Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 травня 2018 року

Київ

справа №285/1538/17

адміністративне провадження №К/9901/2175/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Журіної О.О.,

позивача ОСОБА_1,

представників:

позивача ОСОБА_2,

Міністерства оборони України Цицюри В.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України (далі - Мінооборони) на постанову Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 23 червня 2017 року (суддя Помагаєв А.В.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року (судді Капустинський М.М., Моніч Б.С., Охрімчук І.Г.) в адміністративній справі № 285/1538/17 за позовом ОСОБА_1 до Мінооборони, третя особа - Житомирський обласний військовий комісаріат (далі - Військкомат), про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії, -

встановив:

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Міноборони щодо залишення без реалізації документів про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням II групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби; зобов'язати Міноборони вирішити питання відповідно поданої заяви та доданих документів щодо призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням II групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби; зобов'язати Міноборони подати звіт про виконання постанови суду протягом п'ятнадцяти діб з дня набрання постановою законної сили.

Суди встановили, що ОСОБА_1 проходив військову службу в період з 29 серпня 1967 року по 28 березня 1993 року, а з 19 жовтня 1987 року по 05 лютого 1989 року на території Республіки Афганістан, де в той час велися бойові дії, та брав участь у бойових діях на посаді командира військової частини 16580.

Згідно з витягом з протоколу Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України від 27 липня 2016 року № 3257 у позивача встановлено поранення голови, шиї, спини, рук, контузія головного мозку, захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні і країнах, де велись бойові дії.

Уподальшому позивачу встановлена ІІ група інвалідності, що настала в результаті поранення голови, шиї, спини, рук, контузія головного мозку, захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 11 жовтня 2016 року серії 12 ААА № 901032.

24 листопада 2016 року позивач звернувся до Військкомату із заявою про виплату одноразової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби у країнах, де велись бойові дії, та надав копії необхідних документів.

Військкомат надіслав до Міноборони документи позивача для призначення виплати одноразової грошової допомоги.

Згідно з пунктом 3 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (далі - Комісія) від 09 грудня 2016 року № 111 подані ОСОБА_1 документи повернула на доопрацювання, оскільки відсутні відомості про причину та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).

03 лютого 2017 року Військкомат повідомив про вказане рішення позивача та повернув документи. Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом.

Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області постановою від 23 червня 2017 року позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення Міноборони про повернення документів ОСОБА_1, оформлене пунктом 3 протоколу № 111 засідання Комісії. Зобов`язав Міноборони прийняти рішення про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 як особі з інвалідністю ІІ групи в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на момент встановлення інвалідності 21 вересня 2016 року, відповідно до Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Рішення обґрунтував тим, що відповідач у встановленому порядку не розглянув заяву позивача та не прийняв рішення щодо можливості призначення виплати одноразової грошової допомоги, чим допустив порушення права на належний розгляд поданої ним заяви та документів і прийняття відповідного рішення з приводу призначення та виплати одноразової грошової допомоги.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 07 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Міноборони не погодилося із рішенням суду першої та апеляційної інстанцій і подало касаційну скаргу про їх скасування та постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позову. Зазначає, що позивач не надав документів, які свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва). Згідно наказу Міноборони від 26 жовтня 2016 року № 564, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2016 року за № 1497/29627 Комісія повноважна повертати документи на доопрацювання до обласних Військкоматів. Приймаючи рішення замість Міноборони суд тим самим втрутився у дискреційні повноваження цього державного органу та вийшов за межі завдань адміністративного судочинства. Як на порушення судами норм процесуального права, скаржник посилається на те, що суд першої інстанції порушив предметну підсудність та розглянув справу неповноважним судом, оскільки такий спір мав бути розглянутий судом у складі колегії суддів.

У судовому засіданні представник Міноборони підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Позивач та його представник в судовому засіданні просили касаційну скаргу Міноборони залишити без задоволення, а судові рішення, постановлені у його справі, - без змін.

Верховний Суд заслухав пояснення позивача та його представника, представника відповідача, переглянув судові рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги, з'ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про таке.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом № 2011-ХІІ.

Соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (стаття 1 Закону № 2011-XII).

За змістом частини другої статті 16 зазначеного Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) у разі інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності військовослужбовцю виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї статті Закону Кабінет Міністрів України постановою від 25 грудня 2013 року № 975 затвердив Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок).

Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи (підпункт 1 пункту 6 Порядку).

Відповідно до пункту 13 Порядку керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Проте, всупереч приписам вказаного Порядку Міноборони не прийняло передбаченого рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги. Натомість прийняло рішення про направлення документів на доопрацювання, яке Порядком не передбачено.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку щодо протиправності рішення Міноборони про повернення документів позивача на доопрацювання, але обрали не належний спосіб захисту прав позивача у вигляді скасування рішення, оформленого пунктом 3 протоколу від 09 грудня 2016 року № 111, а також безпідставно поклали на Міноборони обов'язок призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на момент встановлення інвалідності, у ситуації, коли питання наявності чи відсутності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги як військовослужбовцю відповідач фактично не вирішив.

Потрібно зазначити, що задовольняючи позов у цій частині, суди насправді визначили вид рішення, яке має прийняти суб'єкт владних повноважень за результатом розгляду заяви. За умови, що рішення, передбаченого законом, цей суб'єкт ще не ухвалював, присуд для Міноборони призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу є передчасним і таким, що не відповідає засадам і завданню адміністративного судочинства, сенс якого насамперед полягає у здійсненні судового контролю за правомірністю рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які ним прийняті, вчинені чи допущені.

За таких обставин належним способом захисту порушених прав позивача є покладення на Міноборони обов'язку повторно розглянути заяву ОСОБА_1 із прийняттям відповідного рішення згідно з вимогами законодавства.

Вказані обставини є підставою для зміни судових рішень в частині обрання способу захисту прав позивача.

Щодо порушення правил предметної підсудності, визначених статтею 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), в редакцій до 15 грудня 2017 року, слід вказати таке.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 18 КАС місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Частина перша статті 18 КАС була доповнена пунктом 4 згідно із Законом України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», у абзац одинадцятий пункту 1 розділу ХІІ Прикінцевих положень якого були внесені зміни Законом України від 2 грудня 2010 року № 2748-VI «Про внесення змін до розділу XII Прикінцевих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо передачі до юрисдикції адміністративних судів та вилучення із цивільної юрисдикції спорів з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них.

Ці процесуальні норми мають предметний, імперативний, пріоритетний характер і визначають, що незалежно від того, хто є суб'єктом владних повноважень, спір фізичної особи з таким суб'єктом з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, інших соціальних виплат, до категорії яких відноситься й питання призначення і виплата одноразової грошової допомоги, підсудний місцевому загальному суду як адміністративному суду. Відповідно до вимог частини першої статті 23 цього Кодексу такий та подібні спори розглядаються і вирішуються суддею одноособово.

Ні предмет спору цієї справи, ні суб'єктний склад її учасників у розумінні положень статті 24 КАС не дають підстав поширювати розгляд і вирішення його колегією окружного адміністративного суду у складі трьох суддів.

Отже, ця справа підсудна саме місцевому суду як адміністративному, бо предметом спору є соціальна виплата - одноразова грошова допомога, на розгляд і вирішення якого не поширюється інша підсудність.

Решта доводів касаційної скарги не спростовують вищенаведені основні правові висновки суду.

Відповідно до статті 351 КАС України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів попередніх інстанцій - зміні.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Постанову Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 23 червня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року змінити.

Скасувати ці рішення в частині зобов'язання Міністерства оборони України прийняти рішення про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 як інваліду ІІ групи в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на момент встановлення інвалідності - 21 вересня 2016 року відповідно до Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Прийняти нове рішення, яким зобов'язати Міністерство оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІ групи з 21 вересня 2016 року відповідно до статті 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 25 грудня 2013 року № 975.

У решті судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складений 23 травня 2018 року.

Головуючий М.І. Гриців

Судді : Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко