Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 травня 2018 року

Київ

справа №428/6025/17

адміністративне провадження №К/9901/15734/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В., -

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі - управління ПФУ) на постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 липня 2017 року (суддя Журавель Т.С.) та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року (судді Сухарьок М.Г., Гаврищук Т.Г., Компанієць І.Д.) у справі за позовом ОСОБА_1 до управління ПФУ, третя особа Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради Луганської області, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

У червні 2017 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом про: визнання протиправною бездіяльність управління ПФУ щодо припинення виплати пенсії; зобов'язання управління ПФУ відновити виплату пенсії ОСОБА_3 з 01 березня 2016 року; виплату виниклої заборгованості.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером, перебуває на обліку в управлінні ПФУ та отримувала пенсію по втраті годувальника.

Згідно з довідкою від 16 січня 2015 року № 30537 (далі - Довідка) ОСОБА_1 перебуває на обліку як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, а саме з міста Краснодону до Сєвєродонецька Луганської області. Термін дії цієї довідки неодноразово продовжувався.

Розпорядженням управління ПФУ від 21 квітня 2015 року № 75140 пенсійна справа ОСОБА_1 передана до управління ПФУ на підставі заяви ОСОБА_1

Вважаючи права та законні інтереси порушеними, ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом.

Сєвєродонецький міський суд Луганської області постановою від 11 липня 2017 року позов задовольнив.

Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 13 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції змінив. Абзац четвертий резолютивної частини (щодо розподілу судових витрат) постанови виключив. В решті рішення залишив без змін.

Управління ПФУ не погодилося із рішеннями судів попередніх інстанцій і подало касаційну скаргу про їх скасування та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову. У скарзі посилається на неправильне застосування судами матеріальних норм права. Зазначає, що суди не врахували вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», з метою виконання яких та посилання контролю в системі обліку внутрішньо переміщених осіб та на підставі інформації, що надійшла від Служби безпеки України про можливо безпідставну виплату пенсій внутрішньо переміщеним особам, щодо яких потребується перевірка обґрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній Україні території, виплата пенсії з 01 березня 2016 року була припинена, у тому числі і позивачці. Додає, що термін дії Довідки становить з 24 березня по 24 вересня 2015 року, документів, які б свідчили про продовження дії довідки у відповідача відсутні.

Йдеться у скарзі і про те, що суди помилково зобов'язали управління ПФУ відновити нарахування та виплату пенсії за віком, оскільки позивачка отримувала пенсію по втраті годувальника. Крім того, судами не враховано вимоги статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, чинній на час звернення з позовом.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду перевірив зібрані у справі докази, на підставі яких були прийняті оскаржені рішення судів першої та апеляційної інстанцій, обговорив доводи касаційної скарги і дійшов висновку про таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади та механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1058-IV).

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти, у сфері правовідносин врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону № 1058-IV, за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.

Встановивши те, що виплата пенсії позивачу припинена не з підстав, передбачених Законом № 1058-IV, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали на неправомірність таких дій відповідача.

Крім того, відповідно до частини другої статті 2 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Доводи касаційної скарги відповідача з посиланням як на підставу припинення пенсійних виплат на постанови Кабінету Міністрів України, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки Закон № 1058-IV має вищу юридичну силу.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року (справа № 235/4162/17), 20 березня 2018 року (справа № 234/2389/17).

Щодо посилань скаржника на мотивувальну та резолютивну частини рішення суду першої інстанції, в яких згадується пенсія за віком, а не по втраті годувальника, слід зазначити таке.

Зі змісту позовної заяви, заперечень відповідача, аргументації рішення суду апеляційної інстанції випливає, що ОСОБА_1 отримувала пенсію по втраті годувальника, вимоги про вид пенсії не заявлялися, спір виник тільки з приводу припинення виплати призначеного соціального забезпечення, яким фактично була, як встановили суди, пенсія по втраті годувальника.

За таких обставин, колегія суддів, не вважає за потрібне втручатися в оскаржувані судові рішення, оскільки ця неточність з ознаками описки не змінює суті та правильності прийнятого рішення.

Інші доводи управління ПФУ, викладені у скарзі, зокрема, щодо терміну дії Довідки та дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду, були предметом судового розгляду в судах першої й апеляційної інстанцій, які суди дослідили і навели мотиви спростування, що ґрунтуються на законі.

За наведених обставин колегія суддів визнає, що суди першої й апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, тому касаційну скаргу управління ПФУ слід залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

З огляду на викладене, керуючись статтями 341, 343, пунктом 1 частини першої статті 349, статтями 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області залишити без задоволення, а постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 липня 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Гриців

Судді : Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко