Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 березня 2019 року

Київ

справа №821/982/16

адміністративні провадження №К/9901/8847/18;К/9901/8852/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Державної фіскальної служби України та Херсонської митниці ДФС на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 28 липня 2016 року (головуючий суддя Войтович І.І., судді - Варняк С.О., Бездрабко О.І.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2016 року (головуючий суддя Лук'янчук О.В., судді - Градовський Ю.М., Кравченко К.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України, Херсонської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,

У С Т А Н О В И В:

У липні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України), Херсонської митниці ДФС, в якому просив: визнати протиправними та скасувати накази ДФС України від 21 червня 2016 року №2395-о «Про звільнення ОСОБА_2.» та Херсонської митниці ДФС від 21 червня 2016 року №416-о «Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України»; поновити позивача на посаді заступника начальника Херсонської митниці ДФС; стягнути з Херсонської митниці ДФС на користь позивача 15371,76 грн грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 28 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2016 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ ДФС України від 21 червня 2016 року №2395-о «Про звільнення ОСОБА_2.». Визнано протиправним та скасовано наказ Херсонської митниці ДФС від 21 червня 2016 року №416-о «Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України». Поновлено ОСОБА_2 на посаді заступника начальника Херсонської митниці ДФС з 22 червня 2016 року. Стягнуто з Херсонської митниці ДФС на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 22 червня 2016 року по 28 липня 2016 року у розмірі 23698,13 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ДФС України подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу в якій, посилаючись на неповне з'ясування судами обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків судів обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Херсонська митниця ДФС не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій також оскаржила їх в касаційному порядку. У касаційній скарзі відповідач посилаючись на неповне з'ясування судами обставин, які мають значення для правильного і законного вирішення спору, невідповідність висновків судів обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 16 та 26 грудня 2016 року відкрито касаційні провадження за вказаними касаційними скаргами.

ОСОБА_2 скористався своїм правом та надіслав до суду заперечення на касаційні скарги, в яких зазначив, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень.

Справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 січня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 згідно наказу ДФС України від 28 січня 2015 року №269-о було призначено на посаду заступника начальника Херсонської митниці ДФС.

21 квітня 2016 року позивачу вручено попередження про наступне звільнення із займаної посади 21 червня 2016 року згідно з пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв'язку із зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності працівників Державної фіскальної служби. Також, у попередженні зазначено, що в Херсонській митниці ДФС відсутні вакантні посади, що передбачають виконання роботи за професією чи спеціальністю, які відповідали б кваліфікації позивача та запропоновано посаду головного державного інспектора відділу митної вартості та адміністрування митних платежів управління митних платежів Херсонської митниці ДФС від якої позивач відмовився, оскільки на його переконання дійсного скорочення посади заступника начальника Херсонської митниці ДФС не відбулось.

Відповідно до Порядку призначення на посади та звільнення з посад працівників номенклатури Голови ДФС України, затвердженого Наказом ДФС від 3 листопада 2014 року №240 «Про організацію добору кадрів у Державній фіскальній службі України», Херсонською митницею ДФС 17 червня 2016 року Голові ДФС України направлено подання щодо звільнення ОСОБА_2 із займаної посади.

ДФС України 21 червня 2016 року прийнято наказ №2395-о «Про звільнення ОСОБА_2.», яким на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» з 21 червня 2016 року позивача звільнено із посади заступника начальника Херсонської митниці ДФС, у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

На підставі зазначеного наказу Херсонською митницею ДФС 21 червня 2016 року прийнято наказ №416-о «Про оголошення наказу ДФС України».

З вказаними наказами, прийнятими відповідачами 21 червня 2016 року, позивач не погодився, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом про їх скасування.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивача було звільнено з посади з порушенням статей 40, 49-2 Кодексу законів про працю України, оскільки питання щодо наявності в нього переважного права на залишення на роботі відповідачем не розглядалося та при наявності вакантних посад вони йому не пропонувались. В обґрунтування рішення судом зазначено, що посада, яку займав позивач не була скорочена і в штатному розписі Херсонської митниці ДФС на 2016 рік залишилась посада заступника начальника Херсонської митниці ДФС, у зв'язку з чим звільнення позивача, через скорочення чисельності та штату працівників є незаконним, а тому позивач підлягає поновленню на посаді, яку він займав до звільнення, а оскаржувані накази підлягають скасуванню. Крім того, при прийнятті рішення судом першої інстанції було враховано, що ОСОБА_2 звільнено із займаної посади під час перебування на лікарняному, що також, на думку суду, свідчить про протиправність прийняття оскаржуваних наказів.

Зазначена позиція була підтримана Одеським апеляційним адміністративним судом, який переглянув постанову суду першої інстанції та залишив її без змін.

Верховний Суд висновки судів попередніх інстанцій вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права, та зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ «Про державну службу» визначено принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Згідно з частиною першою статті 83 вказаного Закону державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ визначено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Відповідно до частини третьої статті 87 Закону №889-VІІІ процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Підстави припинення трудового договору передбачені статтею 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Відповідно до частини 4 якої у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини 1 статті 40).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частинами першою - третьою статті 49-2 вказаного Кодексу передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Отже, з нормативного тлумачення пункту 1 частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачу було запропоновано лише одну вакантну посаду головного державного інспектора відділу митної вартості та адміністрування митних платежів управління митних платежів Херсонської митниці ДФС, від переведення на яку позивач відмовився, при тому, що згідно штатного розпису Херсонської митниці ДФС на 2016 рік у графі «керівництво» передбачено 5 посад, з них: начальник, перший заступник начальника, заступник начальника, заступник начальника - начальник Управління боротьби з митними правопорушеннями, заступник начальника - начальник митного посту «Херсон-центральний». Проте, жодна із цих посад позивачу не пропонувалася.

Крім того, переліками змін №1 та №3 до структури Херсонської митниці ДФС на 2016 рік, затвердженими наказами Херсонської митниці ДФС від 15 березня 2016 року №131 та від 21 червня 2016 року №298 була передбачена посада «заступника начальника Херсонської митниці ДФС», а посадові обов'язки, які були покладені на позивача як на заступника начальника Херсонської митниці ДФС, залишилися незмінними і після зміни організаційної структури органу.

Відповідно до вимог частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачами не доведено правомірність прийняття оскаржуваних наказів про припинення перебування ОСОБА_2 на державній службі та звільнення його із займаної посади.

Таким чином, аналізуючи зазначені норми чинного законодавства та встановивши фактичні обставини справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_2 про визнання протиправними і скасування оскаржуваних наказів.

В касаційних скаргах відповідачі посилаються на безпідставність висновків судів попередніх інстанцій щодо протиправності прийняття оскаржуваних наказів, у зв'язку з тим, що позивача звільнено з посади у період тимчасової непрацездатності.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає зазначені твердження безпідставними, враховуючи таке.

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Згідно пункту 17 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (частина четверта статті 40 КЗпП України) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП України, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому, маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДФС України 21 червня 2016 року прийнято оскаржуваний наказ про звільнено позивача із займаної посади з 21 червня 2016 року, незважаючи на те, що ОСОБА_2 з 21 по 30 червня 2016 року перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності Серії АГЯ від 21 червня 2016 року №099116.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправності прийняття оскаржуваних наказів, оскільки останніми ОСОБА_2 звільнено з посади у період його тимчасової непрацездатності.

Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що постанова Херсонського окружного адміністративного суду від 28 липня 2016 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2016 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційних скаргах не спростовують висновків судів, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційних скарг відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги Державної фіскальної служби України та Херсонської митниці ДФС залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 28 липня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 листопада 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді І.Л.Желтобрюх

Т.Г.Стрелець