Історія справи

Ухвала КАС ВП від 16.04.2019 року у справі №826/18624/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2020 року

Київ

справа № 826/18624/16

провадження № К/9901/9521/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Данилевич Н. А., Уханенка С. А.

розглянув у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Державної фіскальної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2018 року, ухваленого у складі колегії суддів: Васильченко І. П., Вєкуа Н. Г., Федорчука А. Б., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року, прийняту у складі колегії суддів: Карпушової О. В., Губської Л. В., Епель О. В.

І. Суть спору

1. У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (надалі також ДФС України), в якому просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати наказ від 08 листопада 2016 року № 3590-о "Про звільнення ОСОБА_1";

1.2. поновити позивача на посаді, який за своїми умовами праці, функціональними обов'язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною займаній ним станом на 08 листопада 2016 року, днем 08 листопада 2016 року;

1.3. зобов'язати ДФС України видати наказ про поновлення позивача на попередній роботі з 08 листопада 2016 року та невідкладно допустити останнього до роботи;

1.4. стягнути середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2016 року по дату поновлення на роботі.

2. В мотивування позову зазначає, що, починаючи з 01 серпня 1997 року, позивач працював на різних посадах в органах державної податкової (фіскальної) служби України. За період її роботи органи податків і зборів неодноразово реорганізовувались, змінюючи назву.

2.1. Позивач вказує, що відповідно до наказу Голови ДФС України від 12 серпня 2015 року № 598 Департамент аналізу ризиків та протидії митним правопорушенням, в якому працював позивач ліквідовано та утворено Департамент протидії митним правопорушенням. В подальшому згідно з наказом від 12 вересня 2016 року № 763 вищевказаний Департамент ліквідовано і утворено Департамент організації протидії митним правопорушенням.

2.2. При цьому, позивач стверджує, що йому протиправно не було запропоновано посад у новоствореному відділі, внаслідок чого наказом ДФС України від 08 листопада 2016 року № 3590-о, позивача звільнено із займаної посади за пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), через скорочення штатів.

2.3. Вважаючи своє звільнення з посади незаконним, оскільки позивач має переважне право на залишення на роботі при скороченні працівників у зв'язку з тривалим безперервним стажем роботи в органах податкової служби та високої кваліфікації, ОСОБА_1 з метою захисту своїх прав звернулась до суду з вимогою про скасування наказу щодо його звільнення.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1, починаючи з 01 серпня 1997 року, позивач працював на різних посадах в органах державної податкової (фіскальної) служби України.

4. Подальші зміни місця роботи в межах центрального органу виконавчої влади, відбувалися виключно у зв'язку з організаційними змінами, змінами структури штатного розпису, утворення та ліквідації Міністерства доходів і зборів України.

5. Наказом голови ДФС України від 21 січня 2015 року № 174-о ОСОБА_1 призначений на посаду заступника начальника відділу перевірки дотримання митного законодавства управління аналітичної роботи у сфері ЗЕД Департаменту аналізу ризиків та протидії митним порушенням Державної фіскальної служби України.

6.20 травня 2016 року позивача під власний підпис повідомлено про наступне вивільнення із займаної посади у зв'язку зі скороченням штатної чисельності апарату та змінами у штатному розкладі ДФС України. Одночасно вказаним попередженням зазначено, що вакантні посади відсутні.

7. В подальшому 08 листопада 2016 року ОСОБА_1 запропоновано для переведення такі посади:

провідного інспектора відділу електронного документообігу та архіву управління організації документування і роботи з документами Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури;

провідного інспектора відділу документообігу вхідної кореспонденції управління організації документування і роботи з документами Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури;

провідного інспектора відділу підтримки інформаційних процесів управління забезпечення інформаційних процесів та обробки даних Департаменту інформаційних технологій.

8. Ознайомившись із запропонованими посадами, позивач відмовився від них, про що свідчить відповідний запис на попередженні. У цій частині позивач наполягає, що для переведення відповідачем не було запропоновано усіх наявних вакантних посад, які існували в період з дня попередження і до дня її звільнення, та серед яких були наявними такі посади, які він міг би зайняти для подальшої роботи.

9. Наказом ДФС України від 08 листопада 2016 року № 3590-0 звільнено ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу перевірки дотримання митного законодавства управління аналітичної роботи у сфері ЗЕД Департаменту аналізу ризиків та протидії митним правопорушенням ДФС України за пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі-Закон № 889-VIII), у зв'язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності ДФС України.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

10. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року, позовні вимоги задоволено частково.

10.1. Визнати протиправним та скасувати наказ ДФС України від 08 листопада 2016 року № 3590-о "Про звільнення ОСОБА_1".

10.2. Поновлено ОСОБА_1 на посаді в ДФС України, який за своїми умовами праці, функціональними обов'язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною займаній ним станом на 08 листопада 2016 року, днем 08 листопада 2016 року.

10.3. Стягнуто з ДФС України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

10.4. В решті позову - відмовлено.

11. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем належними та допустимими доказами не доведено виконання, на момент звільнення позивача вимог статті 42 КЗпП України, а саме проведення порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного працівника перед іншим на залишення на роботі. Разом з цим суд першої інстанції дійшов висновку, що ДФС України не виконало в повній мірі покладеного на нього статтею 49-2 КЗпП України обов'язку, при вивільненні працівника за статтею 49-2 КЗпП України, запропонувати йому всі наявні вакантні посади, які позивач може обіймати.

12. Зазначена позиція підтримана Шостим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

IV. Касаційне оскарження

13. У касаційній скарзі представник відповідача, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та прийняти нове, яким відмовити в позові.

14. Свою касаційну скаргу мотивує неврахуванням судами попередніх інстанцій проведеної реорганізації до структури ДФС України, внаслідок якої відбулися структурні зміни та скорочення штатної чисельності, а відтак оскаржуваний наказ про звільнення позивача є правомірним.

15. Водночас позивач у відзиві вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити їх без задоволення, а судові рішення - без змін.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

16. Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

17.08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

18. За правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

19. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

20. Приписами частини 1 статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

21. Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

22. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

23. Загальні підстави звільнення працівників визначені КЗпП України.

24. За змістом статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємств, установ, організацій, скорочення численності або штату працівників.

Звільнення з цих підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

25. Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

26. У свою чергу, відповідно до пункту 12 статті 1 Закону України "Про вищу освіту" кваліфікація - офіційний результат оцінювання і визнання, який отримано, коли уповноважена установа встановила, що особа досягла компетентностей (результатів навчання) відповідно до стандартів вищої освіти, що засвідчується відповідним документом про вищу освіту.

27. За визначенням пунктів 8, 13, 20, 21 статті 1 Закону України "Про вищу освіту" компетентність - динамічна комбінація знань, вмінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, яка визначає здатність особи успішно здійснювати професійну та подальшу навчальну діяльність і є результатом навчання на певному рівні вищої освіти; галузь знань - основна предметна область освіти і науки, що включає групу споріднених спеціальностей, за якими здійснюється професійна підготовка; спеціальність - складова галузі знань, за якою здійснюється професійна підготовка; спеціалізація - складова спеціальності, що визначається вищим навчальним закладом та передбачає профільну спеціалізовану освітньо-професійну чи освітньо-наукову програму підготовки здобувачів вищої та післядипломної освіти.

28. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

29. Так, нормами спеціального законодавства, а саме ~law38~ передбачено, що державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (~law39~); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (~law40~); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (~law41~); 4) за ініціативою суб'єкта призначення (~law42~); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (~law43~); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (~law44~); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади".

30. У відповідності до ~law46~ підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

31. ~law47~ встановлено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

32. Приписами частин 1 та 3 статті 49-2 КЗпП України обумовлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

33. За змістом статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

VI. Позиція Верховного Суду

34. Виходячи з положень статті 40 КЗпП України, розірвання трудового договору можливе як при ліквідації підприємства, установи, організації, так і при скороченні чисельності або штату працівників.

35. При цьому, з урахуванням приписів статті 49-2 КЗпП України власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівнику всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

36. З аналізу наведених норм слідує, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці.

37. Водночас, кваліфікація як рівень досягнення компетентності є результатом навчання на певному рівні вищої освіти, який визначає здатність особи успішно здійснювати професійну діяльність у певній галузі.

38. З матеріалів справи вбачається, що в органах податкової служби була здійснена реорганізація, та як наслідок, відповідно до штатного розпису ДФС України на 2015 рік Департамент аналізу ризиків та протидії митним правопорушенням, а станом на 2016 рік Департамент протидії митним правопорушенням, в якому працював позивач, змінено на Департамент боротьби з митними правопорушеннями ДФС України.

39. Так, ОСОБА_1 має повну вищу освіту відповідно до диплому серії НОМЕР_1 від 29 травня 1997 року, виданого Українським транспортним університетом, за спеціальністю "організація перевезення на транспорті". 21 серпня 2015 року позивачу присвоєно чергове спеціальне звання Радника податкової та митної справи ІІ рангу, згідно з наказом № 2646-о.

40. Слід зазначити, що 08 листопада 2016 року ОСОБА_1 запропоновано для переведення такі посади:

провідного інспектора відділу електронного документообігу та архіву управління організації документування і роботи з документами Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури;

провідного інспектора відділу документообігу вхідної кореспонденції управління організації документування і роботи з документами Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури;

провідного інспектора відділу підтримки інформаційних процесів управління забезпечення інформаційних процесів та обробки даних Департаменту інформаційних технологій.

41. Згідно з ~law48~ у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.

42. ~law49~ встановлено, що державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу:

1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб'єкта призначення;

2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.

43. Визначення рівнозначної посади міститься у ~law50~ та означає посаду державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.

44. За такого правового врегулювання та обставин справи запропоновані ОСОБА_1 посади не є рівнозначними тій, що він обіймав.

45. Як встановлено судами на момент попередження позивача про наступне вивільнення вакантною рахувалась 1 посада у Департаменті боротьби з митними правопорушеннями ДФС України, проте, одночасно з попередженням про наступне вивільнення зазначена посада позивачу для переведення не пропонувалась.

46. Разом з цим з наданого представником відповідача переліку (штатний розпис на 2016 рік) введено в штатний розпис по Департаментам 45 штатних посад, які також не пропонувались позивачу.

47. Отже, відповідачем не надано доказів та переконливих пояснень щодо відсутності можливості надати позивачу пропозиції рівноцінної посади державної служби відповідно до його кваліфікації.

48. Таким чином Верховний Суд вважає правильними висновки попередніх інстанцій щодо невиконання ДФС України покладеного на відповідача статтею 49-2 КЗпП України обов'язку про надання позивачу пропозицій вакантних посад, які відповідно до своєї кваліфікації вона могла обіймати.

49. Враховуючи приписи статті 341 КАС України, за змістом якої суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд зауважує, що питання стосовно застосування статті 235 КЗпП України в аспекті періоду та суми виплати працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, так само як і вирішення питання щодо посади, на яку поновлено позивача у зв'язку із незаконним звільненням, не є предметом касаційного оскарження.

50. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

51. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

52. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VII. Судові витрати

53. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

постановив:

1. Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без задоволення.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року у справі № 826/18624/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді Н. А. Данилевич

С. А. Уханенко