ПОСТАНОВА
Іменем України
22 червня 2018 року
Київ
справа №803/1618/16
адміністративне провадження №К/9901/35721/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду у складі судді Валюха В.М. від 18 січня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Старунського Д.М., суддів Багрія В.М., Рибачука А.І. від 22 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_2 (далі-позивач) звернулась до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі-Інспекція), в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11 червня 2015 року №12666-17 та від 29 червня 2016 року №134915-13.
Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначала, що справляння транспортного податку за 2015 рік на підставі положень статті 267 Податкового кодексу України не є правомірним та суперечить основним засадам податкового законодавства, зокрема, принципу стабільності, який зумовлює неможливість внесення змін до будь-яких елементів податків та зборів пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду. Також стверджувала, що належний їй на праві власності автомобіль не підпадає під визначення об'єкта оподаткування транспортним податком у 2016 році, оскільки його середньоринкова вартість становить менше 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2016 податкового (звітного) року, тобто менше 1033500,00 грн. У зв'язку із наведеним вважає, що нарахування оскаржуваними рішеннями сум грошового зобов'язання зі сплати транспортного податку з фізичних осіб за 2015 та 2016 роки є незаконним.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 18 січня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року, позов задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 11 червня 2015 року №12666-17 та від 29 червня 2016 року №134915-13.
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що застосування контролюючим органом положень Податкового кодексу України щодо оподаткування транспортним податком може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року, а тому обов'язок його сплати у позивача в 2015 році відсутній. Стосовно ж правомірності нарахування позивачу податкового зобов'язання за 2016 рік суди зазначили, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано розрахунку визначення вартості належного позивачу автомобіля, яким він керувався при визначенні об'єкта оподаткування та нарахуванні грошового зобов'язання зі сплати транспортного податку, натомість, згідно отриманої судом від Міністерства економічного розвитку і торгівлі України інформації вартість належного позивачу транспортного засобу є меншою за 750 розмірів мінімальної заробітної плати, а тому останній не є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилалась на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, оскільки транспортний податок, як обов'язковий місцевий податок, підлягає сплаті на підставі статті 267 Податкового кодексу України починаючи з 1 січня 2015 року, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. Зазначила, що при визначенні вартості належного позивачу автомобіля у 2016 році враховувався нормативний середньорічний пробіг транспортного засобу, так як з об'єктивних причин інформація про фактичний пробіг податковому органу не відома. Загалом вважає, що нарахування оскаржуваними рішенням сум грошових зобов'язань зі сплати транспортного податку з фізичних осіб за 2015 та 2016 роки є правомірним.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які вона просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
В подальшому, справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України й протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є власником транспортного засобу Lexus GX 460, 2011 року випуску, з об'ємом двигуна 4608 куб. см.
11 червня 2015 року Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення №12666-17, яким на підставі статті 267 Податкового кодексу України визначено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» за 2015 рік у розмірі 25000,00 грн.
Також, 29 червня 2016 року Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення №134915-13, яким на підставі статті 267 Податкового кодексу України визначено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» за 2016 рік у розмірі 25000,00 грн.
Касаційний суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про невідповідність вимогам чинного законодавства оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на наступне.
01 січня 2015 року набрав чинності Закон України №71-VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким шляхом викладення в новій редакції статті 267 Податкового кодексу України (далі - ПК України) було введено новий податок - транспортний податок.
Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного рішення) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Приписи підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України з 01 січня 2015 року власники транспортних засобів, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України є об'єктами оподаткування, стали платниками транспортного податку.
Разом з тим, надаючи правову оцінку правомірності застосування контролюючим органом положень ПК України щодо оподаткування транспортним податком у 2015 році, Верховний Суд виходить з наступного.
Так, відповідно до пункту 8.1 статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
У статті 10 ПК України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (підпункт 10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено пунктом 7.1 статті 7 ПК України.
Згідно статті 265 ПК України (у редакції Закону України №71-VIII від 28 грудня 2014 року, що діє з 01 січня 2015 року) податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Отже, транспортний податок згідно з ПК України є місцевим податком.
Особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.
Верховна Рада України встановлює тільки перелік дозволених до впровадження місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв, - є компетенцією відповідних місцевих рад.
Так, відповідно до підпункту 8.3 статті 8 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Згідно пункту 4.4 статті 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Тобто безпосереднє встановлення місцевих податків, у тому числі і транспортного податку, віднесено ПК України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 143 Конституції України.
У відповідності до пункту 10.3 статті 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Згідно пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
При цьому, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 цього кодексу (пункт 12.5 статті 12 ПК України).
Відповідно підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Статтею 3 Бюджетного кодексу України встановлено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Отже, якщо рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.
Наведений висновок узгоджується також із основними принципами податкового законодавства, проголошеними у статті 4 ПК України, які визначають зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин та повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.
Серед принципів, наведених у вказаній нормі, є, зокрема, принцип стабільності, який передбачає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України).
Фактично цей спеціальний принцип податкового законодавства спрямований на конкретизацію одного з аспектів принципу правової визначеності - вимоги розумної стабільності права, яка зумовлює необхідність незмінності правових приписів протягом певного часу.
Враховуючи ухвалення Закону України №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким викладена в новій редакції стаття 267 ПК України та запроваджено транспортний податок в Україні, лише 28 грудня 2014 року, а також відсутність доказів прийняття відповідною місцевою радою за місцем проживання позивача рішення про встановлення транспортного податку до 15 липня 2014 року, касаційний суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком можливо було не раніше наступного бюджетного періоду, який настав за плановим (2015 роком), тобто не раніше 2016 року.
Таке застосування норм податкового законодавства відповідає й положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.
Таким чином, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність у позивача обов'язку сплати транспортного податку у 2015 році.
Що ж стосується нарахування позивачу зобов'язання зі сплати транспортного податку у 2016 році касаційний суд виходить з наступного.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24 грудня 2015 року №909-VIII, положення якого набрали чинності з 01 січня 2016 року, до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України внесені зміни, згідно яких об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.
Відповідно до пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону від 24 грудня 2015 року №909-VIII в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Отже, Законом України №909-VIII не встановлювався новий транспортний податок, а також не змінювалась його ставка, з 01 січня 2016 платниками транспортного податку є власники легкових автомобілів не старше п'яти років, середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати.
Станом на 01 січня 2016 року мінімальна заробітна плата установлена в розмірі 1378 грн. (стаття 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік»), а тому 750 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2016 року складали 1033500 грн.
Таким чином, об'єктом оподаткування у 2016 році стали легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 1033500 грн. та з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно).
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті (абз.2 підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України).
Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року №66 (далі - Методика), відповідно до положень пункту 2 якої (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 року №403 (Офіційний вісник України, 2013 р., №44, ст. 1576), де за ціну нового транспортного засобу (Ц н) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.
Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (пункт 13 Методики).
Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об'єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг (пункт 14 Методики).
Враховуючи наявність в матеріалах справи наданої на вимогу суду Мінекономрозвитку інформації, у якій повідомляється, що розрахована у 2016 році згідно з Методикою середньоринкова вартість автомобіля Lexus GX 460, 2011 року випуску, з об'ємом двигуна 4,6 та пробігом 82663 км. становила 899980,44 грн., касаційний суд також приходить до висновку, що належний позивачу на праві власності автомобіль не є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році згідно положень статті 267 ПК України, а позивач, відповідно, платником такого податку.
Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими відповідачем, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення не ґрунтуються на нормах закону, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.
За правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 18 січня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2017 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С.С. Пасічник
І.А. Васильєва
В.П. Юрченко ,
Судді Верховного Суду