Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.05.2018 року у справі №810/4326/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 травня 2018 року

Київ

справа №810/4326/16

касаційне провадження №К/9901/40937/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (далі - Інспекція) на постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.02.2017 (суддя - Брагіна О.Є.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2017 (головуючий суддя - Степанюк А.Г., судді - Кузьменко В.В., Шурко О.І.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торговельне об'єднання «Будівельник» (далі - Товариство) до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року Товариство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.12.2015 № 0000331401.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 20.02.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2017, позов задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 15.12.2015 № 0000331401.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди виходили з того, що на підставі наданих Товариством документів (договору, податкових, товарно-транспортних накладних, довідок, актів виконаних робіт) судом встановлено факт придбання та використання у власній господарській діяльності основного засобу - падаючої стріли. При цьому, суди відзначили, що відомості, отримані в ході оперативно-розшукових заходів чи досудового слідства, не є доказами при доведенні фактів допущення порушень вимог податкового законодавства платником податків до їх закріплення процесуальним шляхом.

Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 31.08.2017 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, статей 7-11, 69, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України. Також, Інспекція посилається на те, що згідно протоколу обшуку від 22.03.2016, проведеного на підставі ухвали слідчого судді на підставі матеріалів досудового розслідування по кримінальному провадженню, внесеного до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №12015000000000630 від 08.12.2015, за адресою проведеного обшуку було виявлено та вилучено декілька десятків печаток різних суб'єктів господарювання, у тому числі і печатка ТОВ «Гранді Плюс», при цьому адреса приміщення, у якому проводився обшук, не є податковою адресою жодного із цих суб'єктів господарювання, зокрема, і ТОВ «Гранді Плюс». Таким чином, наявність печаток зазначених товариств у особи, яка не має відношення до діяльності таких товариств, а також за адресою, яка не є податковою адресою таких товариств, у тому числі і ТОВ «Гранді Плюс», свідчить про те, що видаткові накладні, складені від імені таких товариств, були складені і підписані невстановленими особами, чиї підписи засвідчені печаткою, яка знаходилась у користуванні фізичної особи, яка не має відношення до діяльності такої юридичної особи.

Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 №1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 № 2 «Про визначення дня початку роботи Верховного Суду» днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 17.05.2018 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та призначив справу до розгляду у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін на 22.05.2018.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди встановили, що 20.05.2016 між позивачем (покупцем) та ТОВ «Гранді Плюс» (продавцем) був укладений договір № 20/05-П на поставку продукції виробничо-технічного призначення, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця продукцію (падаючу стрілу), а покупець прийняти її і оплатити на умовах, передбачених цим договором (пункт 1.1 статті 1); поставка продукції здійснюється транспортом покупця та за його рахунок (пункт 2.4 статті 2); покупець виконує перерахування вартості продукції згідно умов, вказаних у додатках до цього договору (пункт 4.2 статті 4).

На підставі судового рішення слідчого судді Солом'янського районного суду міста Києва від 01.08.2016 у справі № 760/6919/16-к Інспекція провела позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Гранді Плюс» за період з 01.01.2014 по 29.07.2015, за результатами якої був складений акт № 2127/14-00/35967552 від 05.12.2016, за висновками якого встановлено порушення Товариством вимог пунктів 198.1-198.3, абзацу «г» пункту 198.5, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість за червень 2016 року на суму 116576,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що: ТОВ «Гранді Плюс» не є виробником, імпортером товарів, постачання яких задекларував покупцю - Товариству; постачальником товару з номенклатурою «стріла падаюча» для ТОВ «Гранді Плюс» було ТОВ «Сафарс», по ланцюгу формування податкового кредиту якого не встановлено факту придбання товару - стріла падаюча, тобто неможливо встановити факт реального походження товару; будь-які контрагенти не декларували надання в оренду орендатору ТОВ «Гранді Плюс» основних засобів та складських приміщень, в тому числі за адресою пункту навантаження, яка вказана у товарно-транспортній накладній від 03.06.2016 №01АА - м. Боярка Київської області; відсутня будь-яка інформація, що підтверджує наявність у ТОВ «Гранді Плюс» достатньої кількості трудових ресурсів, обладнання, основних засобів для здійснення операцій з продажу товарів (робіт, послуг) за їх кількісними та якісними характеристиками, зазначених ним в податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, у тому числі складених покупцю - Товариству; Товариство до перевірки не надало сертифікати якості та паспорт на основний засіб (стріла падаюча); станом на 29.07.2016 заборгованість Товариства перед ТОВ «Гранді Плюс» становить 633005,62 грн.; з матеріалів внесеного до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №12015000000000630 від 08.12.2015 провадження, порушеного за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 28, частиною 2 статті 205, частиною третьою статті 209, частиною третьою статті 212, частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України, вбачається, що учасниками організованої групи під керівництвом ОСОБА_5 в період 2014-2016 років були зареєстровані або перереєстровані на підставних осіб ряд підприємств, у тому числі й ТОВ «Гранді Плюс» з метою прикриття незаконної діяльності, шляхом використання їх реквізитів та банківських рахунків у злочинних схемах зі створення штучної документальної видимості здійснення фінансово-господарських операцій для незаконного завищення валових витрат та податкового кредиту підприємствам реального сектору економіки; з метою встановлення фактичного місцезнаходження службових осіб таких підприємств, у тому числі й ТОВ «Гранді Плюс», було здійснено виїзди за податковими адресами таких підприємств, у том числі й ТОВ «Гранді Плюс», в результаті яких встановлено, що офісні та складські приміщення відсутні; в рамках кримінального провадження проведено ряд обшуків за результатами яких виявлено та вилучено 56 печаток суб'єктів господарської діяльності з переліку транзитно-конвертаційних підприємств, в тому числі й ТОВ «Гранді Плюс», якими користувалась у своїй діяльності група осіб під керівництвом ОСОБА_5

На підставі вказаного акта перевірки Інспекція 15.12.2016 прийняла податкове повідомлення-рішення №0000331401, яким збільшила Товариству суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 145720,00 грн., з яких 116576,00 грн. - за податковими зобов'язаннями, 29144,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Згідно з підпунктами 14.1.191, 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) постачання товарів - це будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду; продаж (реалізація) товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно положень абзацу 1 пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами абзаців 1, 2 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.

Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

За статтею 42 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

В свою чергу, стаття 551 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) містить ознаки (критерії), за якими юридична особа чи діяльність фізичної особи - підприємця можуть бути визнані фіктивними, тобто такими, в яких зовнішня організаційно-правова форма не відповідає її суті те меті створення. Ознаки фіктивності мають бути доведені належними, допустимими і достовірними доказами, поняття, джерела і характеристики яких наведені у Главі 5 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції від 15.12.2017). Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції від 15.12.2017) докази оцінюються та мають ґрунтуватися на безпосередньому, повному, всебічному та об'єктивному їх дослідженні. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вказує, що норми матеріального закону не пов'язують визнання ознак фіктивності юридичної особи з обов'язковим встановленням вини в діях особи (осіб), яка зареєструвала таку особу, чи попереднього кримінального провадження і постановлення обвинувального вироку щодо осіб, які вчинили фіктивне підприємництво, тобто вчинили злочин, передбачений частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Поверховий підхід та неповнота при з'ясуванні обставин справи, що призвело до передчасного висновку про реальність господарських операцій між Товариством та ТОВ «Гранді Плюс», вимагають повторного дослідження їх судом першої інстанції.

З урахуванням наведеного касаційна скарга Інспекції підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у даній справі судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції підлягає частковому задоволенню, а постанова Київського окружного адміністративного суду від 20.02.2017 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2017 підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 349, п. 1 ч. 2 ст. 353, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359, ч. 3 ст. 375, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.02.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2017 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна