти місце проживання боржника не повинна слугувати інструментом ймовірних порушень прав боржника з боку виконавця - суб'єкта владних повноважень.

Верховний Суд уважав за необхідне також звернути увагу на положення ~law78~, відповідно до якої виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Виходячи із системного аналізу цієї норми в сукупності з іншими положеннями ~law79~, Верховний Суд констатував, що надання триденного терміну для вирішення питання щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання спрямоване саме на необхідність перевірки органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, зокрема і відповідності зареєстрованого місця проживання боржника - фізичної особи адресі боржника, вказаної у виконавчому документі, і належності такого зареєстрованого місця проживання виконавчому округу, на який поширюються повноваження приватного виконавця.

Підсумовуючи викладене, саме лише зазначення місця проживання, яке не має жодного взаємозв'язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якої охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою. Відповідні висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 в справі №380/7750/20, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду вважав правильними та не вбачав підстав для відступлення від вказаної правової позиції.

За встановлених обставин у цій справі визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким ~law80~ пов'язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця.

Суд урахував доводи касаційної скарги про те, що наявність зареєстрованого місця проживання боржника не є підтвердженням того, що особа на день відкриття виконавчого провадження проживає саме за зареєстрованою адресою, однак у випадку, якщо особа не повідомила іншого, саме цю адресу, з урахуванням приписів частини десятої статті 6 Закону, необхідно враховувати під час вирішення питання про відкриття виконавчого провадження відповідно до вимог частини 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження". Крім того, таке трактування частини другої статті 24 Закону відповідатиме також принципу юридичної визначеності, який є елементом верховенства права.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій, наведені в оскаржуваних судових рішеннях у справі, що переглядається ( №280/5635/20), повністю узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 15.07.2021 у справі №380/9335/20.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено.

Суд вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій, а зводяться до переоцінки встановлених судами обставин.

Частиною 1 статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

Касаційну скаргу приватного виконавця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

СуддіН. А. Данилевич В. Е. Мацедонська Н. В. Шевцова